ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 травня 2016 року № 826/3995/16
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Соверен"
доНачальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України Паламарчука О.В.
про зобов'язання вчинити дії ,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Соверен" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України Паламарчука О.В. про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано незаконною відмовою у наданні запитуваної інформації, яка витребовувалась відповідно до Закону України "Про страхування" у зв'язку із професійною діяльністю позивача.
Представники відповідачів надали заперечення на позов, у яких проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, викладених у запереченнях.
Відповідно до статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах, зокрема, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії щодо розгляду звернення, у тому числі інформаційного запиту, фізичної або юридичної особи. Суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.
Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Соверен" у зв'язку з необхідністю з'ясування причин та обставин угону застрахованого позивачем автомобіля Lexus LS 470, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, листом (запитом) №414 від 11.12.2015 року звернулось до Державної прикордонної служби України з проханням надати інформацію щодо перетину Державного кордону України громадянином ОСОБА_3 в період з 11 червня 2015 року, зазначивши, що останній перетинав кордон неодноразово, користуючись при цьому викраденим паспортом, який фігурує в кримінальному провадженні №12015100070003959 щодо незаконного заволодіння вищезазначеним автомобілем.
Начальником Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом №233 від 28.12.2015 року зазначено про неможливість надання інформації щодо перетинання кордону громадянином ОСОБА_3, оскільки до запиту не додано письмової згоди від вказаної особи на збирання, зберігання та отримання конфіденційної інформації про неї, або витягу із договору про надання правової допомоги, що містить відповідний пункт із зазначенням вказаної згоди. Відповідно до приписів статті 11 Закону України "Про інформацію", статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Соверен", вважаючи, що йому не було надано інформацію, визначену у листі від 11.12.2015 року № 414, за відсутності на те правових підстав, звернулось до суду з позовом щодо зобов'язання Начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України Паламарчука О.В. надати відповідні дані.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про інформацію" право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно ст.11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтями 2 та 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є, зокрема, конфіденційна інформація.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституцією України встановлені засади правового регулювання інформаційних відносин в державі.
Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).
Так, згідно статті 32 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996) ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Поряд з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 у справі N 1-9/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частинами 4, 5 ст. 25 Закону України „Про страхування" передбачено, що у разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.
Статтею 12 Закону України „Про державний кордон України" визначено, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів та іншого майна через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна через державний кордон України.
З огляду на викладене, зважаючи на характер інформації, яку просив надати позивач та вимоги наведених нормативних актів, відмова відповідача надати таку інформацію є правомірною.
При цьому, відповідачем на запит позивача було надано обґрунтовану відповідь із зазначенням причин неможливості надання запитуваної інформації і нормативним обґрунтуванням відповідних дій суб'єкта владних повноважень.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
За таких обставин позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Соверен"відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур