Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2016 р.Справа № 922/771/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство "Кратос", м.Харків
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО", с.Семенівка Харківської області
про стягнення 9070,66 гривень
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 03.06.2013 року);
відповідача - не з'явився.
18.03.2016 р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство "Кратос", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" (відповідача) про стягнення 9070,66 гривень заборгованості за договором надання послуг охорони №ОА 09/07/12-3.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.03.2016 р. було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.04.2016р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2016 р. було відкладено розгляд справи на 26.04.2016 р.
25.04.2016 р. відповідач надав до суду відзив (вх.№13840), в якому просить суд відмовити в задоволенні позову, та розглянути справі без участі представника відповідача.
Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи наданий відзив.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2016 р. було відкладено розгляд справи на 12.05.2016 р.
06.05.2016 р. позивач надав до суду заперечення на відзив (вх.№14833).
11.05.2016 р. відповідач факсом надіслав до суду клопотання (вх.№15279), в якому просить суд розглядати справу без його участі.
Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи надані документи.
Представник позивача у судовому засіданні 12.05.2016 р. позов підтримував повністю, просив суд його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 12.05.2016 р. не з'явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача.
Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
09.07.2012 р. сторони уклали договір охорони ОА №09/07/12-3.
Згідно з п. 2.1. Договору відповідач (Замовник) доручає, а позивач (Охоронник) зобов'язується в порядку, передбаченим Договором, надати послуги з охорони та контролю за переміщенням врожаю, зібраного на полях відповідача (Замовника) (вказаних в Додатку № 2 до Договору), а відповідач (Замовник), в свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови (п. 5.1. Договору) та сплатити за надані послуги за Договором. Об'єктом охорони, відповідно до Додатку 2 до Договору, є врожай сільськогосподарських культур, розташований на полях, що орендуються Відповідачем.
Відповідно до п.10.1 Договору, термін дії останнього встановлено з моменту підписання та скріплення печаткою сторін та діє до 09.07.2013 року.
Згідно з п.10.6. Договору по закінчення терміну дії Договору, якщо жодна зі сторін не відмовилася від Договору, термін дії останнього вважається пролонгованим на 12 місяців.
В п.3.1. Договору сторони погодили вартість послуг по охороні об'єкта, плата за які здійснюється згідно рахунку - фактури виходячи зі ставки 24,50 грн. за одну годину роботи одного охоронника.
Виконання позивачем умов договору протягом липня 2012 р. по грудень 2013р. підтверджуються актами здачі-приймання робіт, підписаними сторонами та скріпленими печатками.
Пунктом 3.2. Договору визначено порядок оплати послуг, яка здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача в два етапи: перша частина - до п'ятого числа поточного місяця згідно рахунку-фактури, на умовах передоплати;
друга частина - протягом 10 днів після підписання сторонами Акта виконаних робіт, згідно рахунка-фактури.
Протягом 2012 р. - 2013 р. відповідач сплачував за надані позивачем послуги.
31 жовтня 2013 г. сторонами був підписаний та скріплений печаткою акт здачі- приймання робіт (наданих послуг) №73 за послуги по охороні об'єкту за жовтень 2013р. на суму 14651,00 грн. Проте, протягом довгого часу оплата за актом не здійснювалась.
Розділом 9 Договору передбачено право сторін вирішувати у претензійно- позовному порядку суперечки, що виникли при виконанні Договору.
Намагаючись вирішити питання про сплату відповідачем боргу, 02.10.2015 р. позивач надіслав відповідачу претензію на загальну суму заборгованості в розмірі 14651,00 грн., яку відповідач отримав 05.10.2015 р.
Після отримання претензії, а саме - 19.10.2015 р., відповідач сплатив 10 000,00 гривень в рахунок погашення існуючого боргу. Отже, відповідач своїми діями підтвердив визнання існуючої заборгованості за Договором.
Згідно з ч.1 ст.640, ч.2 ст.642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, відповідач як юридична особа своїми діями схвалив спірний правочин, що підтверджується відтиском його печатки на акті, та частковою оплатою боргу.
26.11.2015 р. позивач направив претензію відповідачеві на суму 4651,00 грн., яка залишилась без відповіді.
Таким чином, відповідач порушив зобов'язання за Договором в частині своєчасності сплати за отримані послуги охорони.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань":
п.1.2. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
п.1.3. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Судом встановлено, що акт приймання-здачі виконаних робіт №73 за своєю правовою природою підтверджує надані відповідачеві позивачем послуги охорони, від 31.10.2013 р.
Даний акт підписано представником ОСОБА_2 за довіреністю, термін дії якої сплинув 31.12.2012 р., проте, цей акт на момент винесення рішення не визнано недійсним у встановленому законом порядку, тому він сприймається судом як належний та допустимий доказ.
Крім того, спірний акт скріплений печаткою підприємства, та відбулось подальше схвалення відповідачем цього акту шляхом сплати 10000,00 грн. заборгованості за надані послуги 16.10.2015 р., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з ч.2 ст.241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Зі змісту цієї статті вбачається, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною зокрема в пункті 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11, в якому зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Таким чином, обставина підписання спірного акту здачі-приймання робіт представником відповідача без належної довіреності, не свідчить про недійсність цього акту та відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а у відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та договору, вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів погашення боргу, те, що позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, доведені матеріалами справи, суд задовольняє позовні вимоги в сумі основної заборгованості у розмірі 4651,00 гривень.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В розумінні ст.ст.610,611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом п. 7.5.2 договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені.
Враховуючи те, що пунктом 3.2. Договору визначено порядок оплати послуг, яка здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача в два етапи, на протязі 10 днів з даті підписання акту, а акт здачі-приймання робіт (надання послуг), за яким враховується заборгованість підписано 31.10.2013 р., то остаточною датою розрахунку відповідачем слід вважати 10.11.2013 р.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст.1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, вимога по стягненню з відповідача пені відповідає нормам чинного законодавства, здійснивши перевірку розрахунку за вказаний позивачем період, суд прийшов до висновку, що пеня підлягає задоволенню в сумі 319,71 гривень.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши періоди та суму нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в сумі 3771,96 гривень інфляційних, та 327,91 гривень 3% річних. В частині стягнення 0,08 гривень 3% річних слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі вищевикладеного, ст.ст.525, 526, 530, 610-612, 625 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО" (код ЄДРПОУ 30926003; адреса: 63640, Харківська область, Шевченківський район, с.Семенівка, р/р 26009016817741 в ФВАТ "Укрксимбанк" м.Харків, МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство "Кратос" (код ЄДРПОУ 37461003; адреса: 61145, м.Харків, вул.Новгородська, б.2, р/р 26005316854900 в ПАТ "УкрСиббанк" м.Харків, МФО 351005) 4651,00 гривень боргу, 319,71 гривень пені, 3771,96 гривень інфляційних, 327,91 гривень 3% річних, та 1377,99 гривень судового збору.
В частині стягнення 0,08 гривень 3% річних відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 17.05.2016 р.
Суддя ОСОБА_3