ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.05.2016Справа №910/4796/16
За позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області
до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна екологічна інспекція у Чернігівській області
про стягнення 127278 грн. 53 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники:
Прокурор: не з'явились.
від позивача: не з'явились.
від відповідача: не з'явились.
від третьої особи: не з'явились.
17.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області з вимогами до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 127278 грн. 53 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням відповідачем шкоди державі, внаслідок недодержання ним, як постійним лісокористувачем, вимог законодавства щодо забезпечення охорони лісу, розташованого в межах смуги відведення залізниць, а саме в захисних насадженнях на перегоні Жукотки-Жидиничі 9+000-9+650 в межах земельної ділянки на території Ковпитської сільської ради, внаслідок чого на вказаній території невідомими особами здійснено незаконну порубку 32 дерев, що зафіксовано в акті огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 26.01.2015. З огляду на вищенаведене, прокурор вважає, що відповідач повинен відшкодувати державі шкоду, завдану неналежним виконанням обов'язків із забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, що розраховується на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N 665.
За таких обставин, прокурор просить суд стягнути з відповідача 127278,53 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом їх перерахування одержувачам: 38183,56 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України; 25455,71 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету; 63639,26 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 порушено провадження у справі № 910/4796/16 та справу призначено до розгляду на 08.04.2016.
У судовому засіданні 08.04.2016 представником відповідача подано суду додаткові документи та відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову з підстав того, що відповідачем здійснювались належні заходи з охорони лісів, що знаходяться на території земельної ділянки, яка передана відповідачу в постійне користування, зокрема, факт незаконної порубки 32 дерев невстановленими особами на перегоні Жукотки-Жидиничі ліворуч залізничної колії зафіксовано актом огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 26.01.2015; 28.01.2015 було направлено лист до ЛВМ ст. Чернігів з проханням провести розшукові заходи по встановленню винних осіб. Також відповідач зазначає, що незаконну порубку дерев здійснено невстановленими особами, а не працівниками відповідача, а отже і шкоду заподіяно не працівниками відповідача, а невстановленими особами. Крім того, відповідач заперечує проти позову і з тих підстав, що захисні лісонасадження, що перебувають в користуванні залізниці, є власністю українського народу в силу ст. 13 Конституції України, а не власністю, зокрема, Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 розгляд справи відкладено на 22.04.2016, у зв'язку із неявкою представників позивача та третьої особи у судове засідання та необхідністю подання доказів у справі.
13.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від заступника прокурора Чернігівської області надійшли письмові пояснення.
19.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про розгляд справи без участі представника.
19.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення.
Враховуючи неявку представників позивача та третьої особи у судове засідання, суд, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відклав розгляд справи на 17.05.2016, про що виніс відповідну ухвалу.
13.05.2016 відділом діловодства суду від відповідача отримано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав звернення відповідача до начальника Чернігівського районного ВП ГУНП України в Чернігівській області з метою спростування тверджень прокурора про те, що відповідачем не відразу було повідомлено про факт незаконної порубки правоохоронні органи. Також у зв'язку з необхідністю відкладення розгляду справи, позивач просить суд продовжити строк розгляду справи.
16.05.2016 відділом діловодства суду отримано від відповідача відзив із викладеними запереченнями щодо підстав застосування відповідальності за заподіяння шкоди, зокрема, відповідачем зазначено, що позивачем не вказано та не доведено випадки неправомірної поведінки залізниці, які передували вчиненню невстановленою особою незаконної порубки, і які зумовили вчинення невстановленою особою незаконної порубки. Відповідач також зазначає про відсутність доказів набуття або віднесення до об'єктів комунальної власності Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області спірних лісонасаджень, тому, за твердженням позивача, Ковпитська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області не може бути позивачем у даній справі. Крім того, на думку відповідача, захист інтересів держави у даному випадку є усіченим, оскільки належним захистом інтересів держави є захист екологічної безпеки та захист права власності Українського народу на захисні лісонасадження. За таких обставин, відповідач просить суд залишити даний позов без розгляду.
Прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання 17.05.2016 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресами, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення №0103037688731 (позивач) та № 0103037688740 (третя особа), а також протоколом судового засідання від 22.04.2016 та підписами прокурора Скляра Д.Ю. та уповноваженого представника відповідача Ходаківського Ю.П. у розписці про оголошення перерви на 17.05.2016.
Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності прокурора, позивача, відповідача та третьої особи в судовому засіданні 17.05.2016 до суду не надходило.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків. Так, як зазначає відповідач, підставою для відкладення розгляду справи є факт звернення відповідача з запитом до ВП ГУНП України в Чернігівській області через вказівку у тексті позову про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з охорони лісів. Разом з тим, суд зазначає, що відповідач протягом двохмісячного, в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строку розгляду спору мав можливість подати усі необхідні, на його думку, докази, з урахуванням процесуальних засад змагальності сторін.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 17.05.2016, з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору, та відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
При цьому, щодо клопотання відповідача в частині продовження строку розгляду спору, то суд зазначає, що за змістом ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках, за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше, як на 15 днів, а тому отримання позивачем від третіх осіб документів, які, за твердженнями останнього, спростовують викладені в позові обставини, не є тією винятковою обставиною, за якої суд вправі продовжити строк розгляду спору, крім того такі обставини не входять до предмету доказування у даній справі.
З огляду на вищенаведене, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору судом відмовлено.
У судовому засіданні 17.05.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд
26.01.2015 майором Чернігівської виробничої дільниці Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень Ковалем М.О., за участю лісника ОСОБА_1, було складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, відповідно до якого у Бахмацькій дистанції Чернігівської дільниці захисних лісонасаджень лінії Жукотки-Жидиничі (15 квартал, 9 виділ, 1 поле, І розряд, 9+000-9+650 ліва сторона) було виявлено самовільну рубку дерев (дуб), загальна кількість яких, відповідно до акту та переліково-оціночної відомості Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень №241, складає 32 дерева (30.950 куб м.) (копії акту огляду місця події та перелікові-оціночної відомості долучені прокурором до позову, копія акту огляду місця події, а також оригінал вказаного акту долучено відповідачем 08.04.2016).
Суд зазначає, що відповідно до копії акту огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 26.01.2015, долученої прокурором до позову, датою виявлення самовільної порубку лісу зазначено 01.01.2015, в той час, як згідно з оригіналом акту огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 26.01.2015, долученого відповідачем 08.04.2016, датою виявлення у Бахмацькій дистанції Чернігівської дільниці захисних лісонасаджень самовільної порубки лісу вказано 26.01.2015.
Судом встановлено, що відповідно до Положення про відокремлений підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», затвердженого наказом №343-Н від 24.06.2011, Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» і перебуває в оперативному підпорядкуванні відокремленого підрозділу галузева служба колії Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця». Згідно з п. 3.1. вказаного Положення, підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом залізниці та не є юридичною особою.
Згідно з п. 2.1. Положення про відокремлений підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» створений і виконує роботи по захисту залізничної колії та інших її облаштувань від несприятливих кліматичних умов і факторів з метою забезпечення безпечного та безперебійного руху залізничного транспорту шляхом проведення лісогосподарських, лісозахисних, лісоохоронних заходів. Пунктом 2.2. вказаного Положення передбачено, що основними напрямками діяльності підрозділу є, зокрема, проведення заходів силами відомчої лісової охорони Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, пожеж, інших лісопорушень (копія Положення долучена прокурором до позову, оригінал вказаного положення - відповідачем до документів, поданих 08.04.2016).
Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №376210, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» на підставі рішення Чернігівської районної державної адміністрації від 08.06.2010 №190 та від 12.11.2010 №398 є постійним користувачем земельної ділянки площею 109,1705 га, що розташована на території Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, з цільовим призначенням земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування залізниці. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №031083900001 (копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою разом з планом меж земельної ділянки долучена прокурором до позову, а також відповідачем до документів, поданих 08.04.2016).
В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає про завдання відповідачем шкоди державі, внаслідок недодержання ним, як постійним лісокористувачем, вимог законодавства щодо забезпечення охорони лісу, розташованого в межах смуги відведення залізниць, а саме в захисних насадженнях на перегоні Жукотки-Жидиничі 9+000-9+650 в межах земельної ділянки на території Ковпитської сільської ради, внаслідок чого на вказаній території невідомими особами здійснено незаконну порубку 32 дерев, що зафіксовано в акті огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 26.01.2015. З огляду на вищенаведене, прокурор вважає, що відповідач повинен відшкодувати державі шкоду, завдану неналежним виконанням обов'язків із забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, що розраховується на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N 665.
За таких обставин, прокурор просить суд стягнути з відповідача 127278,53 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом їх перерахування одержувачам: 38183,56 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України; 25455,71 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету; 63639,26 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Нормами ст. 9 Лісового кодексу України передбачено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Як встановлено судом, спір у справі виник у зв'язку з виявленням факту самовільної рубки дерев (дуб) у кількості 32 шт. в межах смуги відведення залізниць, а саме в захисних насадженнях на перегоні Жукотки-Жидиничі (15 квартал, 9 виділ, 1 поле, І розряд, 9+000-9+650 ліва сторона), що знаходиться в межах земельної ділянки, яка передана в постійне користування відповідачеві за державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №376210.
Оскільки вказана земельна ділянка, на якій, за твердженням прокурора, відбувся факт незаконної рубки дерев, відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №376210 знаходиться на території Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, суд дійшов висновку, що ліси, якими вкрита така ділянка, перебувають у комунальній власності.
Положеннями ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
З огляду на вищенаведене, оскільки ліс, який знаходиться на території Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, перебуває у комунальній власності територіальної громади та знаходиться у постійному користуванні відповідача, враховуючи ст. 9 Лісового кодексу України та ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», суд дійшов висновку, що Ковпитська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, як орган місцевого самоврядування, що реалізовує права власника спірних ділянок, зайнятих лісом, та що уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у справі.
За таких обставин, оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави у сфері управління та контролю за охороною лісів, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду.
При цьому, суд зазначає, що викладені у відзиві доводи відповідача, що Ковпитська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області є неналежним позивачем у даній справі, а захист інтересів держави у даному випадку - усіченим, спростовуються вищенаведеним, а отже судом не приймаються.
Згідно з положеннями ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Як встановлено судом, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» на підставі рішення Чернігівської районної державної адміністрації від 08.06.2010 №190 та від 12.11.2010 №398, є постійним користувачем земельної ділянки площею 109,1705 га, що розташована на території Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, для експлуатації та обслуговування залізниці (згідно з планом меж земельної ділянки), що підтверджується долученою до позову та до документів, поданих відповідачем 08.04.2016, копією державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №376210.
Отже, з огляду на положення ст. 17 Лісового кодексу України, відповідач є постійним лісокористувачем в межах наданої йому за державним актом серія ЯЯ №376210 в постійне користування земельної ділянки на території Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63 Лісового Кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
При цьому, за змістом ст. 89 Лісового кодексу України, охорону і захист лісів на території України здійснюють:
державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління;
лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
При цьому, за змістом ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Як встановлено судом, в межах Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» створено відокремлений підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».
Так, відповідно до Положення про відокремлений підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», затвердженого наказом №343-Н від 24.06.2011, Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» і перебуває в оперативному підпорядкуванні відокремленого підрозділу галузева служба колії Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця». Згідно з п. 3.1. вказаного Положення, підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом залізниці та не є юридичною особою.
Згідно з п. 2.1. Положення про відокремлений підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» створений і виконує роботи по захисту залізничної колії та інших її облаштувань від несприятливих кліматичних умов і факторів з метою забезпечення безпечного та безперебійного руху залізничного транспорту шляхом проведення лісогосподарських, лісозахисних, лісоохоронних заходів. Пунктом 2.2. вказаного Положення передбачено, що основними напрямками діяльності підрозділу є, зокрема, проведення заходів силами відомчої лісової охорони Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, пожеж, інших лісопорушень.
Так, як встановлено судом, 26.01.2015 майором Чернігівської виробничої дільниці Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень Ковалем М.О., за участю лісника ОСОБА_1, було складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, відповідно до якого у Бахмацькій дистанції Чернігівської дільниці захисних лісонасаджень лінії Жукотки-Жидиничі (15 квартал, 9 виділ, 1 поле, І розряд, 9+000-9+650 ліва сторона) було виявлено самовільну рубку дерев (дуб), загальна кількість яких, відповідно до акту та переліково-оціночної відомості Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень №241, складає 32 дерева (30.950 куб м.) (копії акту огляду місця події та перелікові-оціночної відомості долучені прокурором до позову, копія акту огляду місця події, а також оригінал вказаного акту долучено відповідачем 08.04.2016).
При цьому, листом від 28.01.2015, адресованим начальнику ЛВМ ст. Чернігів, відповідач повідомив про те, що 26.01.2015 лісовою охороною Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень на перегоні Жукотки-Жидиничі 9+000-9+650 ліва сторона колії, була виявлена самовільна порубка 32 дерев, та просив провести розшукові заходи по встановленню винних осіб.
Як зазначено вище, прокурор вважає, що внаслідок неналежного забезпечення відповідачем охорони розташованого в межах Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області лісу, постійним користувачем якого він є, що мало наслідком здійснення невідомими особами незаконної рубки лісу, відповідач, який не забезпечив охорону лісу, повинен відшкодувати державі шкоду, спричинену незаконною рубкою лісу.
