"10" травня 2016 р. Справа № 922/333/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1103 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 22.03.16 у справі
за позовом Міністерства оборони України, м. Київ,
до Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", м. Харків,
про стягнення коштів
Позивач - Міністерство оборони України, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", про стягнення заборгованості за договором про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції № 1к/14-237/3005/ВП-2014, в розмірі 779202,39 грн., з яких: 326275,74 грн. - пеня, 21254,56 грн. - 3% річних, 431672,29 грн. - інфляційні втрати, підставою нарахування якої стало прострочення відповідачем терміну оплати наданих послуг за даним договором.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "Фед" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, код ЄДРПОУ 14310052) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) пеню в сумі 90537,44 грн., 3% річних в сумі 21254,56 грн., збитки від інфляції в сумі 422672,29 грн., судові витрати в сумі 8016,97 грн. В решті позову - відмовленою.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, задовольняючи заяву відповідача про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності та відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, поза увагою суду залишились обставини переривання перебігу позовної давності.
Також, позивач не погодився із відмовою у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 9000 грн. за період з 17.11.2014 року по 07.12.2014 року, та зазначив, що на його думку ним розрахунок інфляційних втрат здійснено вірно та відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р від 03.04.1997 року.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
20.01.2014 року між Міністерством оборони України (виконавець, позивач) та Державним підприємством «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (замовник, відповідач) був укладений Договір про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції №1к/14-237/3005/ВП-2014 (далі - Договір).
Згідно пункту 1.1 Договору, виконавець зобов'язується забезпечити надання замовникові, підпорядкованим виконавцю військовим представництвом №155 (далі - представництво), послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт) за відповідністю розроблення, виготовлення продукції оборонного призначення вимогам нормативних документів і технічної документації за переліком, зазначеним у календарному плані надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції, згідно з додатком №1 до Договору.
Відповідно до п.1.3 договору, замовник зобов'язується прийняти надані йому представництвом послуги з контролю якості та приймання продукції (виконання робіт) та оплатити їх виконавцю, відповідно до умов Договору.
Згідно пунктів 3.2, 3.4, 3.5 Договору, за результатами надання послуг представництво складає акт про надання послуг з контролю якості продукції (далі - акт) за встановленою формою, два примірники якого, разом із супровідними документами, подає замовникові. Виконанням обов'язків з боку виконавця вважається здійснення представництвом контролю якості та приймання продукції і складання акта, з наданням його на затвердження замовнику. Зазначений акт підтверджує факт надання виконавцем послуг і є підставою для їх оплати замовником після затвердження. Датою виконання зобов'язань щодо надання послуг є дата затвердження акту виконавцем.
Відповідно до п.4.1 Договору, за надані послуги замовник перераховує на рахунок виконавця кошти в розмірі 1% від виробничої собівартості продукції, щодо якої здійснюється контроль якості та приймання, згідно переліку, зазначеному у календарному плані (додаток №1), а відповідно до п.4.3 цього ж Договору, розрахунки за надані по даному Договору послуги здійснюються замовником у національній валюті України - гривнях, у тридцятиденний термін після одержання затвердженого виконавцем акту про надання послуг з контролю якості та приймання продукції, що надсилається останньому рекомендованим листом, чи вручається під розписку на звороті самого акту посадовою особою представництва.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми затриманого платежу за кожний день затримки.
Підтвердженням виконання з боку виконавця зобов'язань за Договором, а саме надання послуг з контролю якості продукції є акти про надання послуг з контролю якості продукції: акт №1 від 22.05.2014 року, акт №2 від 13.08.2014 року, акт №3 від 30.10 2014 року, акт №4 від 21.02.2015 року, акт №5 від 21.02.2015 року, які підписані та затверджені сторонами Договору.
Проте, в порушення вищевказаних умов Договору, відповідачем було допущено прострочення термінів розрахунків за надані послуги, а саме:
-по акту №1 від 22.05.2014р. на 16 днів (платіжне доручення №5601 від 17.07.2014);
-по акту №2 від 13.08.2014 на 35, 18 та 21 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення №2869 від 30.10.2014, № 3037 від 17.11.2014 та №9655 від 08.12.2014);
-по акту №3 від 30.10 2014р. на 110, 29, 28, 78 та 15 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення №1320 від 30.032015, № 1731 від 28.04.2015, № 1058 від 26.05.2015, № 3562 від 12.08.2015 та №2212 від 27.08.2015);
-по акту №4 від 21.02.2015 року на 23, 28, 78 та 15 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення №1732 від 28.04.2015, № 1059 від 26.05.2015, №3563 від 12.08.2015 та №2213 від 27.08.2015);
-по акту №5 від 21.02.2015 року на 23, 28, 78 та 15 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення №1733 від 28.04.2015, № 1060 від 26.05.2015, №3564 від 12.08.2015 та №2214 від 27.08.2015).
У зв'язку з прострочення терміну оплати по акту №1 від 22.05.2014 року та акту №2 від 13.08.2014 року, начальником Управління військових представництв Міністерства оборони України було підготовлено та направлено на адресу ДП «ХМЗ «ФЕД» претензію на суму 625074,16 грн. від 11.11.2014 року вих.№25д/3722. Зазначена претензія була вручена представнику відповідача 13.11.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді на претензію з боку відповідача не надходило.
