17 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/538/16
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Залоги О.В.,
представника третьої особи Шугайла О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
21.03.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Головне управління), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області, в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, викладену в листі від 24.09.2015 № Д-3549/0-784/22-15 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області видати відповідний наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою".
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не забезпечив гарантоване право на отримання земельної ділянки у власність чим порушив положення Конституції України та Земельного кодексу України, відмовивши у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі того, що за складом угідь вказана позивачем земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Позивач вважає таке рішення таким, що не відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав письмові заперечення, в яких зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області діяло виключно в межах чинного законодавства і не вчиняло жодних порушень інтересів позивача. Відповідно, на думку представника відповідача, відсутні всі обставини та підстави вважати, що вимоги позивача є достатніми та підлягають задоволенню, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що протирічать нормам матеріального права та не підлягають задоволенню, а також надав суду письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції, додавши до них графічні матеріали.
За клопотанням відповідача провадження у справі було зупинено у зв'язку з необхідністю надання доказів щодо віднесення спірної ділянки до земель не сільськогосподарського призначення, які знаходяться в розпорядженні третьої особи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_4 тривалий час обробляв земельну ділянку площею 0,19 га, яка розташована на землях Улянівської сільської ради в районі фабрики "Сіверянка" та надана йому у користування за згодою гр. ОСОБА_5 та її сім'ї, сплачуючи земельний податок, про що свідчать копії квитанцій, доданих до позовної заяви (а.с. 12-13).
Згідно довідки від 30.04.2015 №287, виданої виконкомом Улянівської сільської ради, зазначена вище земельна ділянка обліковується за гр. ОСОБА_5 (а.с.11).
З 2014 року земельні ділянки, що розташовані поблизу, почали приватизувати, в зв'язку з чим, 17.09.2015 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про надання дозволу на складання проекту із землеустрою для відведення йому земельної ділянки у власність, шляхом приватизації, площею 0,10 га (а.с.14). До заяви було додано копію паспорту та графічні матеріали.
Листом від 24.09.2015 №Д-3549/0-784/22-15 позивача було повідомлено, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не має правових підстав щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та роз'яснено про підстави такого рішення. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам суд зазначає наступне.
Право на землю має конституційну основу, адже ст.14 Конституції України визначає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом України від 06.09.2015 №5245 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" внесено ряд змін до земельного законодавства, в тому числі і до Земельного кодексу України. Відповідно до цих змін (ч.4 ст.122 Земельного кодексу України) з 01.01.2013 центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №12, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Чернігівської області.
Тобто законодавством чітко встановлено орган, до повноважень якого належить розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Статтями 118, 123, 124 Земельного кодексу України закріплено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та порядок їх передачі в оренду.
Зокрема, ч.6 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того, слід зазначити, що ч. 7 ст. 118 ЗК України та наказ Держземагентства України від 31.03.2015 № 83 про «Порядок реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, міста Києві повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб» не містять посилань, саме в якій формі виноситься відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та жодним чином не йдеться мова у вигляді якого документу оформлюється рішення про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування.
Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що графічні матеріали повинні відображати місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.
Отже, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності до клопотань додають графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,1 га на території Улянівської сільської ради Чернігівського району та до заяви додав копію паспорту та графічні матеріали.
Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.
При цьому, ст 35 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства. В свою чергу, використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
Як вбачається з листа Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області від 24.09.2015 №22-28-0.3-9088/2-15, земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту відведення якої просив позивач, перебуває в користуванні Районного шляхового ремонтного будівельного управління та відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (а.с.38).
При цьому, на підтвердження вказаної інформації, в судовому засіданні представником третьої особи для огляду був наданий оригінал плану території інвентаризації земель Новоселівської (на даний час Улянівської) сільської ради з експлікацією земель від 1990 року, та долучені до матеріалів справи викопіювання з вказаних матеріалів інвентаризації земель (а.с. 54-55), де позначено розташування земельної ділянки.
В результаті співставлення (в маштабі), від контрольної точки, графічних матеріалів та плану території інвентаризації земель Улянівської сільської ради з експлікацією земель, було встановлено, що бажане місце розташування земельної ділянки, позначене на графічних матеріалах, накладається на загальну автомобільну дорогу.
Так, відповідно до ст.65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам, організаціям для здійснення відповідної діяльності. В свою чергу, ст.67 Земельного кодексу України передбачає, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам організаціям залізничного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
Пункт 2 ст.71 Земельного кодексу України встановлює, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг.
Як передбачено пп. "б" п.4 ст.83 Земельного кодексу України, землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту відносяться до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області взагалі не наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
При цьому суд враховує, що ч.6 ст.116 Земельного кодексу України передбачена передача у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Позивачем не надано документів, які підтверджують, що користувач землі (Районне шляхове ремонтне будівельне управління) відмовляється від всієї земельної ділянки чи її частини, документів, які свідчать про припинення ним права користування цією землею, тощо.
Відповідно в частині позовних вимог про визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, викладену в листі від 24.09.2015 № Д-3549/0-784/22-15 необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області видати відповідний наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою" необхідно зазначити, що згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7 суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.
Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАСУ, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де, в контексті зазначеної норми, ч.4 ст.105 КАСУ визначено, які вимоги може містити адміністративний позов (про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень).
Відповідно дефініція ч.2 ст.162 КАСУ визначає, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже абз.2 ч.2 ст.162 КАСУ підлягає тлумаченню з урахуванням викладеного висновку і повинен розумітися таким чином, що суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами. Тобто адміністративний суд не може ухвалити рішення щодо зобов'язання вчинити дії, які відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Так, нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (Конституція України, Земельний кодекс України, Положення про Головне Управління Держгеокадастру у Чернігівській області) , наділяють відповідача повноваженнями, перебирання яких на себе судом суперечило б принципу законності.
Тобто, видання відповідного наказу "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою" в даному випадку є саме дискреційними повноваженнями, і перебирання таких повноважень суб'єкта владних повноважень на себе судом буде суперечити принципу законності.
Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, перевіривши підстави відмови відносно надання дозволу на розробку проекту землеустрою та пов'язані з цим позовні вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, викладену в листі від 24.09.2015 № Д-3549/0-784/22-15 та зобов'язання відповідача видати відповідний наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою", судом встановлено, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та Положенням про Головне Управління Держземагенства в області. Тому, розглянувши заяву позивача від 17.09.2015 та встановивши, що бажане місце розташування земельної ділянки, позначене на графічних матеріалах, накладається на загальну автомобільну дорогу, відповідач, як орган державної влади не мав жодних підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Також суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на можливість уточнення графічних матеріалів щодо позначення бажаного місця розташування земельної ділянки для її відведення у власність для індивідуального садівництва та повторного звернення до територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Враховуючи викладене та відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України, суд прийшов до висновку, що у позові про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії належить відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.О. Житняк