Отже, фактично прокурор просить суд застосувати до відповідача заходи відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу, оскільки розмір шкоди, завданої державі, прокурором обчислено на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N 665.
При цьому, як зазначено в позові прокурора, за фактом вчиненої невідомими особами незаконної порубки, 25.03.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення з попередньою кваліфікацією за ст. 246 Кримінального кодексу України, водночас, особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлені.
Суд зазначає, що спір у даній справі про стягнення шкоди, з огляду на заявлені предмет і підстави, виник з делікту, а отже є таким, що пов'язаний з недоговірними зобов'язаннями, у зв'язку з чим на спірні правовідносини поширюються норми ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Так, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідним є доведення таких фактів:
а) неправомірність поведінки особи: неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого. При цьому, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
При цьому, за змістом статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За таких обставин, з огляду на наведене вище, заявляючи позов про відшкодування відповідачем шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки лісу, прокурор повинен довести наявність усіх зазначених вище елементів складу цивільного правопорушення, в тому числі (але не виключно), і наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а отже відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу об'єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев.
Водночас, прокурор в обґрунтування своїх вимог про відшкодування шкоди, оціненої як за незаконну рубку дерев, вказує на незабезпечення відповідачем належної охорони та збереження лісу, що знаходився на земельній ділянці, переданій відповідачу в постійне користування.
Дійсно, відповідно до п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
В той же час, відповідно до положень ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Дана норма закону передбачає загальну підставу відповідальності, відсилаючи до застосування спеціальних норм за конкретне правопорушення.
При цьому, як передбачено ст. 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у:
1) незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників;
2) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушенні інших вимог пожежної безпеки в лісах;
3) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу;
4) засміченні лісів побутовими і промисловими відходами;
5) порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;
6) знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу;
7) порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;
8) розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу;
9) самовільній заготівлі сіна та випасанні худоби на лісових ділянках;
10) порушенні правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо;
11) заготівлі лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів;
12) порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових ресурсів;
13) невнесенні плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки;
14) знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах;
15) введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів;
16) порушенні строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
17) пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лісогосподарського призначення;
18) знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках;
19) невиконанні приписів державної лісової охорони та органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення лісового законодавства.
Суд зазначає, що нормами Лісового кодексу України не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу.
Більше того, суд наголошує на тому, що постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» від 23 липня 2008 р. N 665, якими затверджено, зокрема, Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, на підставі яких, власне, прокурором розраховано розмір шкоди, що є предметом розгляду, також не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу, так само як і, відповідно, порядку розрахунку розміру шкоди, завданої такою бездіяльністю.
Наведене вище дає підстави для висновку суду, що забезпечення охорони лісу дійсно входить до обов'язків постійних лісокористувачів, однак неналежна охорона лісу, відповідно до норм чинного законодавства України, не є лісовим правопорушенням, що тягне за собою матеріальну відповідальність за неналежне здійснення контролю за збереженням лісу.
В той же час, суд зазначає, що підставами притягнення до юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення, як такого (фактична підстава) та наявність норми права, що прямо передбачає склад правопорушення та санкцію за його вчинення (нормативна підстава).
Так, згідно з нормами ст. 58 Конституції України, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав застосування до відповідача, який, за твердженням прокурора, не забезпечив належну охорону лісу, міри відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу, за відсутності відповідних доказів на підтвердження вчинення відповідачем таких дій (рубки лісу), а також з огляду на заявлені предмет та підстави даного позову.
Такі висновки суду ґрунтуються також і на тих обставинах, що у випадку встановлення відповідними правоохоронними органами особи порушника, який вчинив незаконну рубку лісу, позивач, як орган місцевого самоврядування, що реалізовує права власника спірних ділянок, зайнятих лісом, та що уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вправі буде заявляти до стягнення з правопорушника завдану внаслідок таких дій шкоду, розраховану на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N 665, саме за незаконну рубку лісу. І саме особа, визнана винною у незаконній рубці лісу, зобов'язана буде нести відповідальність за такі дії та відшкодовувати шкоду, розмір якої визначається відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. N 665. Таким чином, державний та відповідні місцеві бюджети отримають подвійне відшкодування шкоди: перше - з лісокористувача за незабезпечення належної охорони лісу від незаконних порубок; друге - з особи, визнаної винною у незаконній рубці лісу, що суперечить засадам розумності та справедливості, а також підставам і порядку відшкодування шкоди, що визначені нормами Цивільного кодексу України та Лісового кодексу України.
