Дата документу 13.05.2016 Справа № 554/3216/16-к
Провадження №1-кс/554/3616/2016
Іменем України
13 травня 2016 року м.Полтава
Слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю заявника ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР,-
Заявник звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати незаконним рішення прокуратури Полтавської області щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР за його заявою від 12.03.2016 року про злочин, а саме: викрадення його власних речей і службова недбалість осіб при зберіганні і переміщенні його власних речей. Заявник мотивує свої вимоги тим, що в суді Полтавського району 24.02.2016 року при огляді речових доказів була виявлена крадіжка його власних речей: чотирьох мобільних телефонів, пневматичного пістолету, фотоапарату, які зберігались разом з речовими доказами і підлягали поверненню йому як власних речей за постановою суду Ленінського району м. Полтави від 18.11.2011 року. Проте, прокуратурою Полтавської області було прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні його заяви про внесення відомостей до ЄРДР.
Заявник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав скаргу, просив її задовольнити. Пояснив, що у нього вкрали власні речі, в 2011 році суд вирішив повернути їх йому, але до цього часу рішення суду не виконано; з приводу невиконання рішення суду він бездіяльність не оскаржував.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні скарги, пояснив, що заявник не навів таких відомостей, які б були підставою для внесення даних до ЄРДР. Виконання ж постанови суду 2011 року лежить на органі досудового розслідування.
Заслухавши заявника, прокурора, дослідивши матеріали скарги, додані матеріали, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею ст. 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей
Відповідно до вимог ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
За змістом ч. 1 ст. 214 КПК України, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України, свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні, і вказана заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.
Пунктом 1.2 розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України №69 від 17.08.2012 року, встановлено, що відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. До Реєстру підлягають внесенню відомості, які характеризують кримінальне правопорушення (п. 2.2 розділу ІІ положення).
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах та повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо в заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатись такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2016 року заявник звернувся до прокуратури Полтавської області в порядку ст.214 КПК України з заявою про вчинення кримінального правопорушення: викрадення його власних речей і службова недбалість осіб при зберіганні і переміщенні його власних речей, що було встановлено в суді Полтавського району Полтавської області (а.с.3). У внесенні відомостей до ЄРДР, згідно його заяви, прокурором відмовлено (а.с.4-5).
Згідно матеріалів скарги, фактично заявником ОСОБА_3 оскаржується невиконання постанови Ленінського районного суду м.Полтави від 18.11.2011 року (а.с.7), якою засудженому ОСОБА_3 повернуті його особисті речі, які не були включені в список речових доказів, але передані на зберігання до кімнати речових доказів Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавські області (згідно списку, зазначеного заявником в скарзі).
Оцінивши обставини справи, суд приходить до висновку, що прокурором прокуратури Полтавської області зроблено правильний висновок щодо відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР за вказаною заявою, оскільки в даній заяві не наведено формальних ознак злочину, які заявник вважає вчиненим. При цьому, заявником в поданій заяві наводяться виключно власні міркування та припущення щодо вчинення, на його думку, злочину свідком (слідчим).
Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом (ч. 1 ст. 2 КК України).
Скаржник вказав на те, що на його думку з камери речових доказів викрадені його власні речі, скоєно кримінальне правопорушення - крадіжка.
Однак, відповідно до п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01) від 6 вересня 2005 року право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).
Відповідно до ст. 214 КПК України відомості про особу та попередню кваліфікацію її дій вносяться до ЄРДР слідчим або прокурором. Отже, скаржнику не належить право на порушення кримінальної справи проти певної особи, в тому числі і внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення злочину певною особою, а також у нього відсутнє право на реєстрацію повідомлення про злочин за бажаною ним кваліфікацією дій особи за диспозицією КК України, оскільки право на кримінально-правове переслідування конкретної третьої особи із обраною самостійно кваліфікацією скаржнику не гарантується положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини. Кримінально-правова кваліфікація обставин вчинення злочину особою є підставою для оголошення про підозру і здійснюється виключно в порядку ст. 22 КПК України органом досудового розслідування.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
При цьому відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Іванов проти України" (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Так, відповідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. Одним із таких обмежень є переслідування особи в кримінально-правовому порядку шляхом внесення повідомлення до ЄРДР щодо конкретної особи за бажаною кримінально-правовою кваліфікацією.
У справі Європейського суду з прав людини Preda and Dardari v. Italy (1999) Суд вказав, що метою цієї норми є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь-яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією.
В ст. 343 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.
Таким чином, суд вважає відмовити заявнику в задоволенні скарги за необґрунтованістю та безпідставністю. Обставини, наведені заявником, не доводять вимог щодо необхідності внесення даних до ЄРДР, як і не спростовують зазначених висновків суду, з огляду на зміст дослідженого в судовому засіданні звернення заявника, відповіді правоохоронних органів та наданих сторонами матеріалів.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1