ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2016Справа №910/6094/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар"
про визнання договору недійсним
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Єршова С.В. - представник за довіреністю № 14-108 від 18.04.14;
від відповідача-1 від відповідача-2Корчагін М.П. - представник за довіреністю від 10.02.16; не з'явились
В судовому засіданні 18.05.16, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення" (надалі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" (надалі - відповідач-2) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.05.2015, укладеного між відповідачами за договором про закупівлю послуг № 40-36 від 03.05.2012.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 16.05.2016 був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: у відсутності законних підстав для продажу первісним кредитором майнових прав, не досягненні згоди щодо встановлення у договорі моменту виконання обов'язку продавця передати товар, не узгодження ціни договору та відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ "Володар".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6094/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.04.2016.
У судове засідання, призначене на 20.04.2016, з'явились представники позивача та відповідача-1.
Відповідач-2 в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні представник позивача на виконання вимог ухвали суду надав документи для долучення до матеріалів справи та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача-1 проти відкладення розгляду справи заперечував та просив долучити до матеріалів справи поданий через канцелярію суду письмовий відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог з мотивів необґрунтованості та безпідставності, вважає доводи позивача такими, що суперечать нормам матеріального права та правовій природі спірного договору уступки.
У зв'язку з неявкою представника відповідача-2, неподанням витребуваних доказів та враховуючи усне клопотання позивача, суд, керуючись ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відклав розгляд справи на 18.05.2016.
В судове засідання 18.05.2016 представники позивача та відповідача-1 з'явились, надали пояснення по суті спору. Представник позивача подав клопотання про виклик в судове засідання директора ТОВ «Володар» ОСОБА_3 в обґрунтування якого зазначив, що ТОВ «Володар» вірогідно є фіктивним підприємством, у зв'язку з чим Головним слідчим управлінням Національної поліції провадиться досудове розслідування за фактами фіктивного підприємництва та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. У зв'язку з викладеним, позивач зазначає, що правомірність отримання відповідачем оригіналу договору № 40-36 як і сам факт укладення ним договору про відступлення права вимоги з ТОВ «Володар» викликає у нього сумніви. За даних обставин відповідач не виключає можливість підробки підпису директора ТОВ «Володар» та/або печатки підприємства. З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач не може отримати підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора, а також з огляду на очевидну економічну недоцільність відступлення права вимоги з боку первісного кредитора, позивач просить суд викликати в судове засідання директора ТОВ «Володар» ОСОБА_3, який міг би підтвердити укладення ним договору про відступлення права вимоги.
Представник відповідача-1 проти клопотання позивача заперечував з підстав його необґрунтованості.
Суд, розглянувши клопотання позивача, відмовляє в його задоволенні з наступних підстав. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що твердження позивача про фіктивність укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги ґрунтуються на його припущеннях та міркуваннях, що не підтверджені належними засобами доказування. При цьому суд підкреслює, що факти порушення посадовими особами відповідача-2 норм діючого законодавства України або виявлення у їх діях ознак фіктивності, легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, мають бути встановлені в межах розслідування кримінальних проваджень, на які посилається позивач. В той же час, станом на момент вирішення спору по суті, інформація про завершення досудового розслідування та/або рішення суду, якими було б встановлено вину посадових осіб відповідача-2, відсутня. Крім того, оскільки відповідач-2 поштову кореспонденцію за своєю юридичною адресою не отримує, в судове засідання явку повноважних представників не забезпечує, виклик його директора для надання пояснень в судовому засіданні призведе лише до порушення, встановлених ст.. 69 ГПК України, строків вирішення спору.
Відповідач-2 в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Таким чином, незважаючи на те, що відповідач-2 не з'явився у судове засідання., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
У судовому засіданні 18.05.2016 за клопотанням представника позивача згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив.
03.05.2012 між Національною компанією "Нафтогаз України" (далі - замовник. позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (далі - виконавець, відповідач-2) укладено договір № 40-36 про закупівлю послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовнику послуги, зазначені в пункті 1.2. договору, а замовник прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених даним договором.
Найменування послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини).
Послуги мають бути надані у кількості, необхідній для виконання даного договору.
Детальний перелік та обсяг послуг зазначені у Геологічному завданні на надання послуг додаток № 1 та календарному плані на надання послуг додаток № 2 (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна даного договору становить 9 994 000, 00 грн., крім того ПДВ 1 998 800, 00 грн., всього 11 992 800, 00 грн.
Згідно п. 4.1. договору, після укладення даного договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 (сімдесят) відсотків від суми зазначеної у п. 3.1. договору, що становить 6 995 800, 00 грн., крім того ПДВ 1 399 160, 00 грн.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог Геологічного завдання та Календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується питома частка авансового платежу.
Розрахунки проводяться протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом.
Умовами п.п. 6.1.1.-6.1.3 договору визначено, що замовник зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги; приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг (якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору); протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної Геологічним завданням та Календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг за виконаний етап повинен надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.
Даний договір набуває чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2012 в частині надання послуг, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 11 992 880, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується зведеними актами здачі-приймання наданих послуг № 1 від 13.08.2012, № 2 від 24.09.2012 та № 3 від 20.12.2012, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
16 червня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення", що в подальшому було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Тутковський інтегровані рішення» (далі - новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, умовами якого передбачено, що первісний кредитор передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор набуває усі права первісного кредитора по договору № 40-36 від 03.05.2012 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини) (далі - основний договір).
Правами для цілей договору розуміються усі існуючі права вимоги кредитора до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (боржника), у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов'язань по "Основному договору" (п. 1.2. договору).
Згідно п. 2.1. договору, відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості.
Цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги (п.2.2 договору).
Відповідно до п. 3.2 договору сторони погоджуються, що права вимоги відступлені (передані) новому кредитору у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення.
