ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2016Справа №910/3269/16
За позовомПриватного акціонерного товариства "Ефес Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Небосход"
пророзірвання договорів
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Боровська Я.О. - представник за довіреністю від 04.09.15;
від відповідача Лисий М.І. - представник за договором про надання правової допомоги № 1 від 04.04.16
В судовому засіданні 18.05.16, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Ефес Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Небосход" про розірвання договорів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, скориставшись своїм правом на дострокове розірвання договорів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо повернення тари та обладнання, у встановлені строки направив на адресу ТОВ "Небосход" листи про дострокове розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди обладнання № 2 від 01.07.2013. Але, враховуючи, що відповідач залишив дані листи поза увагою та не прийняв вимоги щодо розірвання договорів, позивач звернувся до суду з проханням розірвати зазначені договори у судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.02.2016 порушено провадження у справі № 910/3269/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 23.03.2016.
В судовому засіданні 23.03.16 позивач надав письмові пояснення, відповідно до яких зазначив, що оскільки листом № 09/10/2015/1 від 09.10.15 ТОВ «Небосход» не погодилось з розірванням договору та як передбачено ст.. 654 ЦК України договір не було розірвано в письмовому порядку, позивач просить розірвати договір дистрибуції № Д-1131 та договір оренди обладнання № 2.
Ухвалою суду від 23.03.2016 у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, суд в порядку ст. 77 ГПК України відклав розгляд справи на 06.04.2016.
В судове засідання 06.04.2016 представники сторін заявились, представник позивача надав докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 11250,99 грн, що були залучені судом до матеріалів справи. Крім того, позивач надав додаткові докази на підтвердження виконання ПрАТ «Ефес Україна» належним чином своїх зобов'язань за договором дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договором оренди обладнання № 2 від 01.07.2013, що були залучені судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 06.04.2016 за письмовим клопотання відповідача було оголошено перерву до 20.04.2016.
У судове засідання, призначене на 20.04.2016, з'явились представники сторін.
Представник відповідача через канцелярію суду подав письмовий відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував з наступних підстав. За переконанням відповідача, заявлені позовні вимоги мали б розглядатись в межах окремих позовних проваджень, так як їх сумісний розгляд перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та утруднює вирішення спору. Відповідач зазначив, що позивачем систематично не виконувались умови спірних договорів, жодного акту звіряння розрахунків з відповідачем, узгодженого і підписаного відповідачем, позивачем суду не надано. Доказів щодо надання таких актів для звірки відповідачу позивачем не надано.
Крім того, відповідач подав письмове клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі, а саме: щоквартальні та остаточні акти звіряння розрахунків по зворотній тарі за договором дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 за період дії договору (у випадку відсутності актів зобов'язати сторони провести звіряння та надати відповідні акти); товарно-транспортні накладні, накладні на повернення тари за договором дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011; акти приймання-передачі обладнання в оренду та реєстр актів приймання-передачі обладнання в оренду за договором оренди обладнання № 2 від 01.07.2013; акти повернення обладнання з оренди; акти списання обладнання, яке передавалось в оренду, дані щодо технічного стану та термінів експлуатації обладнання, щоквартальні та остаточний акт звіряння розрахунків по переданому в оренду обладнання, письмові пояснення щодо істотних порушень оскаржувальних договорів з боку відповідача; дані щодо нарахування і оплати орендної плати; податкові декларації на підтвердження обліку нарахувань орендної плати; письмові пояснення щодо конкретної дати закінчення строку дії договору та з якої конкретної дати строк дії договору продовжується з посиланням на умови договору та письмові докази; акти щодо порушень відповідачем умов договору; договір оренди обладнання від 11.09.2015 та акти прийому-передачі обладнання; дані щодо накладення штрафних санкцій на відповідача за порушення договірних зобов'язань; у випадку відсутності актів щодо порушень умов договору та фактів накладення штрафних санкцій на відповідача - письмові пояснення.
Представник позивача щодо поданого клопотання заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.
Заслухавши представників сторін та дослідивши клопотання відповідача, суд відмовив в його задоволенні з підстав недоведеності обставин, що перешкоджають їх наданню та обставини, які можуть підтвердити вказані докази.
