79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.05.2016р. Справа№ 914/3406/15
За позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України, м. Львів, в інтересах держави, в особі:
позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ
позивача-2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Яворів Львівської області
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Київстар”, м. Київ
про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном
Суддя Морозюк А.Я.
при секретарі Дзедзінській Ю.К.
Представники сторін:
від прокуратури: не з'явився
від позивача-1: Шведа О.Б. - юрисконсульт ЗТЮВ МОУ
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: Гладьо Ю.О. - радник з юридичних питань
Позов заявлено Заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Приватного акціонерного товариства “Київстар” про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. відмовлено Заступнику військового прокурора Західного регіону України у відстроченні сплати судового збору; повернуто позовну заяву і додані до неї документи Заступнику військового прокурора Західного регіону України без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України задоволено, ухвалу господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. у цій справі скасовано, а справу передано на розгляд господарського суду Львівської області.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.11.2015 р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, справу призначено до розгляду в засіданні на 22.12.2015 р., відстрочено сплату судового збору. Ухвалою суду 22.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 20.01.2016 р., продовжено строк на який відстрочено сплату судового збору.
28.12.2015 р. на адресу суду надійшов лист Львівського апеляційного господарського суду № 09-01/6367/15 від 25.12.2015 р. про надіслання на адресу апеляційної інстанції матеріалів справи № 914/3406/15 для подальшого їх скерування на адресу Вищого господарського суду України у зв'язку з надходженням касаційної скарги Приватного акціонерного товариства “Київстар” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. у справі №914/3406/15, у зв'язку з чим ухвалою суду від 28.12.2015 р. зупинено провадження у справі №914/3406/15 до вирішення Вищим господарським судом України справи №914/3406/15. Матеріали справи № 914/3406/15 надіслано до Львівського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2016 р. касаційну скаргу ПАТ “Київстар” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. у справі №914/3406/15 господарського суду Львівської області повернуто скаржнику.
Ухвалою суду від 04.04.2016 р. поновлено провадження у даній справі №914/3406/15, розгляд справи призначено на 19.04.2016 р. Одночасно ухвалою продовжено строк, на який відстрочено сплату судового збору за подання позовної заяви, до 19.04.2016 р.
19.04.2016 р. відповідач подав суду клопотання від 18.04.2016 р. про залишення без розгляду позовної заяви Заступника військового прокурора Західного регіону України про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном, з підстав того що прокурор вправі звернутися з позовом до суду в інтересах держави лише і виключно в разі наявності для цього достатніх правових підстав. Проте прокурором не виконано обов'язку ані щодо доведення обставин порушення інтересів держави відповідно до заявлених ним вимог, ані щодо доведення факту нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави іншими компетентними органами. При цьому відповідно до листа ТВО начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 23.03.2016 р. за вих. №303/23/1/1147/377, між Яворівською КЕЧ району та відповідачем досягнуто згоди щодо укладання договору оренди нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку №38, за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, площа 250 кв.м.
19.04.2016 р. прокурор подав суду докази сплати судового збору в сумі 2 436,00 грн.
Ухвалою суду від 19.04.2016 р. продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 12.05.2016 р. Також в судовому засіданні 19.04.2016 р. судом відхилено клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав наведених в ухвалі суду від 19.04.2016 р.
11.05.2016 р. відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі, в якому повідомив що в провадженні господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1232/16 за позовом ПрАТ «Київстар» до Міністерства оборони України, Яворівської КЕЧ району про визнання договору оренди нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку № 38 за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, укладеним; вважає що наслідки розгляду справи № 914/1232/16 мають безпосереднє значення для розгляду справи №914/3406/15. Просить зупинити провадження у справі №914/3406/15 до вирішення господарським судом Львівської області справи № 914/1232/16 за позовом ПрАТ «Київстар» до Міністерства оборони України, Яворівської КЕЧ району про визнання договору оренди нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку № 38 за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, укладеним.
Також 11.05.2016 р. відповідач подав відзив на позовну заяву.
В судове засідання прокурор не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належно був повідомлений про час та місце судового засідання під розписку в судовому засіданні 19.04.2016 р. В попередніх судових засіданнях прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві.
В позовній заяві Заступник військового прокурора Західного регіону України просить визнати недійсним договір № 13 від 1 листопада 2010 року, укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Приватним акціонерним товариством «Київстар», зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку. Вимоги ґрунтуються на тому, що вказаний договір укладений з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.
В судому засіданні представник позивача-1 зазначив, що позовні вимоги підтримує з підстав, наведених в позовній заяві. Проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та інших доводів відповідача заперечив.
