18 травня 2016 рокусправа № 315/1277/15-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: суддя-доповідач Юхименка О.В.
суддів: Кругового О.О. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_2,
на ухвалу Гуляйпільського районного суду Запорізької області
від 29 січня 2016 року
у справі № 315/1277/15-а
за позовом ОСОБА_2,
АДРЕСА_1
до відповідача Управління Пенсійного фонду України
в Гуляйпільському районі Запорізької області,
майдан Петровського, 4, м. Гуляйполе, 70200;
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_2 подав позов до Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області про
зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності (основної та додаткової), відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року;
зобов'язання призначити (встановити) основну пенсію виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію з розрахунку 75 % мінімальної пенсії за віком і виплачувати щомісячно в подальшому.
За наслідками розгляду справи Гуляйпільський районний суд Запорізької області (суддя Ярош С.О.) прийняв 2 процесуальні рішення.
Ухвалою від 29 січня 2016 року:
провадження у справі за період з 01.01.2011 по 25.06.2011 закрив на підставі пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України;
провадження у справі за період з 26.06.2011 по 31.12.2013 закрив на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою від 29 січня 2016 року:
позов ОСОБА_2 задовольнив частково; визнав неправомірною бездіяльність; зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію по інвалідності (основної та додаткової), відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, за період з 01.09.2015 по 29.01.2016, та довічно.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, Позивач, вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на наступне:
в силу приписів пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
згідно з пунктом 3 частини першої наведеної норми позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
крім того, відповідно до вимог частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Просить постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
Процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні сторони не скористались. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому порядку.
З огляду на приписи статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ОСОБА_2, про що зазначено вище, просить змінити постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року.
Враховуючи повну невідповідність судових рішень - Гуляйпільський районний суд Запорізької області своїми:
Ухвалою від 29 січня 2016 року - «постановив» закрити провадження у справі;
Постановою від 29 січня 2016 року - «ухвалив» позов задовольнити частково;
а також враховуючи підстави апеляційного оскарження, -
очевидно, що предметом апеляційної скарги є «Ухвала» від 29 січня 2016 року, якою закрито провадження у справі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Гуляйпільський районний суд Запорізької області своєю ухвалою від 29.01.2016:
за період з 01.01.2011 по 25.06.2011 провадження у справі закрив на підставі пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України;
за період з 26.06.2011 по 31.12.2013 провадження у справі закрив на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вмотивовано судове рішення наступним:
іншим судовим рішенням в адміністративній справі № 2-а-1154/2011 Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області вже зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію Позивачу, починаючи з 01.08.2009; на підставі судового рішення такий перерахунок фактично здійснено по 25.06.2011, що підтверджується протоколом; отже, є така, що набрала законної сили, постанова суду з того самого спору і між тими самими сторонами;
за період з 26.06.2011 по 31.12.2013 - звернувшись в грудні 2015 року з позовом про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, Позивач пропустив строк звернення до суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник послався на порушення -
пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV ;
пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV ;
частину другу статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що позовна давність та строк звернення до суду не є поняттями тотожними.
Конституційний суд України в рішенні від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 визначився з підсудністю спорів, пов'язаних із соціальними виплатами, що належать до адміністративної юрисдикції і за компетенцією мають бути розглянуті адміністративними судами.
І в главі 8 Кодексу адміністративного судочинства України містяться загальні положення визначення строків звернення до суду та процесуальних строків.
Крім того, -
пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV виключено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року N 4176-VI;
загальні положення про відшкодування шкоди врегульовано Главою 82 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV; і шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії;
в частині другій статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV мова йде про нараховані суми пенсії, але не виплачені з вини органу.
Отже, доводи апеляційної скарги самі по собі не мають правового значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Однак, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Так, строк звернення до суду в адміністративному судочинстві - це період часу, у межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічних відносин.
Проте, пропущення строку звернення до суду не може бути підставою для закриття провадження у справі. Закриття провадження у справі з підстав пропущення строку звернення до суду є очевидним порушенням норм процесуального права, що в силу приписів пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду.
В продовження слід зазначити, що в силу статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення поважними.
Аналогічні приписи містить пункт 9 частини першої статті 155 - суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
З огляду на приписи статті 99 цього Кодексу строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів
В контексті наведеної норми слід враховувати принцип, коли особа дізналася або повинна була дізнатися не про наявність певних обставин, а усвідомила про порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо заявник доведе, що йому стало відомо про порушення свого права пізніше, перевага повинна надаватися суб'єктивному моменту.
Проте, суд у цьому випадку для встановлення початку перебігу строку звернення до суду, має встановити обставини про день (установити дату), коли особа, яка звертається до суду, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, Гуляйпільський районний суд Запорізької області своєю постановою в адміністративній справі № 2-а-1154/2011 зобов'язував Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію Позивачу, починаючи з 01.08.2009.
В судовому рішенні не визначено кінцевої дати такого перерахунку, до якої суб'єкт владних повноважень мав здійснювати обчислення пенсії.
З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
Правова позиція щодо застосування строку виплати пенсії вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 березня 2009 року (N 21-2112во08), від 16 вересня 2009 року (N 21-1293во09), від 24 жовтня 2011 року (N 21-28а11), від 23 квітня 2012 року (N 21-239а11).
Суд першої інстанції не визначився та не надав правового значення юридичному факту, з яким пов'язав момент припинення у позивача права на задоволення вимог про нарахування та виплату пенсії в розмірі, встановленому судовим рішенням в адміністративній справі № 2-а-1154/2011.
Дана обставина потягла за собою невірне визначення періоду порушення, застосування захисту та процесуальних наслідків.
Керуючись ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року у справі № 315/1277/15-а, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасувати, і направити справу для продовження розгляду.
Рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції у порядку та у строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: О.В. Юхименко
Суддя: О.О. Круговий
Суддя: Л.М. Нагорна