19 травня 2016 року Справа № 814/508/16
м. Миколаїв
Cуддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, м. Миколаїв
до відповідача: Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, м. Миколаїв
третя особа: Регіональний сервісний центр в Миколаївській області МВС України, м. Миколаїв
Суть спору: зобов"язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звенувся до суду із позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - відповідач), третя особа - Регіональний сервісний центр в Миколаївській області МВС України про зобов"язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог позивач зазначив що постановою Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 12.12.2012 р. ВП № 35434791 було накладено арешт на майно позивача.
На думку позивача, бездіяльність відповідача порушує інтереси позивача як власника майна, та обмежує позивача у правах на зазначено майно.
Позивач також просить у позові визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови про накладення арешту від від 12.12.2012 р. ВП № 35434791, оскільки цю постанову він не отримував взагалі. За таких обставин, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та розглянути справи по суті заявлених позовних вимог.
Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні, зокрема, вважає їх безпідставними та необгрунтованими.
Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.
Постановою ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 15.06.2011 року на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення в виді штрафу в розмірі 850 гривень.
В ході примусового виконавчого провадження, державним виконавцем Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Звіревич Д.Ю. від 12.12.2012 року було накладено арешт на нерухоме майно позивача.
Судом встановлено, що постановою Центрального ВДВС ММУЮ від 22.03.2013 року виконавчий документ (постанова ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 15.06.2011 року) повернуто стястягувачеві на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Сума заборгованості позивачем була сплачена у повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 0.0.549302341.1 від 11.05.2016 року про сплату заборгованості. Про дані обставини позивач повідомив Центральний ВДВС ММУЮ.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначені наслідки завершення виконавчого провадження. Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач всупереч чинного законодавства не здійснив дії, які прямо передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а саме ним не було знято арешт з нерухомого майна, належного ОСОБА_1.
Частиною 2 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що діяльність органів або посадових осіб, які здійснюють владні управлінські функції, має здійснюватись виключно в межах їх законодавчо визначених повноважень і реалізація таких повноважень повинна відповідати способу, встановленому законодавством.
Крім того, положеннями статтей 6 та 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта суб'єктів владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 11, 71, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Зобов"язати Центральний відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, який накладений в рамках виконавчого провадження № 35434791.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Головуючий суддя О.Ф. Середа