Позивач-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належно був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить наявне у справі повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане суду 11.05.2016 р. клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом Львівської області справи № 914/1232/16, проти позову заперечив з підстав наведених у поданому суду 11.05.2016 р. відзиві на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву від 11.05.2016 р. відповідач просить застосувати сплив строку позовної давності до вимоги про визнання договору № 13 від 1 листопада 2010 року недійсним, у задоволенні позову відмовити. Також зазначає, що договір № 13 від 1 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України, не може бути визнаний удаваним, так як сторони договору виконували його умови та не мали наміру на той момент вчиняти будь-якого іншого правочину. Вважає, що Заступник військового прокурора Західного регіону України обрав неправильний спосіб захисту прав. Вказує на те що порушення з боку органу публічної влади порядку укладення договорів не може слугувати підставою для позбавлення другої сторони права. Зазначає, що прокурор вправі звернутися з позовом до суду в інтересах держави лише і виключно в разі наявності для цього достатніх правових підстав. Проте прокурором не виконано обов'язку ані щодо доведення обставин порушення інтересів держави відповідно до заявлених ним вимог, ані щодо доведення факту нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави іншими компетентними органами.
Враховуючи те, що прокурор та позивач-2 були належно повідомлені про час та місце судового засідання, позивач-2 в жодне із судових засідань явки представника не забезпечив, а прокурор виклав свою правову позицію в попередніх судових засіданнях, та з огляду на строк вирішення спору встановлений ст.69 ГПК України(за виключенням періоду протягом якого провадження у справі було зупинено), суд розглядає справу за відсутності в судовому засіданні прокурора та представника позивача-2 за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача-1 та представника відповідача, суд встановив наступне.
01 листопада 2010 року між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (позивачем-2) та Закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Київстар» (відповідачем) укладено договір № 13 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України(с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38). Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позивач-2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на території військового містечка № 38, яке закріплено за позивачем-2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, Яворівський навчальний центр, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток № 3 до договору), вартістю за актом оцінки 141 443,60 грн.(додаток № 4 до договору), а відповідач зобов'язався оплатити цю послугу.
Згідно з п. 3.1 договору, плата за надані послуги позивачем-2 з розміщення та зберігання майна відповідача, зазначеного в п. 1.1 договору, встановлюється за результатами домовленості між виконавцем та замовником, але не нижче плати визначеної на підставі встановлених в Міністерстві оборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на об'єктах Міноборони (додаток № 5) і становить без ПДВ за базовий місяць (лютий 2010 року) 1 000,00 грн. (додаток № 6). Нарахування ПДВ на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна. Згідно з п. 3.2 договору, плата за кожний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.3 договору передбачено, що плата у розмірі 100% перераховується відповідачем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок позивача-2 в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.
Сторонами складено акт інвентаризації майна відповідача, яке передається для розміщення та зберігання на території військового містечка № 38 (додаток № 1 до договору), акт приймання-передачі майна відповідача (додаток № 2 до договору), схему розміщення майна відповідача та план військового містечка з об'єктом відповідача(додатки № 3 А та № 3 Б до договору).
Відповідно до п. 6.2 договору, строк дії договору - 2 роки 364 дні з дня укладення. В подальшому Додатковою угодою № 9 від 30 жовтня 2014 р. сторони передбачили продовжити строк його дії до 30.10.2015 р.
Як вбачається із змісту договору від 01 листопада 2010 р. № 13 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38), предметом договору є надання відповідачу послуг з розміщення та зберігання майна, яке належить відповідачу на об'єкті позивача-2.
Згідно з умовами договору, територія військового містечка № 38, яке закріплено за позивачем-2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, Яворівський навчальний центр, використовується відповідачем з метою розміщення на ньому майна відповідача, а саме: обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Заступних військового прокурора Західного регіону України просить суд визнати недійсним договір № 13 від 1 листопада 2010 року, укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Приватним акціонерним товариством «Київстар», зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до норм ст. 121 Конституції України, Закону України “Про прокуратуру”, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Враховуючи наведене, поняття “правочин” є ширшим і включає в себе поняття “договір”. Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до абзацу п'ятого п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним” передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Як зазначено у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29 травня 2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Заступник військового прокурора Західного регіону України просить визнати недійсним договір № 13 від 01 листопада 2010 року на тій підставі, що вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі оспорюваного договору відповідачем встановлено обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого(мобільного) зв'язку на території (об'єкті майна), що перебуває на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, тобто використано майно Міністерства оборони України для розміщення станції мобільного зв'язку. На підставі оспорюваного договору фактично Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (позивачем-2) надано в користування відповідачу майно Міністерства оборони України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем ), і повернути її у схоронності.
Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29 травня 2013 року № 11, у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір - частина друга статті 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого. Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.
Отже, договори, що містять елементи різних договорів, укладаються сторонами у випадку, якщо в законі не передбачено вид договору, який регулюює їх права і обов'язки. У даному випадку права і обов'язки сторін регулюють норми Цивільного кодексу України, оскільки Главою 58 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини найму (оренди).
Відповідно до абзацу четвертого п. 3.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним”, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Враховуючи наведені норми законодавства та положення договору № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України(с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38), вбачається що між позивачем-2 та відповідачем виникли відносини найму(оренди), а спірний договір за своєю юридичною природою є договором найму(оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Частиною 2 ст. 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.
Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.
Нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що етапами укладення договору оренди державного майна є: одержання дозволу Фонду державного майна чи його регіональних відділень на право оренди, проведення конкурсу, здійснення експертної оцінки майна, що орендується та проведення відповідних розрахунків орендної плати.
Відповідно до п. 8 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 4 жовтня 1995 року, з наступними змінами та доповненнями, розмір річної орендної плати визначається за формулою: (річна орендна плата) = (вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки (у разі передачі в оренду нерухомого майна державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні вартість орендованого майна визначається шляхом проведення стандартизованої оцінки) * (орендну ставку, визначену згідно з додатком 2)/ 100. Незалежна оцінка вартості об'єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.
Порядок передачі в оренду та укладення договорів оренди рухомого військового майна (далі - рухоме військове майно), яке без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил) пропонується до передачі в оренду військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини), які зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності у Збройних Силах України та здійснюють господарську діяльність щодо передачі в оренду рухомого військового майна визначає “Інструкція про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна”, затверджена наказом Міністра оборони України № 46 від 02 лютого 2010 року (надалі - Інструкція). Відповідно до 1.2. Інструкції дозвіл військовим частинам на передачу рухомого військового майна в оренду оформлюється відповідними наказами Міністерства оборони України або керівників уповноважених ним органів військового управління. Згідно з п. 2.1. Інструкції підставою для передачі в оренду рухомого військового майна є затверджені Міністром оборони України переліки рухомого військового майна, яке пропонується до передачі в оренду (додаток 1) (далі - Перелік) без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил). Оцінка вартості рухомого військового майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди та здійснюється до опублікування відомостей про рухоме військове майно, яке пропонується для передачі в оренду на умовах конкурсу (п. 3.1 Інструкції). Згідно з п. 4.1 Інструкції з метою організації та проведення конкурсів на право укладення договорів оренди рухомого військового майна військовими частинами подається відповідне оголошення. Опублікування інформації про проведення конкурсів на право оренди рухомого військового майна здійснюється в газеті “Відомості приватизації”. Конкурс проводиться за наявності заяв про оренду від двох або більше учасників конкурсу, що надійшли протягом місяця після опублікування повідомлення про об'єкти (об'єкт), які пропонуються для передачі в оренду, у газеті “Відомості приватизації”. (п. 4.2 Інструкції). Пунктом 5.1 Інструкції за наявності заяв від фізичних чи юридичних осіб про наміри орендувати рухоме військове майно військові частини надсилають лист-клопотання про надання дозволу на передачу рухомого військового майна в оренду, копію свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, проект договору оренди рухомого військового майна, акт оцінки вартості рухомого військового майна, що передається в оренду, розрахунок орендної плати за перший місяць оренди після укладення договору оренди, складений і підписаний командиром (начальником) та головним бухгалтером (начальником фінансової служби) військової частини, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо державної реєстрації орендаря як суб'єкта господарювання (копію паспорта для фізичної особи) до структурного підрозділу (за підпорядкованістю). До листа-клопотання також додається витяг з Переліку із зазначенням об'єктів оренди.
З матеріалів справи вбачається, що користування майном Міністерства оборони України здійснено відповідачем без дотримання норм чинного законодавства, Міністерством оборони України не надавався дозвіл позивачу-2 на укладення оспорюваного договору, конкурс щодо (найму) оренди майна не проводився, експертна оцінка майна не проводилась.
Всім вищенаведеним також підтверджується наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи те, що судом встановлено низку невідповідностей договору № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України(с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38) вимогам чинного законодавства, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
У позовній заяві прокурор просить зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані із позбавленням володіння майном.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що договір № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України(с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38), не відповідає вимогам чинного законодавства, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачем-2 нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з усього вищенаведеного, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають до задоволення.
