13 травня 2016 р. Справа № 902/314/16
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Горейка М.В.,
представників:
військової прокуратури Вінницького гарнізону: ОСОБА_1, службове посвідчення №035992 від 13.10.2015р.;
квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці: ОСОБА_2, довіреність від 04.01.2016р., паспорт серії АВ 425040 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 31.07.2002р.;
Вінницького національного аграрного університету: ОСОБА_3, довіреність №12-45-2664 від 30.12.2015р., паспорт серії АВ 824280 виданий Ленніським РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області 18.09.2008р.,
у відсутності представника ОСОБА_4 оборони України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: заступника військового прокурора Вінницького гарнізону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21000) в інтересах держави - ОСОБА_4 оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168) в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)
до: Вінницького національного аграрного університету (вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008)
про зобов'язання виконати умови угоди,
Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави- Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницького національного аграрного університету про зобов'язання виконати умови угоди.
Позов обґрунтовано не виконанням Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом, правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Вінницький національний аграрний університет (відповідач, університет) угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. (Угода), укладеної між ОСОБА_4 оборони України (міністерство) та Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом (інститут), а саме щодо передачі міністерству 38-ми квартир в м. Тульчині Вінницької області у замін переданих міністерством згідно умов Угоди фондів військового містечка №2 у м. Тульчині.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 13.04.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/314/16 з призначенням її до розгляду.
26.04.2016р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 13.05.2016р. у зв'язку із необхідністю витребування нових доказів по справі.
В судовому засіданні прокурор та представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці позовні вимоги підтримали, пославшись на обставини, викладені в позові та подані до суду докази. При цьому прокурор з огляду на те, що у серпні 2012р. органи військової прокуратури було ліквідовано та знову створено у серпні 2014р., просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності звернення прокурора з даним позовом до суду. Поряд з цим представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці також зазначив, що на підставі угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. ОСОБА_4 оборони України виконало свої зобов'язання та передало Вінницькому державному сільськогосподарському інституту фонди військового містечка №2, однак інститут взяті на себе зобов'язання щодо передачі ОСОБА_4 оборони України 38-ми квартир у м. Тульчині не виконав. Водночас умовами угоди визначено, що у разі невиконанням інститутом своїх зобов'язань, фонди військового містечка мають бути повернуті до ОСОБА_4 оборони України. Оскільки військове майно містечка №2 не повернуто інститутом до фондів ОСОБА_4 оборони України, а угода від 15.09.1995р. станом на момент звернення прокурора з позовом до суду є чинною, Вінницький національний аграрний університет, який являється правонаступником прав та обов'язків Вінницького державного сільськогосподарського інституту порушує права ОСОБА_4 оборони України на користування та розпорядження майном. Зазначене, на думку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, є так званим триваючим правопорушенням, оскільки умовою позову є існування порушення майнових прав ОСОБА_4 оборони України на час пред'явлення позову, а тому строк позовної давності до даного позову не може бути застосований.
