04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" травня 2016 р. Справа№ 44/209-б-50/118-б
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Пантелієнка В.О.
Верховця А.А.
при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.
та представників:
від апелянта: Добролюбов В.І. (дов. № 18-0009/39478 від 06.05.2016);
ліквідатор: Рамазанов С.Г. (посв. НОМЕР_1 від 19.04.2013);
від прокурори м. Києва: Лиховид О.С. (посв. № 041073 від 03.02.2016);
інші учасники: не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Національного банку України
на ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2016
у справі № 44/209-б-50/118-б (Суддя: Пасько М.В.)
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр"
про банкрутство
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 44/209-б-50/118-б затверджено звіт ліквідатора; затверджено ліквідаційний баланс станом на 31.03.2016; ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр", як юридичну особу у зв'язку з банкрутством; провадження у даній справі припинено.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, Національний банк України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у даній справі, відмінити державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр".
В обґрунтування апеляційної скарги Національний банк України посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права.
У вищевказаній апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції, виніс оскаржувану ухвалу з неповним дослідженням обставин справи, пославшись на те, що ліквідатором у справі неправомірно завершено ліквідаційну процедуру, у зв'язку з не вжиттям заходів, спрямованих повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб та без врахування ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у даній справі прийнято до провадження апеляційну скаргу Національного банку України на вказану ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у даній справі та призначено розгляд даної апеляційної скарги на 04.05.2016.
У зв'язку з перебуванням судді Гарник Л.Л. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2016, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 44/209-б-50/118-б у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Верховець А.А. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено до 18.05.2016.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
В судовому засіданні 18.05.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Ліквідатор заперечив проти апеляційної скарги, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Представник прокурори м. Києва апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.
Згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство.
В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються норми цього Закону в редакції, що діяла до 19.01.2013 (далі по тексту - Закон).
Відповідно до ст. 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.
Частиною 2 ст. 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
Згідно ст. ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 26.03.2010 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" в порядку ст. 51 Закону.
Постановою господарського суду міста Києва від 06.04.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, задоволено клопотання заявника та призначено ліквідатором у справі голову ліквідаційної комісії ОСОБА_6.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2012 визнано Національний банк України кредитором боржника на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 кредиторами банкрута також були визнані ТОВ "НВО "Метиз", ТОВ "Перспектива-К", ТОВ "Торгово-промислова компанія "Стайєр", фізична особа-підприємець ОСОБА_7.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2013, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2013, усунено ОСОБА_6 від виконання обов'язків ліквідатора, призначено ліквідатором ТОВ "Стайєр" арбітражного керуючого Птушка С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 визнано ОСОБА_9 кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" на суму 3 940 000,00 грн. (четверта черга); зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_9.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 задоволено скаргу ОСОБА_9 на бездіяльність арбітражного керуючого Птушка С.В., усунено арбітражного керуючого Птушка С.В. від виконання обов'язків ліквідатора ТОВ "Стайєр"; призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Рамазанова С.Г.
06.02.2015 ліквідатор надав до суду першої інстанції звіт та ліквідаційний баланс банкрута.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр", вимоги кредиторів - ОСОБА_9 на суму 3 940 000,00 грн., Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на суму 43 384 854,91грн., ОСОБА_6 на суму 44 152,00 грн., ФОП ОСОБА_7 на суму 230 066,84 грн., ТОВ "Торгово-промислова компанія "Стайєр" на суму 720 347,16 грн., ТОВ "ПЕРСПЕКТИВА - К" на суму 1 728 324,44 грн., ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Метиз" на суму 1 000 096,61 грн., а всього на загальну суму 51 047 841,96 грн. ухвалено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника, ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" як юридичну особу в зв'язку з банкрутством, провадження у справі № 44/209-б-50/118-б припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 апеляційну скаргу Національного банку України залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 касаційну скаргу Національного банку України задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б скасовано; справу № 44/209-б-50/118-б передано на розгляд до господарського суду міста Києва.
Вищий господарський суд України у вищевказаній постанові від 15.12.2015 у даній справі зазначив про те, що суди не перевірили чи розглядалось питання щодо повернення до ліквідаційної маси офісно-складського комплексу комітетом кредиторів.
Отже, суд першої інстанції не дослідив та не проаналізував в повній мірі звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника, а також не з'ясував, чи вчинив ліквідатор боржника всі передбачені законом заходи по пошуку майна, яке належить банкруту.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Під час нового розгляду, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою від 31.03.2016 затвердив звіт та ліквідаційний баланс банкрута станом на 31.03.2015, ТОВ "Стайєр" ліквідовано, провадження у справі припинено.
Ухвала суду мотивована тим, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів не задоволені у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З даним судовим рішенням апелянт не погодився.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, дослідивши матеріали справи у повному обсязі та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з неповним з"ясуванням обставин справи та є такою, що не відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.
Повноваження ліквідатора регулюються положеннями ст.25 Закону.
Відповідно до ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна, що знаходиться у третіх осіб, з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом тощо.
Відповідно до п. 1, 6 ст. 30 Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів.
Отже, всі дії щодо виявлення кредиторів боржника - банкрута та виявленню майна банкрута здійснюються ліквідатором.
Згідно вимог ст. 26 Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання - передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
У разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період ліквідаційної процедури ліквідатором боржника були надіслані запити до державних органів та установ з метою виявлення та з'ясування наявності майна та майнових активів, що належать банкруту, для підтвердження відомостей про розрахункові рахунки, в т.ч. рахунки в цінних паперах, відомостей про наявних кредиторів та дебіторів банкрута. Крім того, ліквідатором вживались інші заходи із розшуку рухомого та нерухомого майна банкрута.
Так, ліквідатором встановлено відсутність зареєстрованих за боржником об'єктів права власності (повітряних суден, плавзасобів, автотранспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, земельних ділянок та об'єктів нерухомості).
Згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, за банкрутом не обліковуються об'єкти права власності.
Також боржник відсутній серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів цінних паперів, не є засновником суб'єктів господарської діяльності та не перебуває на обліку в органах доходів і зборів як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності; всі банківські рахунки підприємства-банкрута закрито.
Заборгованість банкрута перед державними соціальними фондами, Пенсійним фондом України та перед бюджетом по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів відсутня.
Підприємницька діяльність банкрутом не здійснюється, дебіторська заборгованість відсутня.
Ліквідатором було здійснено інвентаризацію майна банкрута, за результатами проведення якої майно, майнові права, кошти та дебіторська заборгованість ТОВ "Стайєр" виявлені не були, що підтверджується актом інвентаризації майна банкрута № б/н від 05.02.2015, у зв'язку з цим залишились не погашеними кредиторські вимоги на загальну суму 51 047 841,96 грн., що складаються з вимог першої та четвертої черг.
За наслідками розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для ліквідації банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" у зв'язку з банкрутством, оскільки майнових активів банкрута для задоволення вимог кредиторів не виявлено, боржника визнано банкрутом, ліквідатором виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені Законом.
Однак, колегія суддів вважає передчасним вказаний висновок суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Національний банк України є заставним кредитором банкрута на підставі договору іпотеки від 16.03.2009.
Як встановлено судовою колегією та не заперечується присутніми у судовому засіданні апеляційної інстанції учасниками судового процесу, боржник був власником офісно-складського комплексу площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013.
Вказане майно було включено ліквідатором до ліквідаційної маси після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури згідно із постановою господарського суду міста Києва від 06.04.2010.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2010 у даній справі було затверджено мирову угоду, за умовами якої: інвестор (Приватне підприємство "Маркос") погашає вимоги кредиторів першої та третьої черги шляхом перерахування коштів на рахунок банкрута та в подальшому перерахунку адресатам; списуються 5 % вимог кредиторів четвертої черги; на умовах відстрочки та розстрочки інвестор погашає кредиторські вимоги четвертої черги рівними частками в залежності від суми боргу; інвестор набуває право власності на об'єкт нерухомості, що належить банкруту, - офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Тобто, за умовами мирової угоди право власності на належний боржнику об'єкт нерухомості переходить до Приватного підприємства "Маркос".
Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013, право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване за Приватним підприємством "Маркос" 17.08.2010.
Згодом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 ухвали Господарського суду міста Києва у справі №44/209-б від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 скасовано, справу №44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
За наслідками скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 29.06.2010 про затвердження мирової угоди, за умовами якої перейшло право власності на заставне нерухоме майно боржника до третьої особи - ПП "Маркос", заходи з повернення сторін в попередній стан вжиті не були, право власності боржника на вказане майно не відновлене.
Набувач майна - ПП "Маркос" ухвалою суду від 29.08.2012 ліквідовано та виключено з Єдиного державного реєстру, а майно відчужено на прилюдних торгах державною виконавчою службою.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що за умовами іпотечного договору від 16.03.2009, укладеного між Національним банком України, як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стайєр", як іпотекодавцем, іпотекодавець в забезпечення виконання Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейський банк" зобов'язань за кредитним договором №08/09/10 від 16.03.2009 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, балансова вартість якого станом на 13.03.2009 становила 4 953 120,00 грн., а за оцінкою сторін названого іпотечного договору вартість предмета іпотеки становить 93 772 718,00 грн. (розділ 5 іпотечного договору). Предметом іпотеки є офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Національний банк України звернувся до суду з заявою про визнання кредиторських вимог до ТОВ "Стайєр" і ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 банк було визнано кредитором на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга).
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області у жовтні 2010 року звернувся з позовом до Приватного підприємства "Маркос" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козяриком В.М. за реєстровим № 771, а саме: офісно-складський комплекс літ. "А", загальною площею 6 390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення вимог Національного банку України за кредитним договором № 08/09/10 від 16.03.2009 в розмірі 43 384 854,90 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2011 у справі №5/62 в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі № 5/62 апеляційну скаргу Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 у справі №5/62 залишено без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, судова колегія у вказаній постанові зазначила про те, що на теперішній час провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Стайер» не припинено і фактично триває, як і не було припинено і тривало станом на момент прийняття оскарженого рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011, що в свою чергу виключає звернення стягнення на предмет застави окремо від провадження у справі про банкрутство.
Набувач вказаного майна - ПП "Маркос" ухвалою суду від 29.08.2012 був ліквідований та виключений з Єдиного державного реєстру, а майно було відчужено державною виконавчою службою на прилюдних торгах.
Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013 право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з 22.06.2012 перейшло до ОСОБА_12, а з 22.10.2012 було зареєстровано за Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "С-ПРОФІТ ЛТД" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.10.2012.
При цьому, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.07.2013 було зареєстровано арешт нерухомого майна в інтересах Національного банку України на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.06.2013 в межах кримінального провадження.
З заявою про повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом) може звернутись тільки власник майна.
Національний банк України є заставодержателем майна і може діяти виключно в своїх інтересах.
Відповідно до ст. 25 Закону саме ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, формує ліквідаційну масу, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Суд першої інстанції при новому перегляді справи не врахував того, що до функцій ліквідатора у справі про банкрутство відноситься вчинення заходів щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб з метою формування ліквідаційної маси (в тому числі, звернення до суду з відповідними позовами щодо повернення майна банкрута).
При цьому, обов'язок надання правового аналізу щодо підставності та обґрунтованості такого позову покладений виключно на суд, який розглядає відповідну справу, а не на ліквідатора чи на комітеті кредиторів боржника у даній справі, на що, крім іншого, звернута увага у вищевказаній постанові Вищого господарського суду України від 15.12.2015 у даній справі.
Ліквідатор у своєму звіті послався на рішення комітету кредиторів від 29.02.2016, на якому комітетом кредиторів визнано недоцільним звернення з позовом про повернення до ліквідаційної маси офісно-складського комплексу та повністю відмовились фінансувати даний позов.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, не може прийняти дані доводи, як належні докази неможливості ліквідатора здійснити дії по поверненню майна до ліквідаційної маси банкрута.
По-перше, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до ч. 9 ст. 7, ст.ст. 16, 51 Закону створення комітету кредиторів у процедурі банкрутства боржника, що ліквідується власником, не є обов'язковим, оскільки формування та створення комітету кредиторів, як органу, що представляє інтереси всіх кредиторів у справі про банкрутство, здійснюється на стадії розпорядження майном, яка в процедурі банкрутства боржника, що ліквідується власником, відсутня.
По-друге, в матеріалах справи відсутні докази будь-яких дій ліквідатора щодо звернення до суду з відповідними позовами з приводу повернення спірного майна банкрута, враховуючи, що Національний банк України звертався до ліквідатора з заявою, в якій просив звернутися до суду з позовом про повернення у власність ТОВ "Стайєр" офісно-складського комплексу. Відсутні також і докази того, що судом було відмовлено ліквідатору банкрута у відстрочці, розстрочці або ж взагалі у звільненні від сплати судового збору за подання такого роду позовних заяв, що передбачено Законом України "Про судовий збір". Відповідних дій з цього приводу ліквідатор не вчинив.
Наявні в звіті висновки ліквідатора щодо відсутності "перспектив" претензійно-позовної роботи, не підтверджені належними і допустимими доказами. Небезпідставними вбачаються й доводи скаржника в частині залишення без уваги майна банкрута, яке не на законних підставах перебуває у третіх осіб, у зв'язку з формально і не в повному обсязі проведеною ліквідаційною процедурою, яка проведена з вказаними вище порушеннями, в результаті чого порушуються охоронювані Законом права та інтереси кредиторів, третіх осіб, банку тощо.
За результатами аналізу звіту ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційного балансу банкрута судом апеляційної інстанції встановлено, що ліквідатором не надано суду документи, які підтверджують вчинення ним вичерпних дій, націлених на повернення у власність ТОВ "Стайєр" вказаного офісно-складського комплексу.
Проте, зі звіту ліквідатора вбачається, що на протязі усього часу здійснення ним повноважень, дії останнього полягали лише у направленні запитів про наявність майна боржника за відсутності відомостей про те, які дії здійснив ліквідатор з метою повернення вказаного майна банкрута до ліквідаційної маси.
До обов'язків ліквідатора входить самостійно вживати заходи, спрямовані на пошук, виявлення та повернення майна банкрута та здійснення необхідних заходів, що створюють можливість наповнення ліквідаційної маси банкрута для задоволення вимог кредиторів.
Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатор знехтував своїм правом звернутися до суду з вимогою щодо повернення майна банкрута.
Таким чином, місцевим господарським судом не було проведено належного аналізу повноти дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, не надано належної оцінки поданих звіту та ліквідаційного балансу ТОВ "Стайєр" та його невідповідності завданням процедури банкрутства, мета якої передбачає задоволення вимог кредиторів. З огляду на це та наявні матеріали справи, не можна вважати того, що мета здійснення процедур банкрутства в даному випадку досягнута. Тим більше, що на вищезазначені недоліки ліквідаційної процедури була звернута увага у вказаній постанові Вищого господарського суду України від 15.12.215 у даній справі.
Звіт ліквідатора, який надано суду на затвердження, вказаним вище вимогам Закону не відповідає, оскільки в ньому не відображено вчинення всіх належних та вичерпних дій ліквідатором по формуванню ліквідаційної маси банкрута, із врахуванням вищезазначеного.
У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про можливість затвердження звіту ліквідатора та завершення ліквідаційної процедури ТОВ "Стайєр" зроблені передчасно, а тому відсутні законні підстави для затвердження звіту, ліквідаційного балансу банкрута та припинення провадження у справі.
За таких обставин, апеляційна скарга Національного банку України підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню, як така, що прийнята передчасно, з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.
Разом з тим, задовольняючи частково апеляційну скаргу, судова колегія тим самим відмовляє у задоволенні п. 4 прохальної частини апеляційної скарги щодо відміни судом апеляційної інстанції державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ТОВ "Стайєр", оскільки вказане не входить до повноважень Київського апеляційного господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державний реєстратор: 1) приймає документи; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та ін.
Стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачає, що направлення судових рішень, які тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, та про заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій здійснюється у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та Єдиним державним реєстром судових рішень.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Тому вказану постанову слід направити до державного реєстратора за місцем реєстрації банкрута, для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статями 4-1, 33, 34, 43, 99, 101- 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 44/209-б-50/118-б задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 44/209-б-50/118-б скасувати.
3. Направити справу № 44/209-б-50/118-б для подальшого розгляду до господарського суду міста Києва у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ГПК України.
Повний текст постанови підписаний 23.05.2016.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді В.О. Пантелієнко
А.А. Верховець