Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
"12" травня 2016 р. № 820/12139/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Сайко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області
про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
1. Скасувати Наказ ГУМВС України в Харківській області 683 ос від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
2. Поновити позивача на роботі в посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області, а у разі неможливості - зобов'язати ГУ НП в Харківській області, яке є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області, працевлаштувати позивача на рівнозначну посаду.
3. Стягнути з ГУ НП в Харківській області, яке є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по день поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. З грудня 2005 р. по 06.11.2015 року позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ. З грудня 2011 р. та по 06.11.2015 року позивачка перебувала на посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області. За час служби в органах внутрішніх справ порушень законності та дисципліни ОСОБА_1 не допускала, мала чисельні заохочення.
Однак, Наказом ГУМВС України в Харківській області 683 ос від 06.11.2015 року ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ - згідно з Положенням про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п.64 "Г"/через скорочення штатів/.
Зі своїм звільненням позивач не згоден, вважає його таким, що прийняте з грубим порушенням чинного законодавства України, наказ є незаконним в частині звільнення, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.
Уповноважений представник позивача в судове засідання з'явилася, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити повністю.
Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у відповідності до вимог КАС України, про причини неявки суду не повідомив, клопотань, заяв чи заперечень проти позову до канцелярії суду від представника відповідача не надходило.
Розглянувши матеріали справи адміністративного позову, вивчивши доводи позовних вимог, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, а також дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
З грудня 2005 р. по 06.11.2015 року позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ. З грудня 2011 р. та по 06.11.2015 року позивачка перебувала на посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області.
В позовній заяві позивачем також зазначено, що за час служби в органах внутрішніх справ порушень законності та дисципліни ОСОБА_1 не допускала, разом з тим мала чисельні заохочення.
Судом встановлено, що у відповідності до статті 18 Закону України "Про відпустки" з липня 2015 р. позивачу була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Так, на підставі рапорту начальника Київського РВ ХМУ ГУ від 05.11.2015 року Наказом Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Харківській області 683 ос від 06.11.2015 року ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ - згідно з Положенням про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п.64 "Г"/через скорочення штатів/.
Матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку з находженням позивачки у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 10 листопада 2105 року позивачка отримала по пошті конверт від начальника Київського РВ ГУМВС, з листом від 04.11.2015 р. №61/325, яким позивача було повідомлено про надання нею у строки рапорту (заяви) про звільнення з органів міліції, для надання якого необхідно прибути до СКЗ Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області. Також, поінформовано про відсутність автоматичного переводу до Національної поліції України з причин повної ліквідації в т.ч. ГУ МВС України в Харківській області.
Окрім того, матеріалами справи також підтверджено, що 21.11.2015 року позивачка отримала поштовий конверт від Київського відділу поліції м. Харкова з письмовим листом начальника Київського відділу поліції м. Харкова №61/8635 від 06.11.2015 р., в якому йшлася мова про звільнення позивача згідно оскаржуваного наказу.
01.12.2015 року позивач звернувся до відділу проходження служби та отримала Витяг із зазначеного вище Наказу №683 та свою трудову книжку. При цьому, отримала відмову у ознайомленні зі своєю особовою справою.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
На розвиток означеної норми закону Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 29.07.1991р. №114, якою затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі за текстом -Положення).
Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.
Суд зазначає, що п. 64 "г" вищезазначеного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Згідно змісту витягу з наказу від 22.06.2015 року №741 "Про організаційно - штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", затверджено Перелік змін у штатах МВС. В свою чергу, наказом МВС України від 06.11.2015 року №1388 "Про організаційно - штатні питання", штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України втратили чинність згідно з Переліком змін у штатах МВС.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Частиною 2 статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, якими в даному випадку є Головне управління МВС України в Полтавській, Харківській, Сумській області та Чернігівській області, і саме Міністерство внутрішніх справ.
Суд зазначає, що 2 липня 2015 року прийнято Закон України "Про Національну поліцію". Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).
Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до частини першої 47 Закону України "Про Національну поліцію", призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно із пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАСУ, згідно якої разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.
Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Оскільки, Закон України "Про Національну поліцію" не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.
Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Зазначене положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.
По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 244-2 КАСУ висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Вирішуючи спір по суті, Харківський окружний адміністративний суд з огляду на приписи ч.2 ст.161, ст. 244-2 КАС України зважає на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11, згідно з якими встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
При цьому, зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) є безумовним при його виконанні, тобто не мають встановлюватися додаткові вимоги щодо працевлаштування такого працівника, що кореспондує вищевказаній у справі позиції ЄСПЛ.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача зі змістом оскаржуваного Наказу від 06.11.2015 №683 о/с, чи надання його копії, так само позивачу не було запропоновано жодної вакантної щодо іншої посади. Жодних пояснень з цього приводу матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави скасування наказу в частині звільнення та для поновлення позивача на посаді.
Суд зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.
А згідно частини 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано суду доказів правомірності свого рішення.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача - ОСОБА_1 про скасування Наказу ГУМВС України в Харківській області 683 ос від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відносно вимоги 2 про поновлення позивача на роботі в посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області, а у разі неможливості - зобов'язати ГУ НП в Харківській області, яке є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області, працевлаштувати позивача на рівнозначну посаду, суд зазначає, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки призначення на посаду у реорганізованому відділенні передбачає певну процедуру без проведення якої таке переведення є неможливим. Поряд із цим суд звертає увагу, що старший інспектор з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 не зверталась в управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Харківській області з проханням подальшого проходження служби до ГУМВС, а тому, суд в діях відповідача, Головного управління МВС України в Харківській області не вбачає протиправності..
Щодо вимоги 3 позивача про стягнення з ГУ НП в Харківській області, яке є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по день поновлення на роботі, суд зазначає, що з липня 2015 р. і по теперішній час позивачка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Згідно з пунктом 3.6.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Вказане свідчить про відсутність факту вимушеного прогулу та безпідставність вимоги про його оплату, а отже дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Також згідно статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити застково.
Скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області № 682 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 на роботі в посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в посаді старшого інспектора з аналітичної роботи штабу відділу міліції (м. Харків) Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області звернути до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено 16 травня 2016р.
Суддя Спірідонов М.О.