17.05.16р. Справа № 904/2008/16
За позовом комунального підприємства "АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕХНІЧНЕ УПРАВЛІННЯ" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРНА-Д", м.Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості за договором №1335 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 225/2-04 від 05.04.16р.;
від відповідача: не з'явився.
24.03.2016р. комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Варна-Д", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 1134,58грн.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 22.03.2016р. за вих.№16/03/05 ухвалою суду від 25.03.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 19.04.2016р.
Суд розгляд справи відкладав з 19.04.2016р. на 17.05.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 06.05.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 04.05.2016р. та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 06.05.2016р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
17.05.2016р. господарський суд продовжив розгляд справи по суті.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримує та наполягає на її задоволенні в повному обсязі, підтверджує заборгованість відповідача та наполягає на розгляді справи без участі представника відповідача, про що подав відповідну заяву.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Суд заслухав пояснення представника позивача щодо предмету позову.
В судовому засіданні дослідженні наявні в матеріалах справи та надані позивачем докази.
Господарський суд наголошує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи (частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України).
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 17.05.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
01.10.2011 між комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - позивач, підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Варна-Д" (далі по тексту - відповідач, розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №1335 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (далі по тексту - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору позивач на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, наданих розповсюджувачу зовнішньої реклами рішеннями виконкому міської ради, надає відповідачу в тимчасове користування місця для розташування рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності, а розповсюджувач зовнішньої реклами розташовує рекламні засоби згідно з виданими дозволами та здійснює оплату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.
Відповідно до пункту 1.2 договору місця розташування рекламних засобів зазначені в додатку, що є невід'ємною частиною цього договору. Всі необхідні відомості щодо місця розташування рекламного засобу та його конструкції наводяться в дозволі на розміщення зовнішньої реклами.
Згідно з пунктом 1.3. договору строк тимчасового користування місцем розташування рекламного засобу відповідає строку дії дозволу.
Відповідно до пункту 7.1 договору договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє щодо кожного місця до закінчення строку дії дозволу та виконання сторонами зобов'язань за договором.
За умовами пункту 3.1 договору розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно з розділом 4 цього договору.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціною договору є розмір плати за тимчасове користування. Розмір плати обчислюється відповідно до Положення про порядок оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у місті Дніпропетровську, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.02.04 №29/15 зі змінами, внесеними рішенням Дніпропетровської міської ради від 14.09.11 №37/15. У разі внесення міською радою змін та доповнень до цього Положення, що стосуються визначення розміру плати, позивач в односторонньому порядку здійснює перерахунок з моменту внесення таких змін та доповнень (якщо іншу дату не зазначено у рішенні міської ради) та самостійно корегує розмір плати.
Відповідно до пункту 4.2 договору нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється з дати прийняття виконкомом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.
Згідно з пунктом 4.3 договору плата здійснюється щомісячно за поточний місяць (якщо інший період оплати не обумовлено сторонами додатково) згідно з рахунком, своєчасно одержаним у підприємства позивача, протягом трьох робочих днів з дати його одержання. Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язаний одержати рахунок у позивача не пізніше триденного терміну після закінчення попереднього періоду оплати.
Пунктом 4.4. договору визначено, що розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від оплати у разі відсутності рекламного засобу на місці, щодо якого видано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами.
Позивач зазначає, що відповідач, порушуючи умови договору, не в повному обсязі виконав свої зобов'язання з оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за січень 2015 року в загальній сумі 1134,58грн.
Для здійснення оплати відповідачу виставлено рахунок №Р-403 від 29.01.2015 на суму 1677,83грн, який відповідач оплатив частково, а саме у розмірі 543,25грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензії від 15.05.2015р. за вих.№1492/2-04 про погашення заборгованості, яку залишено без задоволення, заборгованість до цього часу не погашена.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 1134,58грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення договору, строк оплати є таким, що настав.
Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.
Доказів оплати в сумі 1134,58грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1378,00грн.
Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Варна-Д" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 23647709) на користь комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (49005, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 13/15; ідентифікаційний код 19157017) 1134,58грн. (одна тисяча сто тридцять чотири грн. 58 коп.) основної заборгованості; 1378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
23.05.2016 року
Суддя ОСОБА_2