У судовому засіданні представник позивача подала письмове клопотання про відкладення розгляду справи для можливості ознайомитись відзивом відповідача та про продовження строку розгляду спору на 15 днів/, яке судом було задоволено.
Ухвалою суду від 20.04.2016 продовжено строк вирішення спору, в судовому засіданні оголошено перерву до 18.05.16.
17.05.2016 через канцелярію суду відповідач надав пояснення щодо причин не підписання ним акта звірки взаєморозрахунків з ПрАТ «Ефес Україна» на виконання вимог ухвали суду від 20.04.2016, а також клопотання про витребування у позивача додаткових документів щодо фактів самостійного вилучення ПрАТ «Ефес Україна» орендованого майна від суборендарів, щодо нарахування і оплати орендної плати за оренду обладнання, податкові декларації на підтвердження обліку нарахувань орендної плати, дані щодо сплати податків і платежів повноважним державним органам України.
В судове засідання 18.05.2016 представники сторін з'явились, представник відповідача підтримав клопотання про витребування у позивача додаткових документів, яке судом було відхилено у зв'язку з його необґрунтованістю та не доведення що вказані документи можуть підтвердити чи спростувати обставини, що входять до предмету доказування в даній справі.
Представник позивача надав додаткові документи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та виїзд до суду в загальному розмірі 13750,00 грн., які просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач надав додаткові письмові пояснення по суті спору, що були залучені судом до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01 квітня 2011 року між Приватним акціонерним товариством «Міллер Брендз Україна, що змінило своє найменування на приватне акціонерне товариство «Ефес Україна» (далі - позивач, компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Небосход» (далі - відповідач, дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції № Д-1131 (далі - договір дистрибуції), відповідно до умов якого компанія зобов'язується поставити дистриб'ютору пиво в скляних пляшках, ПЕТ-пляшках, банках (далі - продукцію), а дистриб'ютор прийняти продукцію, належним чином зберігати, здійснити її продаж в оптово-роздрібній мережі, своєчасно сплатити за продукції в безповоротній тарі, а також повернути компанії зворотну тару або на вимогу компанії сплатити вартість безповоротної тари на умовах даного договору.
Відповідно до п.3.1 договору до обов'язків дистриб'ютора входить приймати та своєчасно оплачувати продукції в будь-якій тарі, своєчасно повертати зворотну тару або на вимогу компанії сплачувати її вартість на умовах даного договору.
Згідно з п..6.2 договору дистрибуції (в редакції додаткової угоди від 23.04.2014) зворотною тарою за цим договором є металеві КЕГи, об'ємом 30 л і 50 л. Сертифікат на повернення засобів упаковки багаторазового використання компанія не виписує. Перелік і кількість зворотної тари компанія вказує в товарно-транспортній накладній. Дистриб'ютор зобов'язаний повернути зворотну тару компанії не пізніше встановлених строків повернення тари: в зимовий період - 35 календарних днів з моменту відвантаження (дати видаткової накладної) плюс подвійний строк доставки, в літній період - 23 календарних днів плюс подвійний строк доставки.
Пунктом 7.1 договору дистрибуції передбачено, що поставка продукції здійснюється компанією відповідно до Загальних умов поставки та зберігання пива ПрАТ «Міллер Брендз Україна» (додаток 1).
Відповідно до п.91. договору дистрибуції оплата продукції та зворотної тари дистриб'ютором здійснюється на умовах 100% передплати або відстрочення платежу.
Пунктом 15.1 договору дистрибуції сторони дійшли згоди, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.03.2012, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У випадку , якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії цього договору одна сторона письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, цей договір вважається пролонгованим кожного разу на наступний календарний рік.
Згідно з п.15.2 договору дистрибуції компанія залишає за собою право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку з дати, зазначеної в письмовому повідомленні про розірвання, з погашенням існуючої заборгованості перед компанією, а також з відшкодуванням всіх завданих компанії збитків, в тому числі але не обмежуючись:
15.2.1. Прострочення дистриб'ютором оплати продукції або тари та/або прострочення повернення тари більш ніж на 15 календарних днів;
15.2.2 Початку процедури банкротства дистриб'ютора.
Відповідно до п.5.13 договору дистрибуції цей договір може бути достроково розірваний компанією в будь-якому випадку (без зазначення причин) за умови, що вона письмово повідомить про це іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання.
