"18" травня 2016 р.Справа № 916/807/16
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Горбатюку Р.О.
за участю представників сторін :
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 12.02.2016р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/807/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_2";
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс-В";
про стягнення 41125, 27 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Північна-Західна торгівельна група” (далі - Позивач) звернулось до товариство з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В” (далі - Відповідач) із позовом про стягнення суми боргу посилаючись на те, що між сторонами у справі 22.12.2015 р. укладений договір поставки № 43-2212 по якому позивач по видатковим накладним № 1-0000060 на суму 2787 грн. та № 1-0000061 на суму 37049,16 грн., обидві від 25.12.2015 р. поставив відповідачеві товар, який відповідач отримав та повинен був оплатити на 21 календарний день з моменту поставки.
Відповідач 25.02.2016 р. частково в сумі 2000 грн. оплатив за отриманий товар. Проте повну оплату за отриманий до тепер не здійснив.
На підставі п.4.2 договору на залишок боргу відповідачеві нараховано пені в сумі 3289 грн. 17 коп.
Також позивач просить стягнути вартість послуг адвоката в сумі 5000 грн. з яким укладений договір на надання юридичних послуг з метою звернення до господарського суду за захистом своїх прав.
На підстав викладеного керуючись ст.ст. 11, 22, 525, 526, 530, 625, 712 Цивільного кодексу України позивач просить позов задовольнити.
Відповідач в засідання суду не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення відносно відповідача з поміткою причина повернення „ закінчення строку зберігання” у справі ).
Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач відзив на позов не надав, таким чином справа розглянута за правилами ст. 75 ГПК України.
За клопотанням позивача судове засідання відбулось в режимі відеоконференції за правилами ст. 74 -1 ГПК України.
В засідання суду 18 травня 2016р. за правилами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ч.1 ст. 1049 ЦК України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як випливає з матеріалів справи, приведені позивачем обставини справи цілком підтверджуються наданими доказами, що перераховані вище, які не викликають у суду сумніву. Доказів недійсності вказаного договору або оспорювання його відповідачем та доказів сплати боргу відповідачем не надано.
Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України, не доведено.
Посилання позивача на вказані норми ЦК та ГК України суд вважає правильним так як саме ці норми регулюють правовідносини по даному у спору.
З метою захисту порушених прав та звернення до господарського суду із даним позовом позивач уклав з адвокатом ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 492 від 16 лютого 2006 року, виданого Рівненською обласної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією, договір на надання юридичних послуг на виконання якого позивач сплатив винагороду в сумі 5000 грн. про що свідчить платіжне доручення № 1103 від 21 березня 2016 р.
За ст. 28 ГПК України в редакції Закону України № 5076-VI від 05.07.2012 р. повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
З огляду на приведене суд вважає що юридичні послуги у даному випадку надані саме адвокатом, що підтверджується вказаним договором та платіжним дорученням про перерахування коштів на оплату послуг адвоката.
Аналізуючи приведене господарський суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними і тому підлягаючими задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_2" - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс-В" (65012, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 29, офіс 501, код ЄДРПОУ 37607594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_2" (35400, Рівненська область, Гощанський район, смт. Гоща, вул. Рівненська, буд. 33Д, код ЄДРПОУ 38302895) 37836 (тридцять сім тисяч вісімсот трицять шість) грн. 10 коп., 3289 (три тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 17 коп. - пені, 5000 (п'ять тисяч) грн. витрат на послуги адвоката та 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. судового збору.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 23 травня 2016 р.
Суддя М.І. Никифорчук