Судом відхиляється подане до суду 11.05.2016 р. клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №914/3406/15 до вирішення господарським судом Львівської області справи № 914/1232/16 за позовом ПрАТ «Київстар» до Міністерства оборони України, Яворівської КЕЧ району про визнання договору оренди нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку № 38 за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, укладеним, оскільки відповідачем не обгрунтовано в чому полягає неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 914/1232/16 в контексті ч.1 ст.79 ГПК України, а суд такої неможливості не вбачає.
Щодо заяви відповідача у відзиві на позовну заяву від 11.05.2016 р. про застосування спливу строку позовної давності до вимоги про визнання договору № 13 від 01 листопада 2010 року недійсним, суд вважає таке твердження відповідача помилковим. В контексті ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Позивачем-1 у справі є Міністерство оборони України, а на підставі оспорюваного договору фактично Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (позивачем-2) надано в користування відповідачу майно Міністерства оборони України. Оспорюваний договір укладено без дозволу Міністерства оборони України на його укладення, і матеріали справи не вказують на те що позивачу-1 було відомо чи могло бути відомо про порушення його права в строк що перевищує встановлений ст.257 ЦК України до моменту звернення Заступником військового прокурора Західного регіону України з даним позовом до суду.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву від 11.05.2016 р. про те, що договір № 13 від 1 листопада 2010 року, не може бути визнаний удаваним, спростовуються тим що даний договір фактично є договором найму (оренди), про що зазначено вище в тексті даного рішення.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву від 11.05.2016 р. про те що Заступник військового прокурора Західного регіону України обрав неправильний спосіб захисту прав, спростовується тим, що в контексті недійсності договору № 13 від 1 листопада 2010 року, не можна стверджувати про існування між сторонами зобов'язальних відносин, відтак звернення з негаторним позовом здійснено правомірно. Також слід звернути увагу на те, що на час розгляду справи строк дії договору закінчився (строк дії було продовжено до 30.10.2015 р. згідно додаткової угоди № 9 від 30.10.2014 р.), що в свою чергу спростовує покликання відповідача на те, що він не може бути позбавлений права внаслідок порушення з боку органу публічної влади порядку укладення договорів.
Щодо порушеного відповідачем у відзиві на позовну заяву від 11.05.2016 р. питання представництва інтересів позивачів прокурором, то дане питання уже порушувалося відповідачем у поданому суду 19.04.2016 р. клопотанні від 18.04.2016 р. про залишення без розгляду позовної заяви, за результатами розгляду якого в судовому засіданні 19.04.2016 р. судом відхилено вказане клопотання, з підстав наведених в ухвалі суду від 19.04.2016 р. Суд ще раз звертає увагу відповідача, що питанню представництва інтересів держави прокурором у даній справі надано відповідну оцінку у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р., якою було задоволено апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України і скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. у цій справі про повернення позовної заяви без розгляду, а справу передано на розгляд господарського суду Львівської області.
Відповідно до п. 2.11 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (абзац другий частини третьої статті 6 Закону).
Ухвалами суду було відстрочено сплату судового збору заступником військового прокурора Західного регіону України та продовжено цей строк до 19.04.2016 р. 19.04.2016 р. прокурором відділу Військової прокуратури Західного регіону України подано на адресу суду платіжне доручення № 209 від 14.04.2016 р. на суму 2 436,00 грн. про сплату судового збору за подання позову до суду.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача в розмірі 2 436,00 грн.
Відповідно до п. 4.8 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду сплачується судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 р. прокурору відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. Військовою прокуратурою Західного регіону України не надано. Враховуючи наведене, судовий збір на суму 1 218,00 грн. необхідно стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України відповідно до ст. 49 ГПК України.
Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4-3, 29, 33, 43,49, 82 - 85,116 ГПК України, господарський суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України(с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38), укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 19, ідентифікаційний код 07930854) та Закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Київстар» (03110, м.Київ, Червонозоряний проспект,51, ідентифікаційний код 21673832).
3. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» (03110, м.Київ, Червонозоряний проспект,51, ідентифікаційний код 21673832) усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 19, ідентифікаційний код 07930854) нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03110, м.Київ, Червонозоряний проспект,51, ідентифікаційний код 21673832) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20 ідентифікаційний код 38326057) 2 436 грн 00 коп. - судового збору.
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03110, м.Київ, Червонозоряний проспект,51, ідентифікаційний код 21673832) в дохід Державного бюджету 1 218 грн. 00 коп. - судового збору.
Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 17.05.2016 року.
Суддя Морозюк А.Я.