У випадку зміни юридичної, поштової або адреси доставки продукції, телефонів, банківських реквізитів, порядку уплати податку на прибуток, зміни печаток (штампів), що використовуються при прийманні продукції на склад, сторони зобов'язанні негайно письмово повідомити один одного з наданням копій документів, що підтверджують вказані зміни (п.16.7 договору дистрибуції).
Якщо інше не передбачено цим договором, всі заяви, повідомлення, вимоги, рахунки та претензії вважаються отриманими дистриб'ютором, якщо вони направлені йому кур'єрською поштою або рекомендованим листом з повідомленням про вручення за юридичною адресою, що зазначена в цьому договорі (а у випадках, передбачених договором - також факсимільним зв'язком). Сторони дійшли згоди вважати, що направлені таким чином документи отримані дистриб'ютором на 5 календарний день після вручення їх організації, що надає послуги кур'єрського поштового зв'язку, або поштовому відділенню (п.16.8 договору дистрибуції).
Крім того, 01 липня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Ефес Україна» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Небосход» (орендар) було укладено договір оренди обладнання № 2, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування (оренду) нове та/або таке, що було у використанні, обладнання для розливу пива та/або торгівельно-рекламне обладнання, зазначене в актах прийому-передачі обладнання до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.2.3 договору оренди обладнання вважається переданим орендареві з дати підписання акту прийому-передачі обладнання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (в разі їх наявності).
Згідно з п.2.4 договору загальна кількість та перелік усього переданого за договором обладнання за усіма актами за вирахуванням кількості обладнання, що було повернено орендодавцю у порядку, передбаченому даним договором.
Строк оренди складає 12 календарних місяців з дати прийняття обладнання за актом (п.2.5 договору).
Пунктом 7.1 договору оренди встановлено, що останній вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (в разі х наявності).
Згідно з п.7.2 договору строк дії цього договору закінчується із закінченням строку оренди, зазначеного у п. 2.5 цього договору. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не виявить бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим кожен раз на й календарний рік на тих самих умовах.
Відповідно до п.7.3 договору оренди дострокове припинення (розірвання) договору може мати місце за згодою сторін або на підставах, передбачених цим договором та законодавством.
Пунктом 7.4 договору встановлено, що дострокове припинення (розірвання) цього договору можливе у таких випадках:
- за згодою сторін шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього договору;
- за ініціативою орендодавця в будь-якому випадку, втому числі, але не обмежуючись, в разі прострочення орендарем сплати орендних платежів або невиконання чи неналежне виконання, порушення орендарем інших умов договору, за умови письмового повідомлення орендаря за 10 календарних днів до запланованої дати розірвання. При цьому всі взаєморозрахунки мають бути здійснені сторонами до запланованої дати розірвання, зазначеної у письмовому повідомленні орендодавця. Договір вважається розірваним з дати отримання орендарем або його представником письмового повідомлення орендодавця.
- за іншими підставами, передбаченими цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п.7.5 договору оренди сторони дійшли згоди, що письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, передбачене п.7.4 цього договору, вважається отриманим орендарем-юридичною особою:
- якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі орендаря-юридичної особи під розписку - з дати такого вручення;
- якщо воно надіслано поштою з повідомленням про вручення на юридичну адресу орендаря - юридичної особи - з дати, зазначеної у відповідному повідомленні про вручення.
У разі, якщо пошта з якихось причин не може вручити орендарю письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, в тому числі, але не обмежуючись, через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, відмову прийняти письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) орендаря або з інших причин, письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору вважається отриманим орендарем в день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Листом № 03/06-15 від 03 червня 2015 року позивач повідомив відповідача про розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 з вимогою повернути зворотну тару та обладнання, які не було повернуто відповідно до умов договорів.
10.06.2015 позивач направив на адресу відповідача телеграму з вимогою розірвати договір дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 на підставі п. 15.3 та повернути зворотну тару або компенсувати її вартість.
Листом № 07/07-15 від 07.07.2015 позивач повторно повідомив про дострокове розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011. Відповідач листом № 09/10/2015 від 09.10.2015 заперечив проти дострокового розірвання договору дистрибуції.
