18 травня 2016 року Справа № 916/866/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач),
Борденюк Є.М., Вовка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиДержавної служби зайнятості (Центральний апарат) та приватного підприємства "Строй-Систем"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року
у справі господарського судуОдеської області
за позовомДержавної служби зайнятості (Центральний апарат)
доприватного підприємства "Строй-Систем"
простягнення 46223626,00 грн.,
за участю представників сторін:
позивача:Шевченко О.О.,
відповідача:Рябченко Т.О.,
У лютому 2015 року Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "СТРОЙ-СИСТЕМ" про стягнення збитків у розмірі 46 223 626,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за додатковою угодою № 2 від 14.04.2011 року до договору підряду з будівництва адміністративної будівлі Державного центру зайнятості № 155 від 22.12.2010 року внаслідок чого позивач вважає, що йому було завдано збитки у розмірі вартості нестачі переданого на зберігання майна.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2014 року позовну заяву було надіслано за підсудністю до господарського суду Одеської області.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року (головуючий суддя - Рога Н.В., судді Оборотова О.Ю., Цісельський О.В.) позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємства "Строй-Систем" на користь Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України 46 223 626,00 грн. збитків та 73 080,00 грн. судового збору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року (колегія суддів у складі: Діброви Г.І.- головуючого, суддів: Мирошниченко М.А., Ярош А.І.) рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року скасовано частково. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства "Строй-Систем" на користь Державної служби зайнятості (Центральний апарат) 30 832 974,96 грн. збитків та 48 963,60 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 15390651,04 грн. збитків. В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року залишено без змін.
Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року стягнуто з Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на користь приватного підприємства "Строй-Систем" 12058,20 грн. судового збору за апеляційний перегляд рішення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна служба зайнятості (Центральний апарат) подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, приватне підприємство "Строй-Систем" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року та рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог, скаржники посилаються на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційні скарги Державної служби зайнятості (Центральний апарат) та приватного підприємства "Строй-Систем" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень) Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позовних вимог є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 46223626,00 грн., що становить вартість обладнання та матеріалів переданого відповідачу на відповідальне зберігання за мінусом того, що було використане ним при будівництві і списане позивачем.
Підставою позову є порушення відповідачем свого зобов"язання, передбаченого п.2.18 додаткової угоди № 2 від 14.04.2011 року до договору підряду від 20.12.2010 року щодо надання за першою вимогою замовника можливості доступу до майна та перевірки умов зберігання, а також виконання ним свого обов"язку по зберіганню особисто. У зв"язку із допущеними відповідачем порушеннями позивач, посилаючи на приписи ст. 951 ЦК України, просив суд стягнути збитки у заявленому розмірі.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем до матеріалів справи не подано доказів наявності переданого позивачем на зберігання за актом приймання-передачі від 29.04.2011 року обладнання і матеріалів на суму 46 223 626,00 грн., що є підставою для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як стягнення збитків.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 30 832 974,96 грн. і відмовляючи у стягненні 15 390 651,04 грн. збитків виходив з того, що висновком комплексної судової економічно-технічної експертизи підтверджено наявність на зберіганні у відповідача обладнання, яке відображене в Зведеному акті інвентаризації від 04.06.2014 року та Акті приймання-передачі обладнання та матеріалів від 29.04.2011 року у кількості 85 найменувань на суму 1539051,04 грн.
Щодо решти обладнання на суму 30 832 974,96 грн., суд апеляційної інстанції, зазначивши, що висновком підтверджено наявність у відповідача на зберіганні обладнання, за яким встановлено розбіжність у маркуванні та обладнання, яке не відображене у Зведеному акті інвентаризації від 04.06.2014 року та Акті приймання-передачі обладнання та матеріалів від 29.04.2011 року на суму 30 832 974,96 грн. та вказавши, що обладнання, яке передавалось відповідачу на зберігання містило індивідуальні ознаки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 30 832 974,96 грн.
Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без дослідження всіх обставин справи, які входять до предмету доказування у даній справі, з огляду на предмет та підстави заявленого позову.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором щодо зберігання обладнання та матеріалів.
Загальні положення про зберігання встановлені гл.66 ЦК України. Статтею 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем згідно з вимогами ст. 951 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Системний аналіз вказаних статей дає дійти висновку, що зберігач зобов"язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була прийнята на зберігання, а відшкодувати збитки лише у разі втрати (нестачі) або пошкодження за наявності всього складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причиновий зв"язок).
Тобто, колегія суддів відзначає, що спеціальною нормою, передбачено такий вид цивільно-правової відповідальності, як стягнення збитків лише за втрату (нестачу) або пошкодження речі, переданої на зберігання, а не за будь-яке порушення зберігачем зобов"язання за договором зберігання.
Зазначеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували та не звернули увагу на підстави заявленого позивачем позову, які в процесі розгляду справи ним не змінювались, що вплинуло на доказову базу, яка підлягала дослідженню судами при вирішення даного спору.
Крім того, судами не було враховано положення ч.1- 3 ст. 623 ЦК України за яким боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Також, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не надали належну юридичну оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами спору за договором підряду з будівництва адміністративної будівлі державного центру зайнятості №155 від 22.12.2010 року та додатковим угодам, укладених до нього.
Не звернули увагу на те, що укладений договір за правовою природою є змішаним та містить в собі елементи договору будівельного підряду та договору зберігання, а тому мають врегульовуватись відповідними нормами права, а саме гл. 61 та гл. 66 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, також не звернули уваги на те, що додаткова угода №2 до договору підряду №155 від 22.12.210 року (в частині правовідносин зберігання) діє з моменту її підписання і до моменту завершення монтажу майна (обладнання) генпідрядником. Будівництво адміністративної будівлі не закінчено. Правовідносини між сторонами, які виникли за договором підряду з будівництва адміністративної будівлі державного центру зайнятості №155 від 22.12.2010 року та додаткових угод до нього на момент прийняття судом рішення не припинені. Позивач з вимогами до відповідача про повернення обладнання, переданого на зберігання не звертався. Разом з тим, відповідач неодноразово звертався до позивача з листами, в яких ставилось питання про повернення ним обладнання переданого на безоплатне зберігання позивачу, у зв"язку неможливістю подальшого зберігання та відсутністю кінцевих термінів будівництва об"єкту, яке не здійснюється тривалий час з вини позивача.
Не врахування та не дослідження вказаних вище обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору призвело до передчасних висновків попередніх судових інстанцій по суті заявленого позову та наявності всіх елементів цивільного правопорушення для стягнення збитків.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідним зазначити, що приписами статті ч.1 ст. 949 ЦК України передбачено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, належним чином не дослідив хто є власником обладнання, яке зберігається у відповідача та яке було предметом експертного дослідження, не звернув уваги, що обладнання, яке наявне у відповідача на зберіганні різниться у маркуванні, проте відповідає проектній документації до договору підряду. Відсутність додаткової угоди про заміну обладнання, як підстава для висновку про втрату майна є передчасним, оскільки вимога поклажодавцем про повернення обладнання не заявлялась.
Враховуючи, що обладнання та матеріали, які були передані позивачем на зберігання придбавались відповідачем і мали бути використанні ним, як генпідрядником у будівництві адміністративної будівлі, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили, яке саме обладнання було вже використане відповідачем у будівництві і яке майно має бути на зберіганні у відповідача.
Крім того, суди не звернули увагу, що за умовами п.6.7 договору підряду генпідрядник має право залучати до виконання робіт інших осіб (субпідрядників) без письмового погодження замовника, у зв"язку з чим суди не дослідили, як вказані умови договору, узгоджуються з умовами зберігання обладнання, яке використовується у будівництві.
Встановлення та дослідження вказаних вище обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин у справі є виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на викладене та враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, судова колегія вважає, що постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, встановити фактичні обставини справи, при необхідності призначити відповідну судову експертизу і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційні скарги Державної служби зайнятості (Центральний апарат) та приватного підприємства "Строй-Систем" задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року та рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2014 року у справі №916/866/14 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий М.М.Черкащенко
Судді: Є.М.Борденюк
І.В.Вовк