"16" травня 2016 р.Справа № 916/1062/16
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Горбатюк Р.О.
за участю представників сторін :
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 03.01.2016р.;
від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 25.01.2016р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1062/16:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА";
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ЛЕВАДА";
про стягнення 132860 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрлогістіка” (далі - Позивач) звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім ЛЕВАДА” (далі - Відповідач) із позовом про стягнення суми боргу посилаючись на те, що між сторонами у справі 29.04.2015 р укладений договір перевезення вантажу № ТД-032 (далі - Договір), за яким позивач здійснює перевезення вантажу за заявкою відповідача.
У період часу з 01.08.2015 р. по 20.01.2016р. позивач здійсненював перевезення вантажу відповідача, про що сторонами складені акти виконаних робіт на загальну сум 144440 грн. (акти додані до позову).
Відповідач частково сплатив за надані послуги, у зв'язку з чим залишок боргу складає 132 860 грн. Сторонами складений та підписаний без зауважень акт звірки взаєморозрахунків за яким станом на 13.05.2016 р. борг відповідача за надані послуги складає 63420 грн.
Під час розгляду справи позивачем надана заява про стягнення з відповідача 63420грн. боргу у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем.
На підстав викладеного керуючись ст.ст. 193, 306,307,315 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 908, 909 Цивільного кодексу України позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача залишок боргу в сумі 63420грн.
Відповідач з вимогами згоден частково, про що надав відзив на позов, за яким просить вимоги позивача задовольнити частково.
В засідання суду 16 травня 2016р. за правилами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані докази, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ч.1 ст. 1049 ЦК України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як випливає з матеріалів справи, приведені позивачем обставини справи цілком підтверджуються наданими доказами, що перераховані вище, які не викликають у суду сумніву. Доказів недійсності вказаного договору та актів виконаних послуг робіт або оспорювання їх відповідачем не надано.
Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.
Посилання позивача на вказані норми ЦК та ГК України суд вважає правильним так як саме ці норми регулюють правовідносини по даному у спору.
Проаналізувавши приведене господарський суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними і тому підлягаючими задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ЛЕВАДА" (68000, м. Чорноморськ, вул. 1 Травня, буд. 3, код ЄДРПОУ 34055728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 39-В, код ЄДРПОУ 36040006) суму боргу у розмірі 63420 (шістдесят три тисячі чотириста двадцять) грн. та судовий збір у сумі 1992 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 90 коп..
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 23 травня 2016 р.
Суддя М.І. Никифорчук