Спір виник у зв'язку з відмовою відповідача надати згоду на розірвання спірних договорів дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та оренди обладнання № 2 від 01.07.2013, у зв'язку з чим вказані договори на переконання позивача підлягають розірванню в судовому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договір оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.
Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
До обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору, насамперед, повинно бути доведено факт чинності договору на момент розгляду справи та наявність передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться у ст.188 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011, суд дійшов висновку, що за своєю юридичної природою він є змішаним договором, що містить ознаки договору поставки та договору про надання послуг.
Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Умовами договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 (пунктом 15.3) передбачено право позивача на дострокове розірвання договору (без зазначення причин) за умови письмового повідомлення іншої сторони не менше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання.
Як вбачається з матеріалів справи, умови договору оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 (пункт 7.4 договору) також передбачають право орендодавця (позивача) на розірвання договору в односторонньому порядку за умови письмового повідомлення орендаря за 10 календарних днів до запланованої дати розірвання.
Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.
В матеріалах справи наявне повідомлення-вимога ПрАТ «Ефес Україна» № 03/06-15 від 03 червня 2015 року про розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди № 2 від 01.07.2013, який було направлено на адресу відповідача 10.06.2015 цінним листом з описом вкладення. Вказаний лист було повернуто відправнику відділенням поштового зв'язку з причин неможливості вручення поштового відправлення (закінчення терміну зберігання).
При цьому суд зазначає, що мотиви реалізації позивачем свого права на дострокове розірвання як договору дистрибуції так і договору оренди обладнання у спірних договорах не визначені, а отже, за висновками суду, право на одностороннє розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 може бути реалізовано позивачем з будь-яких підстав, за власним бажанням та особистим волевиявленням. Тобто, у даному випадку одностороннє розірвання не ставиться у виключну залежність від належного виконання іншим контрагентом умов договору (як вид відповідальності), а виступає чинником який призводить до припинення договірних відносин сторін та обумовлює закінчення строку його дії.
Відповідно до п.5.13 договору дистрибуції цей договір може бути достроково розірваний компанією в будь-якому випадку (без зазначення причин) за умови, що вона письмово повідомить про це іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання.
У випадку зміни юридичної, поштової або адреси доставки продукції, телефонів, банківських реквізитів, порядку уплати податку на прибуток, зміни печаток (штампів), що використовуються при прийманні продукції на склад, сторони зобов'язанні негайно письмово повідомити один одного з наданням копій документів, що підтверджують вказані зміни (п.16.7 договору дистрибуції).
Якщо інше не передбачено цим договором, всі заяви, повідомлення, вимоги, рахунки та претензії вважаються отриманими дистриб'ютором, якщо вони направлені йому кур'єрською поштою або рекомендованим листом з повідомленням про вручення за юридичною адресою, що зазначена в цьому договорі (а у випадках, передбачених договором - також факсимільним зв'язком). Сторони дійшли згоди вважати, що направлені таким чином документи отримані дистриб'ютором на 5 календарний день після вручення їх організації, що надає послуги кур'єрського поштового зв'язку, або поштовому відділенню (п.16.8 договору дистрибуції).
В п.17 договору дистрибуції зазначено юридичну адресу дистриб'ютора: м. Київ, просп. Гонгадзе, 20, доказів направлення відповідачем на адресу позивача повідомлень про зміну юридичної (поштової) адреси суду не надано.
Судом встановлено, що з урахуванням пунктів 15.3, 16.8 договору дистрибуції № Д-1131, а також враховуючи, що лист № 03/06-15 від 03 червня 2015 року був переданий до відділення поштового зв'язку 10.06.2015, вказаний договір дистрибуції є достроково розірваним в односторонньому порядку з 16.07.2015 року.
Відповідно до п.7.3 договору оренди дострокове припинення (розірвання) договору може мати місце за згодою сторін або на підставах, передбачених цим договором та законодавством.
Пунктом 7.4 договору встановлено, що дострокове припинення (розірвання) цього договору можливе у таких випадках:
- за згодою сторін шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього договору;
- за ініціативою орендодавця в будь-якому випадку, втому числі, але не обмежуючись, в разі прострочення орендарем сплати орендних платежів або невиконання чи неналежне виконання, порушення орендарем інших умов договору, за умови письмового повідомлення орендаря за 10 календарних днів до запланованої дати розірвання. При цьому всі взаєморозрахунки мають бути здійснені сторонами до запланованої дати розірвання, зазначеної у письмовому повідомленні орендодавця. Договір вважається розірваним з дати отримання орендарем або його представником письмового повідомлення орендодавця.