Натомість представник відповідача позов не визнала з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву вих. №12-46-735 від 22.04.2016р. та заяві про застосування строків позовної давності №12-46-734 від 22.04.2016р. Зокрема, відповідач у своєму відзиві та заяві серед іншого зазначила, що сторонами умовами п. 4.3. Угоди визначено, що при невиконані угоди до 1999р. Вінницький державний сільськогосподарський інститут зобов'язується звільнити містечко №2 в м. Тульчині та передати його ОСОБА_4 оборони України. Однак, починаючи з 1999р. ОСОБА_4 оборони України жодного разу не зверталося ні до Вінницького національного аграрного університету, ні до суду з вимогами щодо виконання умов Угоди або щодо звільнення містечка №2 в м. Тульчині. Крім того, наказом ОСОБА_4 аграрної політики України №511 від 20.07.2009р. «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів» Вінницький національний аграрний університет було реорганізовано шляхом виділення з його складу Тульчинського технікуму ветеринарної медицини з наступним приєднанням його до Білоцерківського національного аграрного університету, як відокремленого структурного підрозділу з правом юридичної особи. Актом прийняття-передачі від 01.10.2009р. Тульчинський технікум ветеринарної медицини передано разом із військовим містечком зі складу Вінницького національного аграрного університету до Білоцерківського національного аграрного університету. Оскільки від Вінницького національного аграрного університету до Білоцерківського національного аграрного університету перейшли усі майнові права та обов'язки Тульчинського технікуму ветеринарної медицини, в тому числі і містечко №2 у м. Тульчині, Вінницький національний аграрний університет не володіє майном вказаного військового містечка, а отже й не може виконати умови угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. щодо передачі 38-ми квартир. Крім того, остання вказує, що строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги прокурора про зобов'язання виконати умови угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. стовно передачі ОСОБА_4 оборони України по акту 38-ми квартир у м. Тульчині сплив 01.01.2000р., 01.01.2001р. та 01.01.2002р. відповідно, в той час як прокурор звернувся з позовом до суду лише в квітні 2016р. При цьому відповідач зауважує, що ліквідація органів прокуратури у 2012р. та створення військової прокуратури у 2014р. не є причиною пропуску позовної давності, яка унеможливлювала та утруднювала звернення з позовом до суду.
ОСОБА_4 оборони України правом участі в судовому засіданні не скористалося не зважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, що стверджується наявними в матеріалах справи формуляром (протоколом) судового засідання від 26.04.2016р. та повідомленням про вручення поштового відправлення вх. №4061 від 13.50.2016р. При цьому під час попереднього судового засідання у даній справі представник міністерства позовні вимоги прокурора підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та поданих до суду доказах. Поряд з цим 13.05.2016р. на адресу суду від представника ОСОБА_4 оборони України надійшло клопотання №496 від 12.05.2016р., в якому останній просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю бути присутнім в судовому засіданні через відрядження.
Суд, розглянувши вказане клопотання представника ОСОБА_4 оборони України, дійшов до висновку про його відхилення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
Як вказано у п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Відтак безпосередня відсутність в судовому засіданні представника ОСОБА_4 оборони України у зв'язку із його відрядженням не може слугувати підставою для відкладення судового засідання з врахуванням наведених вище законодавчих приписів, оскільки вказана обставина не свідчить про неможливість забезпечення ОСОБА_4 оборони України явки в судове засідання іншого уповноваженого представника, до того ж дана обставина не є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 77 ГПК України.
Поряд з цим слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р. у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника ОСОБА_4 оборони України, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15.09.1995р. між ОСОБА_4 оборони України (міністерство, позивач) та Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом (інститут), правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Вінницький національний аграрний університет (університет, відповідач) укладено угоду про взаємне співробітництво (Угода), згідно із п. 1.1. якої предметом угоди є передача в 1996-1998р.р. ОСОБА_4 оборони України 38-ми квартир в м. Тульчині Вінницької області для заселеннями сім'ями військовослужбовців.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. Угоди вказана передача компенсується ОСОБА_4 оборони України шляхом передачі Вінницькому державному сільськогосподарському інституту фондів військового містечка №2. Вказане у п. 1.2 військове містечко передається Вінницькому державному сільськогосподарському інституту у державну власність з наступним його використанням за власним рішенням.
Згідно із п. 2.1. Угоди Вінницький державний сільськогосподарський інститут передає 38 квартир в місті Тульчині Вінницької області в наступні терміни і в кількості:
- 1996 рік - п'ятнадцять квартир, з них: десять трикімнатних та п'ять двокімнатних;
- 1997 рік - десять двокімнатних квартир;
- 1998 рік - тринадцять квартир, з них: п'ять однокімнатних; чотири двокімнатних; чотири трикімнатних.
Відповідно до п. 3.1. Угоди передача фондів військового містечка виконується на основі діючих нормативних актів.
Згідно із п. 3.3. Угоди передача квартир для військовослужбовців здійснюється в терміни, зазначені в п. 2.1., Військовим КЕЧ району по акту.
