Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
19 травня 2016 р. № 820/1463/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Зінченка А.В.
Суддів - Самойлової В.В., Спірідонова М.О.
При секретарі - Кікоян Г.О.
За участі:
Представника позивача - ОСОБА_1
Представника відповідача - Вишневського О.В.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом громадянина Сирії ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2016 року № 107-16 та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головного Управління ДМС України в Харківській області із заявою від 22.10.2015 року про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, однак, рішенням Державної міграційної служби України від 25.02.2016 року № 107-16 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 відмовлено. Позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак ДМСУ при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, які обґрунтовані тим, що аналізом матеріалів особової справи позивача було встановлено відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання у разі повернення до країни громадянської належності. На підставі викладеного, вважає оскаржуване рішення прийнятим у межах та на підставі чинного законодавства України.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановила наступні обставини справи.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки. За національністю - курд, за віросповіданням - іслам, мусульманин-суніт, має середню освіту, неодружений, національний паспорт НОМЕР_1, виданий 29.01.2014 року Immgrien Department.
Позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Харківській області із заявою від 22.10.2015 року про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Згідно особової справи № 2015OKH0042 позивач народився та проживав у мухафазіф Алеппо у Сирійському Курдистані в м. Буераз, в багатодітній курдській родині. У 2007 році закінчив дванадцятирічну школу у м. Кобані. Після закінчення школи виїхав на навчання в Україну. В 2008 році закінчив підготовче відділення Харківської національної академії міського господарства, після чого вступив на навчання до Харківського національного медичного університету, де 25.06.2014 року отримав диплом спеціаліста за спеціальністю «Лікувальна справа». Після чого продовжив навчання в Харківській медичній академії післядипломної роботи. У жовтні 2015 року був відрахований за наказом ректора. Причиною відрахування було самовільне залишення навчання. Позивач залишив навчання та поїхав на Закарпаття, де його затримали українські прикордонники за спробу нелегального перетину українсько - угорського кордону. Після затримання позивача, рішенням суду було притягнуто до адміністративної відповідальності за спробу нелегального перетинання кордону. Після звільнення з-під арешту позивача було відправлено за місцем проживання в Україні в м. Харків. В подальшому, позивач звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду особової справи заявника, ГУ ДМС в Харківській області дійшов висновку за доцільне відмовити громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено Висновком від 11.01.2016 року (а.с.73-84).
Вказане рішення ГУ ДМС в Харківській області обґрунтувало тим, що повідомлені позивачем факти стосовно власних побоювань повернення до країни громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. ГУ ДМС в Харківській області зазначено, що немає підстав вважати наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, при поверненні до країни громадянської належності.
Рішенням ДМС України № 107-16 від 25.02.2016 року з посиланням на п.п. 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" висновок ГУ ДМС в Харківській області підтримано, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 відмовлено (а.с.85).
23.03.2016 року позивач отримав повідомлення про відому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.86).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач прибув до України легально, а саме вибув з Сирії до України у 2008 році для навчання. З 2008 року до країни громадянського походження позивач не повертався.
У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача та, зокрема, у його рідному місті склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
Згідно офіційної позиції УВКБ ООН державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.
Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Отже, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну.
Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.
Відповідно до пункту 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.
Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.
Як зазначив позивач в ході співбесід із співробітниками міграційної служби, на даний час він має цілком обґрунтовані побоювання повертатись до Сирії через збройний конфлікт. Однак, під час прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем зазначеним обставинам оцінка не надавалась. Крім того, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2016 року № 107-16 підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, колегія суддів, встановивши протиправність оскаржуваного рішення, вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням встановлених судом обставин, що стали підставою для скасування оскаржуваного рішення, з урахуванням ретельного дослідження інформації по країні походження позивача, обставин реальності загрози для його життя і основних свобод, в разі повернення до Сирії.
Суд зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.
А згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2016 р. №107-16.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст постанови виготовлено 23 травня 2016 року.
Головуючий суддя А.В. Зінченко
Судді В.В. Самойлова
М.О. Спірідонов