Враховуючи прострочення відповідачем термінів оплати за актами в рамках укладеного між сторонами даного спору договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь 326275,74 грн. - пені, 21254,56 грн. - 3% річних, 431672,29 грн. - інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про нарахування пені за актами №1 від 22.05.2014р., №2 від 13.08.2014р., №3 від 30.10.2014р. Також відповідач, враховуючи погашення заборгованості за актом №2 від 13.08.2014р., заперечує проти нарахування інфляційних втрат за період з 17.11.2014р. по 07.12.2014р. в розмірі 9000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за актами №№ 1, 2, 3 в сумі 235738,30 грн., місцевий господарський суд із посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, зазначив про задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені частково та відмовив у задоволенні вимог позивача щодо стягнення суми пені за актами №№ 1, 2, 3 в сумі 235738,30 грн., оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, в порядку ст. 258 ЦК України, із вимогою про стягнення суми пені за даними актами. Тому, місцевий господарський суд дійшов висновку про стягнення пені в розмірі 90537,44 грн., що розрахована та пред'явлена до стягнення за актом №4 від 21.02.2015р. та актом №5 від 21.02.2015р.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 9000,00 грн. пені за період з 17.11.2014р. по 07.12.2014р., господарський суд Харківської області зазначив про те, що розрахунок інфляційних втрат, наданий до суду позивачем, не відповідає Рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданими Верховним судом України у листі № 62-97р від 03.04.1997 року, оскільки виконаний по календарним дням, коли рекомендації вимагають його складання за місяць.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідачем було допущено прострочення термінів розрахунків за надані позивачем послуги.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 326275,74 грн., колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 2 Закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми затриманого платежу за кожний день затримки.
Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, позивачем було нараховано пеню, яка, за актом №1 від 22.05.2014р. за період з 01.07.2014р. по 16.07.2014р. склала 832,88 грн., за актом №2 від 13.08.2014р. за період з 25.09.2014р. по 07.12.2017р. склала 32412,27 грн., за актом №3 від 30.10.2014р. за період з 10.12.2014р. по 26.08.2014р. склала 202493,14 грн., за актом №4 від 21.02.2015р. за період з 05.04.2015р. по 26.08.2015р. склала 74493,48 грн., за актом №5 від 21.02.2015р. за період з 05.04.2015р. по 26.08.2015р. склала 14043,97 грн.
За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені, колегія суддів встановила, що даний розрахунок здійснено вірно.
В матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності. З приводу такої заяви колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У п. 2.2. Постанови пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зазначено, що, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи викладене та те, що відповідач порушив строки оплати за актами, в рамках укладеного між сторонами договору, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені частково та відмовив у задоволенні вимог позивача щодо стягнення суми пені за актами №№ 1, 2, 3 в сумі 235738,30 грн., оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, в порядку ст. 258 ЦК України, із вимогою про стягнення суми пені за даними актами.
Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 90537,44 грн., розрахована та пред'явлена до стягнення за актом №4 від 21.02.2015р. та актом №5 від 21.02.2015р.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що мало місце переривання перебігу позовної давності і ці обставини залишені місцевим судом без належної уваги.
Як на підставу переривання перебігу позовної давності, позивач, в порядку ст. 264 ЦК України, посилається на часткову сплату заборгованості відповідачем за надані послуги платіжними дорученнями №5601 від 17.07.14р., №2869 від 30.10.2014р., №3037 від 17.11.2014р., №9655 від 08.12. 2014р., №1320 від 30.03.2015р., №1731 від 28.04.2015р., №1058 від 26.05.2015р., №3562 від 12.08.2015р., №2212 від 07.08.2015р. свідчить про фактичне визнання заборгованості; та на те, що заступник військового прокурора звертався до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості в розмірі 779202,39 грн. Проте, ухвалою господарського суду від 30.11.2015р. по справі № 922/6218/15, було повернено без розгляду позов військового прокурора в інтересах Міністерства оборони України до ДП "ХМЗ "ФЕД" про стягнення заборгованості в сумі 779202,39 грн., у зв'язку з несплатою суми судового збору.
З приводу наведених доводів позивача колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з положеннями статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до п.п 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зазначено, що, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо існування обставин переривання позовної давності за вимогами щодо стягнення пені.
Щодо доводів про подання заступником військового прокурора до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості в розмірі 779202,39 грн., колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду та зазначає, що про відсутність правових підстав для застосування норм ст. 264 ЦК України, оскільки, відповідно до приписів ст. 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Тобто, позовна давність не переривається у випадку повернення заяви, зокрема, відповідно до ст. 63 ГПК України.
Щодо пред'явленої до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку 3% річних в розмірі 21254,56 грн., колегія суддів вважає даний розрахунок вірним, законодавчо обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині - підлягають задоволенню.
Розглянувши вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 431672,29 грн., слід зазначає наступне.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, не відповідає рекомендаціям, відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданими Верховним судом України у листі № 62-97р від 03.04.1997 року.
Так, розрахунок інфляційних втрат позивачем зроблений по календарним дням, коли рекомендації вимагають його роботи за місяць, виходячи з цього, не можливо прийняти розраховані таким чином позивачем інфляційні витрати, тому як порушена рекомендована методика інфляційних витрат, в зв'язку з чим, позовні вимоги в частині нарахування 90000,00 грн. за період з 17.11.2014р. по 07.12.2014р. не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 422672,29 грн.
Аналогічна правова позиція викладена при вирішенні господарської справи №922/3285/15 від 20.07.2015р., яка була підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 01.12.2015р. у справі № 922/3285/15.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Міністерства оборони України підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та розстрочення виконання рішення суду на шість місяців, слід зазначити наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.
За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У п.п. 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 ЦК України).
Оскільки відповідачем в наданому клопотанні не доведено винятковості даного випадку, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, приймаючи до уваги те, що факт скрутного майнового стану боржника не підтверджується наданими до клопотання доказами - колегія суддів вважає, що підстави для задоволення такого клопотання - відсутні.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 16.05.2016 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Гетьман Р.А.