На виконання умов Угоди та спільного наказу ОСОБА_4 оборони України та ОСОБА_4 сільського господарства і продовольства України №251/273 від 02.09.1996р. ОСОБА_4 оборони України передано Вінницькому державному сільськогосподарському інституту, правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Вінницький національний аграрний університет фонди військового містечка №2 у м. Тульчин Вінницької області.
Факт передачі фондів військового містечка №2 підтверджується наявним в матеріалах справи актом від 20.11.1996р. прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд та обладнання в/м №2 в м. Тульчин з описами №№1-4 переданого майна.
Натомість відповідач визначенні умовами угоди про взаємне співробітництво зобов'язання щодо передачі 38-ми квартир ОСОБА_4 оборони України не виконав, в обумовлені п. 2.1. Угоди строки квартири позивачу не передав.
21.12.2015р. військова прокуратура Вінницького гарнізону Центрального регіону України звернулася з листом №3/13391 до Вінницького національного аграрного університету з проханням надати прокуратурі інформацію щодо передачі Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом до КЕЧ району (на даний час КЕВ м. Вінниця) в період з 1996р. по теперішній час (згідно із п. 3.3. умов Угоди) 38-ми квартир військовослужбовцям в м. Тульчин Вінницької області.
24.12.2015р. листом вих. №12-46-2598 від 23.12.2015р. Вінницький національний аграрний університет повідомив військову прокуратуру Вінницького гарнізону Центрального регіону України про те, що наказом ОСОБА_4 агарної політики України №511 від 20.07.2009р. «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів» Вінницький національний аграрний університет було реорганізовано шляхом виділення з його складу Тульчинського технікуму ветеринарної медицини з наступним приєднанням його до Білоцерківського національного аграрного університету як відокремленого структурного підрозділу з правом юридичної особи. Актом прийняття-передачі від 01.10.2009р. Тульчинський технікум ветеринарної медицини передано разом із військовим містечком зі складу Вінницького національного аграрного університету до Білоцерківського національного аграрного університету. З огляду на вказане університет позбавлений можливості надати прокуратурі інформацію щодо передачі 38-ми квартир у м. Тульчин.
21.12.2015р. військова прокуратура Вінницького гарнізону Центрального регіону України звернулася з листом №3/13374 від 18.12.2015р. до КЕВ м. Вінниця з проханням надати прокуратурі інформацію щодо передачі КЕВ м. Вінниця 38-ми квартир військовослужбовцям в м. Тульчин Вінницької області.
24.12.2015р. листом вих. №4707 від 23.12.2015р. КЕВ м. Вінниця повідомив військову прокуратуру Вінницького гарнізону Центрального регіону України проте, що в період з 1996р.- по теперішній час квартири згідно умов угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. до КЕВ м. Вінниця не передавались. Акти приймання -передач житла і документи на зазначені квартири не надавались.
Не виконання Вінницьким державним сільськогосподарським інститутом, правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Вінницький національний аграрний університет, умов угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1996р. щодо передачі квартир стало підставою звернення прокурора з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, суд виходив із наступного.
Як встановлено судом, предметом спору є вимога прокурора про зобов'язання відповідача виконати умови угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. щодо передачі 38-ми квартир ОСОБА_4 оборони України у період 1996-1998р.
Оскільки відносини між ОСОБА_4 оборони України та Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, то до них згідно із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР (ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР).
За змістом ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Зі змісту укладеної між ОСОБА_4 оборони України та Вінницьким державним сільськогосподарськими інститутом Угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. вбачається, що остання за своєю правовою природою є договором міни.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.
Згідно із ст. 242 ЦК УРСР до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.
На підтвердження факту передачі Вінницькому державному сільськогосподарському інституту на виконання умов Угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. фондів військового містечка №2 прокурором додано до матеріалів позову акт від 20.11.1996р. прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд та обладнання в/м №2 в м. Тульчин Вінницької області з описами №№1-4 переданого майна.
Згідно із ст. 161 ЦК УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 162 ЦК УРСР одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно із ст. 165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.
