Справа № 185/879/16-ц
Провадження 4-с/185/29/16
02 березня 2016 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді - Бабій С.О., за участю секретаря судового засідання - Шмик К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця,
27.01.2016 р. скаржник ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на дії в.о. начальника Відділу державної виконавчої служби Авдіївського МУЮ ОСОБА_2 при виконанні виконавчого листа № 2-443/08 виданого 28.09.2009 року Калінінським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_3 (адреса АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1), аліментів на її утримання у розмірі 250 грн. щомісячно.
Просить скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 04.12.2015 р. у зв'язку із її незаконністю.
В судове засідання заявник та суб'єкт оскарження не з'явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
За правилами частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
П. 1 ч. 2 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 1 статті 6 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Перевіривши, чи діяв державний виконавець в межах повноважень відповідно до ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, та чи оскаржувані дії вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова була винесена суб'єктом оскарження передчасно.
Так, 04.12.2015 р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно листа № 97 від 02.12.2015 р. Донецької гідролого-меліоративної експедиції боржник вибув в Полтавську обл.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.5 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження»,у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про виконавче провадження” працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати свої службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.
Частина 3 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.
Відповідно до ч. 8 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” - Державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази перевірки майнового стану боржника у відповідності до ч. 8 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження”. Так само, нове місце проживання чи місцезнаходженням боржника, місце його роботи суб'єктом оскарження в оскаржуваній постанові не вказано.
Відповідно до статей 10, 57-60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на принцип змагальності сторін, особа, яка звертається до суду зі скаргою, зобов'язана довести належними та допустимими доказами неправомірність дій суб'єкта оскарження, а не доведення цих обставин є підставою для відмови у задоволенні відповідної скарги.
Зважаючи на принцип диспозитивності, закріплений в ст.11 ЦПК України, суд погоджується з твердженнями скаржника, що судовим виконавцем не в повному обсязі здійснена робота по виконанню судового рішення.
Керуючись ст.ст. 383, 387, 388 ЦПК України, суд,-
Скаргу задовольнити.
Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 04.12.2015 р., винесену в.о. начальника Відділу державної виконавчої служби Авдіївського МУЮ ОСОБА_2 при виконанні виконавчого листа № 2-443/08 виданого 28.09.2009 року Калінінським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_3 (адреса АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1), аліментів на її утримання у розмірі 250 грн. щомісячно.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом/
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя С.О. Бабій