Справа № 755/20860/15-ц
"20" травня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарем Рудь Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ворк Індастріал" про захист прав споживача, стягнення коштів за договором про надання послуг. Свої вимоги мотивували тим, що 22 червня 2015 року між ними та ТОВ «Ворк Індастріал» укладено договори за № 1657/2206 та за № 1756/2206 про надання консультаційних послуг з візовою підтримкою. На виконання умов договору позивачами було сплачено на рахунок відповідача по 8 750,00 грн. з кожного. Однак відповідач не виконав умови договорів про надання консультаційних послуг з візовою підтримкою. Таким чином просить суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 8 750,00 грн. та стягнути на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 8 750,00 грн.
Під час розгляду справи до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 17 500, 00 грн. на рахунок № 26000052733977, відкритий для ТОВ «Ворк Індастрал» в ПАТ «Приватбанк».
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Частиною 3 ст.152 ЦПК передбачено, що види забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами.
У пункту 3 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" підкреслено, що згідно з п. 1 ч. 1 статті 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Відповідно до п.4 зазначеної постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Доводи позивача про те, що невжиття вищевказаного заходу забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду є лише припущеннями та не доведені в суді.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач у заяві про забезпечення позову не вказує докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити
Ухвала може бути оскаржене в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Н.Є.Арапіна