Справа № 263/1828/16-а
Провадження № 2-а/263/54/2016
18 травня 2016 року місто Маріуполь
Суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області Томілін О.М., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання дій неправомірними, зобов'язання встановити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітної плати без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Свої позовні вимоги мотивував тим, що він 05.03.1993 року був обраний на посаду судді Новоазовського районного суду Донецької області. Постановою Верховної Ради України від 02.10.2003 року обраний на посаду судді Апеляційного суду Донецької області. На підставі постанови Верховної Ради України та відповідно до заяви позивач звільнений з посади судді у зв'язку з поданням про відставку. Наказом виконуючого обов'язки голови Апеляційного суду Донецької області від 24.07.2015 року позивач відрахований зі штату цього суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. Таким чином, позивач перебував на посаді судді 22роки 4 місяці 19 днів. Відповідно до розрахунку, наданому Апеляційним судом Донецької області від 31.07.2015 року, розмір заробітної плати позивача, яка повинна враховуватись при призначенні йому довічного грошового утримання як судді у відставці, складає 24116,40 гривень, у тому числі оклад 13398,00 та доплата до посадового окладу за вислугу років 10718,40 гривень (80%) відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У вересні 2015 року за зверненням до УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя для нарахування та оформлення позивачеві, як судді у відставці, щомісячного грошового утримання, 21.09.2015 року він отримав рішення від 03.09.2015 року № 159 про відмову в переведенні пенсії за віком на призначення довічного грошового утримання судді. Вважає таку відмову УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя незаконною, та просить визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язавши встановити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою суду від 19.02.2016 року при відкритті провадження у справі було залишено без розгляду позовні вимоги позивача за період з 25.07.2015 року по 17.08.2015 року на підставі вимог ст. 99 КАС України.
Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на позов, з яких вбачається, що ОСОБА_2 є одержувачем пенсії за віком, призначеної на загальних умовах відповідно до законодавства.
26.08.2015 року ОСОБА_2 подав заяву про переведення з одного виду пенсії на інший (з пенсії за віком на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів»).
У період з 01.04.2015 року по день звільнення ОСОБА_2 у відповідності до Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» пенсія тимчасово не виплачується як пенсіонеру, що працює на посаді судді, ця посада дає право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів».
Після звільнення з роботи виплата пенсії ОСОБА_2 була поновлена.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України № 1788 від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 5 розділу 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02 березня 2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Оскільки до 01.06.2015 року не було прийнято спеціального закону щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», то саме з 01.06.2015 року було скасовано норми щодо пенсійного забезпечення вказаної категорії громадян.
Зазначив, що 24.07.2015 року ОСОБА_2 звільнений з посади судді Апеляційного суду Донецької області наказом виконуючого обов'язки Голови Апеляційного суду Донецької області № 277-к від 24.07.2015 року у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до постанови Верховної Ради України № 636-VIII від 16.07.2015 року, а отже до цього часу- він не мав права подавати документи для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Вважає, що після 01.06.2015 року в управління відсутні законні підстави для призначення ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 26.08.2015 року звернувся до УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя із заявою про виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав суддівський стаж більше 22 років.
Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів» № 2863-ХІІ від 15.12.1992 року (далі Постанова ВРУ № 2863-ХІІ) передбачалося, що в разі зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислюється виходячи з нового розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді (абзац третій пункту 1).
Пунктом 63 розділу II Закону № 107-VI абзац третій пункту 1 Постанови Верховної Ради України № 2863-ХІІ виключено.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 200/14891, затверджено Порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 5 роділу IIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року визначено, що виплата щомісячного довічного утримання, призначеного відповідно до цієї статті, в період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених цим Законом,законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», виплачується в розмірі, обчисленому відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а після звільнення з таких посад - у розмірі, обчисленому відповідно до цьогоЗакону. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду за рахунок коштів державного бюджету.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, що набрав чинності з 01.04.2015 року, відповідно до пункту 5 розділу III Прикінцевих положень вищезазначеного Закону встановленого у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що Закон України від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ обмежує його права на отримання пенсії в порівнянні з іншими категоріями громадян, а тому суперечить ст. 22 Конституції України.
Чинність Закону в часі регламентується нормами ст. 152 Конституції України, а саме: «Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
Частина 1 ст. 8 основного Закону передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Конституційного суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012, вказано, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу Українита пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Таким чином, прийнятий Верховною Радою Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ є чинним, неконституційним не визнавався, а тому в аспекті положень ст. 19 Конституції України є обов'язковим для врахування Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя з метою реалізації наданих державою повноважень в частині виплати щомісячного довічного грошового утримання.
Вирішення питання щодо невідповідності закону Конституції України належить до компетенції Конституційного Суду України, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами, враховуючи, що вони прийняті пізніше, ніж законодавство, за яким призначалась пенсія позивачеві.
У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.
Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.
Суддя, ознайомившись з доводами сторін та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді судді з 1993 року.
Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Донецької областіу зв'язку з подачею заяви про відставку.
24 липня 2015 року наказом в.о. голови Апеляційного суду Донецької області № 277-к ОСОБА_2 відраховано зі штату суду з посади судді у зв'язку з подачею заяви про відставку.
Відповідно до довідки від 31.07.2015 року стаж державної служби ОСОБА_2, що дає право на доплату за вислугу років, станом на 31.07.2015 року становить 37 років 06 днів.
26 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя із заявою, відповідно до якої просив виплачувати щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав суддівський стаж більше 22 років.
Рішенням УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполявід 03.09.2015 року № 159 відмовлено ОСОБА_2 у переведенні з пенсії за віком на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб»єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Згідно зі ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-Х11 від 15 грудня 1992 року передбачалось, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років мав право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням. Зокрема, ч. 4ст. 43 вказаного Закону судді, який вийшов у відставку, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного, довічного грошового утримання.
Такий же підхід зберігався у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI ч. 3 ст. 138.
Частиною першою ст. 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією України. Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в положеннях Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIІІ. Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. Крім того, згідно із частиною 6 статті 48 Закону України № 2453-Vl у редакціїЗакону № 192-VІІІ зазначено, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
З 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015року № 213. Відповідно до пункту 5 прикінцевих положень цього Закону у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до Законів України, в тому числі «Про судоустрій та статус суддів». Позивача позбавлено право на отримання довічного грошового утримання, що суперечить Конституції України, оскільки довічне грошове утримання суддів є однією з гарантій їх незалежності, які не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів та внесення змін до чинних, що було предметом розгляду Конституційного Суду України (зокрема, рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України , остаточними і не можуть бути оскаржені.
Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя, відмовляючи в призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання, протиправно, всупереч Конституції України, Законів України позбавило права позивача на отримання такого утримання.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, враховуючи рішення Конституційного Суду України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату судді у відставці ОСОБА_2 з 18 серпня 2015 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді Апеляційного суду Донецької області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 159, 162, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності з положеннями ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 в редакції від 07.07.2010 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя призначити та виплачувати ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітної плати без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 року, починаючи з 18 серпня 2015 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя О.М. Томілін