Пунктами 3.3., 3.4. договору передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) за даним договором новому кредитору прав первісного кредитору по основному договору відбувається заміна кредитора у зобов'язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема права вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов'язань.
Відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін.
Відповідно до п. 4.2. договору, новий кредитор приймає зобов'язання письмово повідомити боржника про заміну кредитора у зобов'язанні (набуття права вимоги) по основному договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п. 6.1. договору).
У відповідності до п. 1.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення", затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол № 20/07-2015 від 20.07.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" створено шляхом перейменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення».
Відповідач-1 (новий кредитор) на адресу позивача (боржник) направив вимогу про погашення заборгованості № 02/07/2 від 02.07.2015, в якій повідомив боржника, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення" укладено договір про відступлення права вимоги від 16.06.2015, відповідно до якого ТОВ "Володар" передало (відступило), а ТОВ "Надра інтегровані рішення» було усі права кредитора по договору №40-36 від 03.05.2012, у т.ч. право вимагати погашення боргу, у зв'язку з чим просив відповідача виконати зобов'язання протягом 3 (трьох) банківських днів та погасити заборгованість по договору № 40-36 від 03.05.2012 у сумі 718 680,00 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджує, що спірний договір уступки є договором, на який розповсюджуються норми ЦК України про купівлю-продаж майнових прав; а тому в порушення приписів ч.1 ст.. 656 ЦК України у спірному договорі уступки сторони не встановили обсяг грошових вимог на момент їх відступлення, а предметом договору уступки було неіснуюче право вимоги, оскільки обов'язок позивача здійснити оплату та відповідне майнове право відповідача-2 вимагати такої оплати виникає в порядку, встановленому у п.4.2 Договору № 40-36, тобто після отримання позивачем рахунку на оплату послуг та повного пакету документів, передбачених цим пунктом; крім того, позивач стверджує, що укладенням Договору уступки сторони порушили приписи ст.. 691 ЦК України, оскільки не дійшли згоди щодо ціни прав вимоги. На думку позивача. Директором відповідача-2 було порушено приписи ст. 92 ЦК України, оскільки у директора не було необхідного обсягу цивільної дієздатності. Таким чином, позивач зазначає, що зміст укладеного відповідачами правочину суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а тому на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають наступних підстав.
Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Щодо тверджень позивача про те, що спірний договір уступки є договором, на який розповсюджуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж майнових прав, суд зазначає наступне.
За умовами п.1.1 спірного договору уступки його предметом є відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору, що виникло на підставі договору № 40-36. При цьому згідно п.2.1 договору уступки відступлення права вимоги здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості заборгованості, права вимоги якої відступаються. Крім того, в п. 2.2 договору відступлення права вимоги прямо зазначено, що цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги, тобто сторони договору зробили окреме застереження щодо правової природи оспорюваного договору, що виключає можливість застосування до нього норм цивільного законодавства про купівлю-продаж, зокрема, ст. 656 ЦК України.
За змістом п.1.2 оспорюваного договору уступки правами для цілей відповідного договору уступки розуміються усі існуючі права вимоги кредитора боржника, у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов'язань по основному договору.
Таким чином, сторони договору уступки дійшли згоди щодо обсягу прав вимоги, які відступаються, і така домовленість відповідає положенням ст.. 514 ЦК України.
Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання і заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити, що спростовує відповідні доводи позивача.
Водночас, суд також враховує і правову позицію Верховного Суду України у справі № №3-56гс14, згідно до якої відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Твердження позивача про відступлення відповідачем-2 відповідачу-1 неіснуючих прав вимоги спростовуються матеріалами справи. Так, зокрема, між позивачем та відповідачем-2 було підписано наступні акти здачі-приймання наданих послуг:
- зведений акт № 1 від 13.08.2012 здачі-приймання наданих послуг (етапи послуг № 1-2) на суму 1230000,00 грн;
- зведений акт № 2 від 24.09.2012 здачі-приймання наданих послуг (етап послуг № 3) на суму 1649160,00 грн;
- зведений акт № 3 від 20.12.2012 здачі-приймання наданих послуг (етапи послуг № ) на суму 718680,00 грн.
Крім того, результати виконаних робіт та досліджень з геологічного вивчення надр, викладені у геологічних та науково-дослідних звітах або картах геологічного змісту після їх затвердження у встановленому порядку передаються на постійне зберігання до ДНВП «Державний інформаційний геологічний фонд України» відповідно до Порядку обліку робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, затвердженим наказом Мінприроди від 14.06.2013 № 262. Як вбачається з матеріалів справи, підготовлений за результатами надання послуг за двором № 40-36 Звіт «Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині ДДЗ» був зданий відповідачем-2 до Геоінформ України, що підтверджується повідомленням № 63740.
Твердження позивача про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у директора відповідача-2 на укладення спірного договору, спростовується наступним.
Судом встановлено, що зазначений спірний договір зі сторони ТОВ «Володар» підписаний директором товариства ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В силу ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частини 2, 3 статті 145 Цивільного кодексу України передбачають, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
За змістом пункту 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як встановлено судом за змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Володар», останній не містить будь - яких обмежень щодо повноважень директора товариства ОСОБА_3 (керівник з 30.09.2014), зокрема, і щодо укладення угод від імені ТОВ «Володар» в межах наданих йому Статутом повноважень.
В пункті 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказується, що цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Судом не встановлено факту невідповідності в момент вчинення спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у позовній заяві.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.06.2015 не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
З матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином спірний договір про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами, порушує суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.
Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Одночасно у п. 26 вказаної постанови зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Оскільки, за заявленими вимогами позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, не надано доказів порушення своїх прав та інтересів укладенням оспорюваного договору, то в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.06.2015 року слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.05.2016
Суддя Пукшин Л.Г.