17.05.16р. Справа № 904/1893/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОБУДІВЕЛЬНИК", м.Київ
до приватного підприємства "ВІСМЕТ", м.Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості
Суддя Петренко І.В.
Cекретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
22.03.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "Гідробудівельник", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного підприємства "Вісмет", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 293125,70грн. основної заборгованості; 12089,06грн. трьох відсотків річних; 148593,98грн. інфляційних втрат.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 14.03.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 22.03.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 19.04.2016р.
22.03.2016р. господарським судом отримано заяву про забезпечення позову в якій позивач просить суд накласти арешт на майно та рахунку відповідача; заборонити Управлінню державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області здійснювати припинення відповідача шляхом його ліквідації.
Суд розгляд справи відкладав з 19.04.2016р. на 17.05.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 19.04.2016р.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 04.05.2016р. з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".
17.05.2016р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про підтримку позовних вимог та розгляд справи без участі представника позивача.
Інших усних та письмових заяв і клопотань не заявлено.
Господарський суд продовжив розгляд справи по суті.
Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, позов підтримує та просить суд розглядати справу без участі представника позивача, згідно наданого клопотання.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Суд заслухав пояснення представника позивача щодо предмету позову.
В судовому засіданні дослідженні наявні в матеріалах справи та надані позивачем докази.
Господарський суд наголошує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи (частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України).
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 17.05.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
02.04.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Гідробудівельник" (далі по тексту - позивач) та приватним підприємством "Вісмет" (далі по тексту - відповідач) укладено договір №5 про надання послуг (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує відповідно до умов даного договору виконати за плату по намиву земснарядом ставка-копані для товарного виробництва риби на території Іванівської сільської ради Петриківського району, Дніпропетровської області.
Розмір оплати визначається сторонами виходячи з кошторисної документації, яка являється додатком №1 та є невід'ємною частиною договору. Ціна за кубічний метр намитого ґрунту залежить від вартості паливно-мастильних матеріалів та відображається в відомості ресурсів до акту виконаних послуг, який підписується обома сторонами. На дату підписання договору фіксується вартість кубічного метра намитого ґрунту в сумі 13.,25грн. (в.ч. ПДВ), при умові вартості 1 л дизельного палива 12,50грн. (в т.ч. ПДВ) (пункту 2.1 договору).
Пунктом 2.3 договору визначено, що оплата за послуги, що виконуються по даному договору проводиться генпідрядником наступним чином:
- генпідрядник перераховує передплату за виконані послуги на поточний рахунок субпідрядника 20000,00грн. для перебазування техніки та обладнання (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 договору).
Пунктом 2.5 договору визначено, що наступні оплати за послуги проводяться генпідрядником, щомісячно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника протягом 10 банківських днів з моменту підписання відповідних актів здавання-приймання виконаних послуг за формою КБ-2; КБ-3.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2014р. за умови повного виконання субпідрядником і генпідрядником умов передбачених даним договором (пункт 10.1 договору).
07.10.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір №5а про надання послуг (далі по тексту - договір-1), відповідно до пункту 1.1 умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує відповідно до умов даного договору виконати за плату по намиву земснарядом ставка-копані для товарного виробництва риби на території Іванівської сільської ради Петриківського району, Дніпропетровської області.
Розмір оплати визначається сторонами виходячи з ціни 8,33грн., крім того ПДВ - 1,67грн., що разом становить 10,00грн. за 1м3 намитогоґрунтуу та відображається в акті виконаних робіт, який підписується сторонами (пункту 2.1 договору).
Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата за послуги проводиться генпідрядником щомісячно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника протягом 10 банківських днів з моменту підписання відповідних актів здавання-приймання виконаних послуг за формою КБ-2; КБ-3 або актами здачі-приймання робіт (надання послуг).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.10.2015р. за умови повного виконання субпідрядником і генпідрядником умов передбачених даним договором та акту звірки по договору №5 від 02.04.2014р. та виконання сторонами умов передбачених даним договором (пункт 10.1 договору).
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав послуг на загальну суму 285035,70грн., а за договором-1 на загальну суму 106890,00грн.
Відповідач обов'язок з оплати послуг за двома договорами виконав частково, а саме на суму 98800,00грн.
Заборгованість відповідача перед позивачем складає 293125,70грн.
Заборгованість відповідача перед позивачем існує за актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014 року на суму 47511,90грн.; за актом №4 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року на суму 71250,00грн.; за актом №5 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року на суму 71250,00грн., актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №25 від 20.11.2014р. на суму 106890,00грн.
Заборгованість відповідача підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 29.12.2014р., який підписано директорами позивача та відповідача і їх підписи засвідчені печатками підприємств.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 293125,70грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме актами приймання виконаних будівельних робіт та актом здачі-приймання робіт (надання послуг).
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення договорів, строк оплати послуг є таким, що настав.
Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.
Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 29.12.2014р. на спірну суму.
Доказів оплати послуг в сумі 293125,70грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 12089,06грн. за загальний період прострочення з 13.06.2014р. по 10.03.2016р. (за кожним актом окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.
Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 148593,98грн., які розраховані за загальний період з жовтня 2014 року по січень 2016 року (за кожним актом окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 145814,84грн.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6765,61грн., з урахуванням того, що 99,39% позовних вимог позивача судом задоволено.
Заява позивача від 10.03.2016р. про забезпечення позову залишається без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.
При вирішенні питання про забезпечення позову здійснюється оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.
Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 252, 253, 254, 525, 526, 509, 530, 599, 610, 612, 625, 837, 843, 846, 853, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства "Вісмет" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Каштанова, 4Б; ідентифікаційний код 33421344) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гідробудівельник" (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 18А; ідентифікаційний код 21572338) 293125,70грн. (двісті дев'яносто три тисячі сто двадцять п'ять грн. 70 коп.) основної заборгованості; 12089,06грн. (дванадцять тисяч вісімдесят дев'ять грн. 06 коп.) трьох відсотків річних; 145814,84грн. (сто сорок п'ять тисяч вісімсот чотирнадцять грн. 84 коп.) інфляційних втрат; 6765,61грн. (шість тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 61 коп.) судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
23.05.2016 року
Суддя ОСОБА_1