ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 травня 2016 року № 826/9699/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Головного територіального управління юстиції у Київській області Козлова Юрія Вікторовича про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області (надалі також - відповідач1), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Головного територіального управління юстиції у Київській області Козлова Юрія Вікторовича (надалі також - відповідач2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Козлова Юрія Вікторовича №21306102 від 14 травня 2015 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області зареєструвати у встановленому законом порядку право приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог покладався на те, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає чинному законодавству України, порушує законні права та інтереси позивача, внаслідок чого підлягає скасуванню у судовому порядку.
Відповідач1 проти задоволення позову заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Відповідач2 у судове засідання явки повноважного представника не забезпечив, про час, дату і місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.
Матеріали справи свідчать, що 12 травня 2000 року між ОСОБА_1 (покупець, позивач) та ОСОБА_3 продавець) було укладено договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого на земельній ділянці, розміром 0, 05 га, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок належала ОСОБА_3 відповідно до рішення Кухарівської сільської ради №11 від 28 липня 1994 року та посвідчувалось державним актом про право приватної власності на землю, зареєстрованим в Книзі записів державних актів про прав приватної власності на землю за №22 від 31 січня 1995 року.
15 лютого 2013 року вказана земельна ділянка була зареєстрована управлінням Держземагенства у Іванківському районі із кадастровим номером НОМЕР_2.
07 травня 2015 року ОСОБА_1 подала до Реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області заяву про проведення державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що знаходиться, за адресою: АДРЕСА_1 та відповідні документи.
14 травня 2015 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстицію у Київській області Козлова Юрія Вікторовича №21306102 відмовлено в державній реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.п. 20 і 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17 жовтня 2013 року.
Позивач не погоджуючись із правомірністю рішення №21306102 від 14 травня 2015 року, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд зазначає про наступне.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року №868.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV).
Поряд з цим, пп. 1, 2 частини 1 статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
- відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Згідно картки прийому заяви №21161321, разом з заявою про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 відповідачеві1 було подано:
- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-3200093042013, виданий 15.02.2013, видавник:. Управління Держземагенства у Іванківському районі;
- договір купівлі-продажу, серія та номер: 719, виданий 12.05.2000, видавник: Приватний нотаріус Іванківського районного нотаріального округу Київської області Ющенко Г.В. ;
- витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, серія та номер: 26169431, виданий 29.08.2014, видавник: Реєстраційна служба Іванківського міжрайонного управління юстиції в Київській області;
- державний акт на право власності на земельну ділянку;
- копія завірена Управлінням Держземаганства в Іванківському районі Київської області, серія та номер: КВ 22, виданий 31.01.1995, видавник: Кухарівська сільська рада;
- ухвала суду, Копія, серія та номер: 810/6180/14, виданий 05.03.2015, видавник: Київський апеляційний адміністративний суд;
- копія паспорта суб'єкта права, серія та номер: НОМЕР_3, виданий 18.01.1998, видавник: Харківський РУ ГУ МВС України в м. Києві;
- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру суб'єкта права, серія та номер: 120921, виданий 25.08.1998, видавник: ДПІ у Харківському районі м. Києва;
- заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), серія та номер: виданий 07.05.2015, видавник: ОСОБА_1.
За результатами розгляду поданих документів, відповідачем 2 прийнято рішення №21306102 від 14 травня 2015 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав не відповідності поданих документів вимогам.
Так, рішення мотивоване тим, що подані заявником документи містять не відповідності, зокрема, ОСОБА_1 заявлено право на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що не відповідає поданому витягу з державного земельного кадастру № НВ-3200093042013 від 15.02.2013, оскільки відповідно до вищевказаного витягу земельна ділянка розташована за адресою; АДРЕСА_1. Окрім того, на переконання відповідача, заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 11302536 не відповідає поданій заявником копії державного акта на право приватної власності на землю серії КВ від 31 січня 1995 року, оскільки відповідно до вказаної копії державного акта на право приватної власності на землю земельна ділянка розташована на території с. Яхнівка, Кухарівської сільської ради. Також заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №1132536 та подані разом даною заявою документи, а саме: витяг з державного земельного кадастру № НВ -3200093042013 від 15.02.2013 р. та копія державного акта на право приватної власності на землю серії КВ від 31 січня 1995 р. не відповідають поданому заявником договору купівлі - продажу № 719 від 12.05.2000 року, оскільки відповідно до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витягу з державного земельного кадастру та копії державного акта на право приватної власності на землю заявником заявлено право на земельну ділянку, однак договір купівлі - продажу №719 від 12.05.2000 посвідчує право власності на садовий будинок.
Надаючи правовому оцінку №21306102 від 14 травня 2015 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, суд виходив із наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
При цьому, підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень визначені ст. 19 Закону № 1952-IV, за якою державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (надалі також - Порядок №868).
Суд звертає увагу на те, що частиною 4 ст. 3 Закону № 1952-IV визначено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Згідно пункту 37 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Пунктами 4 та 43 Порядку №868 закріплено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки проводиться після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Для проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
За правилами пунктів 1-2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-IV, визначено, що до повноважень органу державної реєстрації прав належить проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації.
Як встановлено ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV, у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Згідно з ч. 2 ст. 24 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Фактичні обставини свідчать, що на момент укладання ОСОБА_1 договору купівлі - проваджу, станом на 12.05.2000 р., порядок набуття приватної власності на земельну ділянку регламентував Земельний кодекс України від 18.12.1990 року №561- XII, який діяв в редакції від 17.03.1999 р.
Так, ч. 2 ст. 6 Земельного кодексу України визначено, що громадяни набували право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.
Частина третя статті 18 Земельного кодексу України передбачала, що придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.
Згідно ч. 4. ст. 18 Земельного кодексу України договір купівлі - продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.
Відповідно до ч.1 ст. 22 Земельного кодексу України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Частиною 1 ст. 23 Земельного кодексу України зазначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України було встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Так, як вбачається з письмових заперечень відповідача, мотивами прийнятого рішення, зокрема були: не подача позивачем документа, що посвідчує право власності саме на земельну ділянку, однак такий аргумент реєстраційної служби суперечить наведеним вище нормам Земельного кодексу України, а відтак не носить правового підґрунтя.
Щодо посилань відповідача про відсутність у правовстановлюючих документах кадастрового номеру земельної ділянки, та невідповідності адрес спірного об'єкту в заяві та витязі з державного земельного кадастру, суд звертає увагу на наступне.
Так, питання щодо присвоєння поштової адреси об'єктам нерухомого майна збудованим до 2011року законодавчо не врегульовано. Документом, що дає змогу встановити факт присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси може бути рішення органу місцевого самоврядування, так і інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дає змогу встановити факт присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, зокрема, довідки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку протиправність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Козлова Юрія Вікторовича №21306102 від 14 травня 2015 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності та наявність правових підстав для його скасування.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовної вимоги про зобов'язання Головне територіальне управління юстиції у Київській області зареєструвати у встановленому законом порядку право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, суд виходив із наступного.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Так, оскільки відповідно до ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію речові прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом, тобто повноваження щодо вирішення питання реєстрації права власності належить до виключної компетенції спеціально уповноваженого на те органу, а отже і не може бути предметом судового розгляду у адміністративному суді.
Однак, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.
В силу ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови в державній реєстрації права приватної власності, належним способом відновлення порушених прав та інтересів позивача, на переконання суду, є не лише визнання судом протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача, а й зобов'язання повторно розглянути заяву про ОСОБА_1 щодо реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.
Відповідно до змісту ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, має застосовуватися у виключних випадках.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 11, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Козлова Юрія Вікторовича №21306102 від 14 травня 2015 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про ОСОБА_1 щодо реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, площею 0,05 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.
У решті позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур