04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" травня 2016 р. Справа№ 910/31777/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Литвиненко Ю.Д.
від відповідача - Сабітова С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2016 (суддя Домнічева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра»
до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»
про стягнення коштів,-
Позивач ТОВ «Пакра» звернувся до Господарського суду міста Києва із позвоом до відповідача про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування та стягнення пені за прострочення виплати стахового відшкодування.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.02.2016 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2016 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоовльнити повністю.
Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл справ апеляційну скаргу для розгляду було передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 19.04.2016.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним, обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Ухвалою суду від 19.04.2016 в судовому засіданні було оголошено перерву до 19.05.2016.
В призначені судові засідання представники сторін з'явилися, та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
12.04.2013 між Публічним акціонерним товариства «Страхова компанія «Універсальна» (страховик) та ТОВ «Пакра» (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 3112/205/004051.
Відповідно до умова вказаного договору страхування, страховик здійснює страхування наземного транспортного засобу та додаткового обладнання та зобов'язується провести повну виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку.
Предметом даного договору є страхування майнових інтересів потерпілого, пов'язані з експлуатацією напівпричепа PRESTEL з контейнером-цистерною, д.р.н. НОМЕР_2.
28.11.2013 на автодорозі Кіровоград- Нова Прага - Олександрія сталася дорожньо-транспорта пригода з об'єктом страхування, в результаті якого відбулось перекидання автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричепа PRESTEL з контейнером-цистерною, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, винна особа ОСОБА_4 був притягнути до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАПУ.
Після вказаної ДТП страхувальник звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідачем по-перше виплата страхового відшкодування здійснена не в повному обсязі, оскільки розрахунок збитку визначений з порушенням умов укладеного між сторонами договору, а по-друге виплата здійснена понад встановлений договором строк, а тому він має право на стягнення пені за прострочення такої виплати.
Відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначив, що всі належні позивачу виплати були здійснені вчасно, у повному розмірі, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами договору.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Позивач зазначає, що 14.01.2014 на виконання пункту 9.3. договору страхування, останній надав відповідачу вичерпний перелік документів, необхідних для виплати страхового відшкодування, проте страхове відшкодування було виплачено лише 06.03.2014, що підтверджується банківською випискою по рахунку № 26002117881 на загальну суму 167750,39 грн., що є значно меншою, ніж повинно бути сплачено страховиком.
Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта (позивача), зважаючи на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Пунктами 1.12., 10.1.1. договору сторони узгодили, що розрахунок страхового відшкодування здійснюється за вибором страховика на підставі звіту (дослідження) судового експерта або оцінювача, або на підставі аварійного сертифікату, підготовленого уповноваженою страховиком особою.
Відповідно до пункту 10.7.1. договору, при конструктивній загибелі ТЗ страхове відшкодування визначається за рішенням Страховика як:
- п. 10.7.1.1. дійсна вартість на момент настання страхового випадку (але не більше страхової суми) за вирахуванням франшизи та вартості залишків ТЗ. При цьому залишки ТЗ залишаються у Страхувальника;
- п. 10.7.1.2. дійсна вартість на момент настання страхового випадку (але не більше страхової суми) за вирахуванням франшизи. При цьому Страхувальник зобов'язаний зняти ТЗ з реєстрації з метою його передачі страховику, передати страховику майнові права на ТЗ, технічний паспорт (свідоцтво про реєстрацію) та повний комплект ключів від ТЗ, повний комплект карток активних і пасивних активаторів всіх електронних та електронно-механічних засобів (пристроїв) проти викрадення, усіх ключів від механічних пристроїв проти викрадення та пультів управління охоронною сигналізацією, що застосовується на застрахованому ТЗ.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та пояснень, наданих представником відповідача в суді апеляційної інстанції, позивачем не були виконані вимоги п. 7.1.10. договору, відповідно до якого на позивача покладено обов'язок надання документів, необхідних для визначення розміру збитків, внаслідок чого відповідач замовив проведення автотоварознавчих досліджень.
Крім того, вказане підтверджується листом позивача на адресу відповідача № 19/02-1 від 19.02.2014, яким він просив останнього надати для ознайомлення копії актів експертної оцінки стосовно пошкодженого автомобіля та напівпричепу.
Згідно Звіту № 782 вартість відновлювального ремонту ТЗ складала 283405,45 грн., а ринкова (дійсна) вартість ТЗ складала 243728,69 грн., що значно перевищує 75% від дійсної вартості ТЗ і відповідно до умов договору визначається конструктивною загибеллю транспортного засобу.
Вартість ТЗ у пошкодженому стані згідно Звіту № 42 від 07.02.2014 склала 60000 грн.
Сума виплаченого відшкодування склала 167 750,39 грн. (243728,69 грн. ринкова (дійсна вартість) ТЗ згідно Звіту № 782 - 15798,30 грн. франшиза (пункт 1.7. договору) - 60000 грн. вартість ТЗ у пошкодженому стані згідно Звіту № 42 від 07.02.2014).
Зауваження апелянта стосовно того, що відповідачем не вірно було визначено дійсну вартість транспортного засобу, що призвело до нарахування та виплати меншої суми страхового відшкодування ніж визначено умовами договору, не приймаються до уваги колегією суддів та спростовуються всім вище зазначеним, а також вказаними експертними висновками, з урахуванням та на підставі яких і здійснювався розрахунок страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, зважаючи на все вище викладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій порушення відповідачем його права як страхувальника та виплату страхового відшкодування в меншому розмірі ніж то визначено чинними нормативно-правовими актами України.
Стосовно вимоги позивача про стягнення пені, що нарахована позивачем на суму недоплаченого (на його думку) страхового відшкодування, то суд апеляційної інстанції зазначає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню, з огляду на невстановлення судами обох інстанції факту наявності обов'язку у відповідача на здійснення такої проплати на користь позивача та встановлення факту правомірності здійсненого відповідачем розрахунку розміру страхового відшкодування.
Відносно вимоги позивача про стягнення пені з відповідача за умовами договору, через несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі 167750,39 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із п. 9.4. договору добровільного страхування від 12.04.2013 страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування протягом 12 календарних днів з дня отримання останнього необхідного документу, що підтверджує настання страхового випадку та розмір збитків, та складає відповідний акт.
Відповідно до розділу 8 договору добровільного страхування, основними документами, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків, зокрема, за ризиком «ДТП» є: довідка ДАЇ (оригінал), завірена круглою печаткою, або рішення суду у справі про адміністративне правопорушення; документи, складені ремонтним підприємством та погоджені страховиком, які містять відомості стосовно вартості відновлювального ремонту, звіт (дослідження) судового експерта або оцінювача з інформацією щодо визначення дійсної вартості ТЗ, визначення матеріального збитку без врахування втрат товарної вартості, визначення залишкової вартості ТЗ (у разі повного, конструктивного або фізичного зруйнування ТЗ).
Пунктом 8.3 договору визначено. що у випадку якщо визначених вище пунктами договору документів страховику недостатньо для визначення обставин страхового випадку та здійснення страхового відшкодування, або існують сумніви щодо наданих документів, страховик може вимагати надання інших документів щодо страхового випадку і страхувальник зобов'язаний їх надати.
Також п. 9.8 договору сторони погодили, що відшкодування здійснюється страховиком за письмовим погодженням з вигодонабувачем.
За умовами укладеного між сторонами договору добровільного страхування, вигодонабувачем є ПАТ «Банк «Київська Русь».
Позивач, обґрунтовуючи позовну вимогу про сплату пені, зазначає, що 14.01.2014 відповідач мав весь необхідний пакет для виплати страхового відшкодування, що був направлений йому позивачем, а тому перерахування коштів мало бути здійснено 07.02.2014.
В той же час колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, зважаючи на те, що наявними матеріалами справи, а саме звітом № 42 від 07.02.2014, яким встановлена вартість пошкодженого транспортного засобу, що не заперечується позивачем, листом відповідача від 21.02.2014 про повідомлення позивача щодо відсутності згоди вигодонабувача за договором страхування про виплату коштів на рахунок ТОВ «Пакра» та листом ПАТ «Банк «Київська Русь» (вигодонабувач) від 27.02.2014, відповідно до якого останній не заперечував щодо виплати страхового відшкодування на користь позивача, підтверджується факт відсутності станом на 14.01.2014 всього необхідного пакету документів для прийняття рішення страховиком про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування.
Пунктом 9.5 договору визначено, що страховик повинен виплатити страхове відшкодування протягом 12 календарних днів з дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
Згідно із п. 6.1.3 договору у випадку несвоєчасної виплати страхового відшкодування страховик сплачує пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,05 % від належної до виплати суми.
Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів точної дати прийняття страховиком рішення про визнання випадку страховим та виплату страхового відшкодування, що позбавляє суд можливості встановити наявність/відсутність порушень з боку страховика строків виплат страхового відшкодування, з урахуванням п. 9.5 договору добровільного страхування.
Зважаючи на все вище зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виплати страхового відшкодування позивачем не обґрунтована, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а тому вони є таким, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра» не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31777/15- без змін.
Матеріали справи № 910/31777/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов