Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" травня 2016 р.Справа № 922/605/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.
розглянувши справу
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків
до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
про спонукання до виконання договору
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. № 01-16юр/3214 від 25.04.2015 року
відповідача - не з*явився
Розглядається позовна вимога про зобов*язання Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" виконувати умови договору про постачання електричної енергії від 31 березня 2010 року № 702 належним чином, а саме: шляхом обмеження власного споживання електричної енергії, згідно з пунктом 2.1. Договору та пунктом 10.2. п.п. 3 "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою НКРЕ України від 31 липня 1996 року № 28 (зі змінами та доповненнями), статті 26 Закону України "Про електроенергетику".
Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з*явився, у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на статтю 16 Цивільного кодексу України, який на думку відповідача не є способом захисту права.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, судом встановлено наступне.
Частинами 2, 3 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Аналогічні норми містить і статті 16 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У відповідності до пункту 7.9 "Правил користування електричною енергією" затверджених НКРЕ, від 31 липня 1996 року № 28 споживач, рівень споживання електричної енергії якого за заборгованість з оплати за електричну енергію обмежено до рівня аварійної броні електропостачання та який не здійснює поточну оплату обсягу електричної енергії на рівні аварійної броні, зобов'язаний протягом терміну, передбаченого актом екологічної, аварійної та технологічної броні, обмежити споживання електричної енергії на власні потреби до рівня екологічної броні або повністю припинити споживання електричної енергії у разі відсутності в акті визначеного у встановленому порядку рівня екологічної броні. (пункт 7.9 Правила, Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, від 31 липня 1996 року, № 28 "Про затвердження Правил користування електричною енергією")
Екологічна броня електропостачання споживача - це мінімальний рівень споживання електричної енергії споживачем (крім населення), який забезпечує передумови для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У відповідності до пункту 8.1., електрична енергія постачається споживачу безперервно, крім випадків, передбачених договором та чинними нормативними документами, в тому числі цими Правилами.
Обмеження в споживанні електричної енергії, а також вживання заходів щодо регулювання постачання електричної енергії споживачам здійснюється в порядку, встановленому діючими нормативними документами.
У разі, коли споживач на підставі законодавства та двосторонніх актів має погоджену технологічну та аварійну броню електропостачання, оперативне обмеження може бути виконано не нижче рівня аварійної броні.
Обмеження в споживанні електричної енергії внаслідок від'єднання або відключення споживача має проводитися за умови одночасного забезпечення збереження необхідних рівнів надійності і якості електропостачання інших споживачів та субспоживачів. (Правила, Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, від 31 липня 1996 року, № 28 "Про затвердження Правил користування електричною енергією").
31 березня 2010 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (позивачем, постачальником) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (відповідачем, споживачем) було укладено договір про постачання електричної енергії № 702.
Відповідно до пункту 2.2.2 договору постачальник зобов'язується постачати електричну енергію в відповідності з умовами договору.
Згідно пунктів 2.3.3, 2.3.4 договору споживач зобов'язується своєчасно проводити оплату за спожиту електричну енергію та виконувати інші умови визначені договором.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконує зобов'язання відповідно умов договору про постачання електричної енергії № 702 від 31 березня 2010 року.
Матеріали справи свідчать про те, що станом на 01 лютого 2016 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" перед позивачем має заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 85659362,94 грн. (де електрична енергія разом з ПДВ - 85144280,67 грн., КРЕ - 515082,27 грн.)
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на положення підпункт 3 пункту 10.2 Правил користування електричною енергією, згідно з якими споживач електричної енергії зобов'язаний за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити у разі екологічної броні або відсутності такої. Крім того, позивач посилається на статтю 26 Закону України "Про електроенергетику", в якому зазначено, що за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електропостачання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно статті 55 Конституції України, статтей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" є єдиним підприємством, яке засноване на власності територіальної громади м. Харкова та надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам м. Харкова та частини населенних пунктів Харківської області, з яких майже 99% становить населення.
Закон України "Про теплопостачання" є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об*єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов*язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.
У відповідності до преамбули Закону України "Про теплопостачання" метою цього закону є гарантоване забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Водночас стаття 6 Закону України "Про теплопостачання", визначає, серед інших, такі суттєві принципи державної політики у сфері теплопостачання, як: забезпечення енергетичної безпеки держави; забезпечення захисту прав і інтересів споживачів; взаємної відповідальності суб*єктів відносин у сфері теплопостачання за якісне постачання теплової енергії та своєчасну її оплату; додерження стандартів, правил і норм усіма суб*єктами відносин у сфері теплопостачання та встановлення відповідальності суб*єктів теплопостачання за порушення законодавства у сфері теплопостачання. Враховуючи те, що дана стаття є системоутворюючою нормою - принципом, що користується найвищим авторитетом, її положення підлягають обов'язковому застосуванню. Тому право припинення постачання електроенергії, яке надано електропостачальній організації діючим законодавством при наявності певних обставин, може бути реалізовано виключно за умов забезпечення гарантованого захисту прав та інтересів споживачів теплової енергії та послуг з теплопостачання. Зазначені положення узгоджуються з приписами частини 4 статті 13 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. До аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 05 липня 2006 року по справі №3/261.
Згідно статті 25 Закону України "Про теплопостачання", теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.
З матеріалів справи вбачається, що Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" є підприємством життєзабезпечення і стратегічного призначення, і відключення його об'єктів від електропостачання не тільки порушить права та інтереси усіх споживачів теплової енергії міста Харкова, але й призведе до загрози життю та здоров'ю споживачів відповідних послуг, пошкодженню майна, відсутності тепла на особливо важливих об'єктах (таких як лікарні, школи та дошкільні заклади, тощо).
Відповідно до статтей 1 та 3 Конституції України Україна є соціальною державою, людина, ії життя і здоров*я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.
Сприятливими умовами життєдіяльності людини за змістом Закону України "Про зебезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" вважаються такий стан середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров*я людини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених фукцій організму.
У відповідності до пункту 1-1 Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженного Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368, порушення нормальних умов життєдіяльності - відсутність питного водопосточання, водовідведення, електро, газо- і теплопостачання (в осінньо-зимовий період) та/або така зміна технічного стану житлового будинку (приміщення), внасліок якої він став аварійним або не придатним до експлуатації, та/або зміна стану території (об*єкта), внаслідок якої проживання населення і провадження господарської діяльності на території (об*єкті) є неможливим.
Отже, з огляду на вищевикладене, у правовідносинах електропостачальних компаній з теплопостачальними організаціями необхідно дотримуватись вимог не тільки нормативних актів, що регулюють відносини з постачання електричної енергії, а також і і нших законодавчих актів, норми яких є обов*язковими до виконання.
Стосовно заперечень відповідача щодо невірного обрання позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визначення права; визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує права; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статтей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, незаборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення права чи інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, що не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, спричиненим порушенням (Постанова Верховного суду України у справі № 6-20цс11 від 21 травня 2012 року).
Таким чином, заперечення відповідача в цій частині не приймаються судом до уваги.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 20.05.2016 р.
Суддя ОСОБА_2