- за іншими підставами, передбаченими цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п.7.5 договору оренди сторони дійшли згоди, що письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, передбачене п.7.4 цього договору, вважається отриманим орендарем-юридичною особою:
- якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі орендаря-юридичної особи під розписку - з дати такого вручення;
- якщо воно надіслано поштою з повідомленням про вручення на юридичну адресу орендаря - юридичної особи - з дати, зазначеної у відповідному повідомленні про вручення.
У разі, якщо пошта з якихось причин не може вручити орендарю письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, в тому числі, але не обмежуючись, через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, відмову прийняти письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) орендаря або з інших причин, письмове повідомлення орендодавця про розірвання договору вважається отриманим орендарем в день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення-вимога ПрАТ «Ефес Україна» № 03/06-15 від 03 червня 2015 року про розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди № 2 від 01.07.2013, який було направлено на адресу відповідача 10.06.2015 цінним листом з описом вкладення, було повернуто відправнику відділенням поштового зв'язку з причин неможливості вручення поштового відправлення (закінчення терміну зберігання). Згідно зі штемпелем відділення поштового зв'язку від 13.07.2015, саме цей день слід вважати датою отримання орендарем повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди відповідно до абз.3 п. 7.5 договору оренди.
Таким чином, договір оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 з урахуванням пунктів 7.4, 7.5 цього договору є розірваним за ініціативою орендодавця з 24.07.2015 року.
Отже, укладаючи спірні договори, сторони досягли згоди щодо надання позивачу права на одностороннє розірвання правочинів за умови повідомлення про намір щодо розірвання за 30 календарних днів (договір дистрибуції) та 10 календарних днів (договір оренди обладнання) до запланованої дати розірвання.
При цьому, суд зауважує, що позивачем та відповідачем у спірному правочині не було погоджено особливого порядку оформлення такого розірвання, зокрема, не визначено необхідності підписання відповідної додаткової угоди тощо.
З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Тобто, у даному випадку, досягнення сторонами згоди стосовно можливості одностороннього розірвання правочину шляхом повідомлення контрагента в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору, що передбачений чинним законодавством України, та приписами ст.651 Цивільного кодексу України.
Наведеним вище в повному обсязі спростовуються твердження відповідача щодо неможливості розірвання спірних договорів на вимогу однієї зі сторін.
Суд зауважує, що виходячи з предмету позову та підстав позову, в даному випадку обставини щодо належного чи неналежного виконання контрагентами своїх зобов'язань за спірними договорами дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та оренди обладнання № 2 від 01.07.2013 не підлягають дослідженню у межах провадження по даній справі, оскільки не впливають на можливість одностороннього розірвання договорів та не мають значення для надання правової оцінки наявності на теперішній час договірних правовідносин між сторонами.
Стосовно заперечень відповідача щодо неотримання ним листа № 03/06-15 від 03 червня 2015 року суд зазначає наступне. З наведених вище норм законодавства України та умов договорів вбачається, що спірні договори можуть бути достроково припинені, і визначальним, в цьому випадку, є волевиявлення сторони. Тому, належне документальне підтвердження факту здійснення такого повідомлення на адресу контрагента припиняє договір, без урахування того, чи отримано іншою стороною це повідомлення, оскільки нормами чинного законодавства та умовами спірних договір не передбачено обов'язку позивача доводити факт отримання контрагентом листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував контрагент повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви контрагенту, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження правовідносин.
Таким чином, приймаючи до уваги, що укладені між сторонами спірні правочини є розірваними (договір дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 з 16.07.2015 року, договір оренди обкладання № 2 від 01.07.2013 з 24.07.2015 року), тобто, ще до моменту звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, у суду відсутні підстави для його повторного розірвання.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Ефес Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Небосход» про розірвання договору дистрибуції № Д-1131 від 01.04.2011 та договору оренди обладнання № 2 від 01.07.2013.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Витрати по сплаті судового збору та послуг адвоката, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.05.2016
Суддя Пукшин Л.Г.