В той же час, у випадку стягнення з постійного лісокористувача (відповідача), за умови незабезпечення ним належної охорони лісу від незаконних порубок, шкоди за вказану бездіяльність у такому ж розмірі (як за незаконну рубку лісу), в наведеній ситуації ця особа, яка фактично буде такою, що відшкодувала шкоду замість іншої, винної особи (яка здійснила рубку лісу), водночас буде позбавлена правової можливості в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України звернутись до винної особи зі зворотною вимогою (регресом) у розмірі виплаченого відшкодування, оскільки підстави відповідальності постійного лісокористувача (відповідача) та особи, визнаної винною у незаконній порубці дерев, будуть різними (відповідальність за неналежну охорону лісу в першому випадку та відповідальність за незаконну рубку лісу у другому), що певною мірою суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, адже розрахований на підставі спеціальних Такс розмір шкоди, завданої саме незаконною рубкою лісу, повністю охоплює розмір шкоди за такий вид правопорушення, як незаконна рубка лісу, натомість стягнення такої шкоди з обох осіб (лісокористувача-охоронника та особи, що незаконно здійснила рубку дерев), тобто в подвійному розмірі, по-перше, суперечить загальним принципам притягнення до юридичної відповідальності, по-друге, не передбачено нормами чинного законодавства.
При цьому, суд зазначає, що правові норми (в тому числі, ст. 950 Цивільного кодексу України), які регулюють договірні правовідносини зі зберігання та встановлюють відповідальність зберігача за незбереження речі, яка передана на зберігання за договором, у даних правовідносинах не можуть бути застосовані, оскільки спірні правовідносини є деліктними за своєю правовою природою.
Окрім того, суд зазначає, що за приписами ст. 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Як зазначено вище, охорону і захист лісів на території України здійснює, в тому числі, державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Також, відповідно до ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
Тобто обов'язки із забезпечення охорони та захисту лісів в Україні покладено не виключно на власників лісів та лісокористувачів, а тому твердження прокурора про неналежне забезпечення відповідачем охорони лісу у Бахмацькій дистанції Чернігівської дільниці захисних лісонасаджень лінії Жукотки-Жидиничі (15 квартал, 9 виділ, 1 поле, І розряд, 9+000-9+650 ліва сторона), що призвело до незаконної рубки лісу, одночасно свідчить і про неналежне виконання таких обов'язків щодо охорони лісу іншими, уповноваженими суб'єктами, що в свою чергу, зважаючи на позицію прокурора щодо наявності окремого складу правопорушення у вигляді незабезпечення охорони лісу, повинно свідчити про наявність підстав для солідарної відповідальності усіх суб'єктів, на яких законом покладено обов'язок щодо забезпечення охорони лісу.
При цьому, суд вважає доводи відповідача щодо застосування міри відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, завданої злочином, до органів поліції у зв'язку з невиконанням превентивної та профілактичної функції, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень, як аналогія з доводами прокурора щодо наявності підстав для стягнення шкоди з відповідача, - обґрунтованими та доречними.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, з огляду на недоведеність викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 127278 грн. 53 коп. шкоди не підлягають задоволенню.
Крім того, щодо посилання прокурора у позові на норми ст. 1172 Цивільного кодексу України, відповідно до якої юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, суд зазначає, що у випадку встановлення у передбаченому законом порядку вини працівника відповідача у незаконній порубці лісу (тобто встановлення факту, що незаконна порубка здійснена саме такою особою), наявні були б підстави для стягнення шкоди, завданої саме незаконною порубкою лісу, з відповідача, як юридичної особи, працівником якої завдано шкоду під час виконання трудових обов'язків. Водночас, фактичні обставини, якими прокурор обґрунтовує позов, таких відомостей не містять, а отже такі обставини не входять до підстав позову, та відповідно судом не досліджуються в межах даної справи.
При цьому, суд зазначає, що з'ясування питання щодо конкретних заходів, які повинен був вживати та які фактично вживав відповідач з метою забезпечення належної охорони лісу, не входить до предмету доказування у даній справі, так як у будь-якому випадку, які б ці заходи не були, на відповідача законом не покладено обов'язок відшкодування шкоди внаслідок невиконання обов'язку з забезпечення охорони лісу, розмір якої визначається фактично за Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору, з огляду на відмову в задоволенні позову, покладаються на прокуратуру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 23.05.2016
Суддя І.М. Отрош