Пунктами 2.1., 3.3. Угоди встановлено, що Вінницький державний сільськогосподарський інститут передає 38 квартир в місті Тульчині Вінницької області в наступні терміни і в кількості:
- 1996 рік - п'ятнадцять квартир, з них: десять трикімнатних та п'ять двокімнатних.
- 1997 рік - десять двокімнатних квартир;
- 1998 рік - тринадцять квартир, з них: п'ять однокімнатних; чотири двокімнатних чотири трикімнатних.
Передача квартир для військовослужбовців здійснюється в терміни, зазначені в п. 2.1. Угоди, Військовим КЕЧ району по акту.
Враховуючи наведені положення законодавства та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо виникнення у відповідача обов'язку стосовно передачі ОСОБА_4 оборони України 38-ми квартир на виконання умов Угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р., а відтак і наявність порушено права позивача невиконанням умов згаданої умови.
Поряд з цим відповідачем по справі подана заява щодо застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_4 оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця, пропустив строк звернення за захистом порушеного права.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (розділ 1 глава 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.
Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі ОСОБА_4 оборони України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку ОСОБА_4 оборони України.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 р. у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 р. у справі № 3-194гс14, від 25.03.2015р. у справі №3-21гс15.
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, в даному випадку прокурором, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (постанова Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15).
Тобто в даному випадку початок відліку строку позовної давності обчислюється з моменту коли позивач довідався про порушення його прав (щодо не передання Мінімтерству оборони України 38-ми квартир у м. Тульчині) згідно умов угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р., тобто з 01.01.1997р., 01.01.1998р. та 01.01.1999р. відповідно.
Водночас у пункті 1.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.
Оскільки строк позовної давності щодо позовних вимог сплинув 01.01.2000р., 01.01.2001р., 01.01.2002р., то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року, відповідно до положень якого загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст.71 ЦК УРСР).
В силу ст. 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Положеннями ст. 75 цього Кодексу встановлена обов'язковість застосування позовної давності судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
З наведеного вбачається, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Крім цього, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма ст. 76 ЦК УРСР містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 оборони України дізналося про порушення свого права з 01.01.1997р., 01.01.1998р., 01.01.1999р. (виходячи зі змісту п. 2.1.Угоди якою встановлювалися строки передачі квартир позивачу), а відтак строк позовної давності щодо вимог стосовно передачі вказаних квартир сплинув відповідно 01.01.2000р., 01.01.2001р., 01.01.2002р. Однак з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач ОСОБА_4 оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до суду не зверталося.
Натомість відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності вих. 12-46/734 від 22.04.2016р.
Поряд з цим статтею 75 ЦК УРСР, чинного на момент закінчення строку позовної давності, встановлювалася обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін.
Як вже зазначалося вище, згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. А тому, з огляду на вказане, суд відмовляє в задоволенні позову прокурора про зобов"язання виконати умови угоди про взаємне співробітництво через сплив строку позовної давності та відсутності поважних причин для його відновлення.
Заявлене прокурором в позові клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності судом не береться до уваги, оскільки як зазначалося вище прокурор здійснює лише представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), однак дане звернення не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. До того ж, початок позовної давності обчислюється з моменту коли позивач довідався про порушення його прав, а не з моменту виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення ним перевірки (вивчення прокуратурою стану додержання службовими особами військових частин земельного законодавства).
Доводи квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, викладені у поясненнях вх. №06-52/4302/16 від 13.05.2016р., стосовно відсутності підстав для застосування строків позовної давності, оскільки правопорушення є триваючим, судом не беруться до уваги, так як умовами угоди про взаємне співробітництво від 15.09.1995р. визначено строк на протязі якого відповідач зобов'язаний передати позивачу квартири, а відтак позивачу було відомо строк виникнення у останнього зобов'язання щодо їх передачі.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
На підставі усього вище викладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Копію рішення надіслати ОСОБА_4 оборони України рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 18 травня 2016 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - ОСОБА_4 оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168)