11 травня 2016 року Справа № 915/197/16
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Гриньової-Новицької Т.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. №2449 від 28.04.2016,
ОСОБА_2, дов. №7646 від 29.12.2015;
від відповідача: ОСОБА_3, дов. №7 від 04.01.2016,
ОСОБА_4, дов. №5 від 04.01.2016,
ОСОБА_5, довіреність № 10 від 04.01.2016,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”,
01135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 14,
в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту),
54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»,
54002, м. Миколаїв, вул. Громадянський узвіз, 1/1,
про припинення договору,
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (далі - відповідач) про припинення дії договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013.
Користуючись правом, наданим йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заявою про уточнення позовних вимог №18-09/1826 від 21.03.2016 позивач змінив предмет позову: просить розірвати договір №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту у зв'язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту. Оскільки з заявою про зміну предмету позову позивач звернувся до прийняття рішення у справі, суд прийняв цю заяву до розгляду.
Відповідач надав відзиви №173 від 30.03.2016, №303 від 06.05.2016, якими позов не визнав та просив у його задоволені відмовити.
В судовому засіданні 10.05.2016 судом оголошувалась перерва. 11.05.2016 о 17:00 засідання поновлено.
Ухвалою від 31.03.2016 суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на таке:
10.07.2013 між сторонами укладено договір про встановлення сервітуту №А6-А, а 07.07.2015 Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) № 483 внесено зміни в додаток до постанови КМУ від 03.06.2013 № 405 такого змісту: "Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".
Відтак, з 01.01.2016 позивач надає послуги забезпечення доступу портового оператора до причалу і як наслідок, договір сервітуту на право користування причалами та причальною інфраструктурою підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) - припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
В якості правової підстави для розірвання договору сервітуту позивач зазначає ч. 2 ст. 652 ЦК, згідно з якою, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідач заперечив позовні вимоги, посилаючись на ст. 401 ЦК та ст. 1 Закону України " Про морські порти України", вважає, що обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, не припинилася, адже підставою встановлення сервітуту була й залишається необхідність здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт, відповідач є власником нерухомого майна та рухомого майна в тилу причалу № 9.
Зазначає, що прийняття нормативно - правових актів, на які посилається позивач, не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту, оскільки ці акти визначають і інші правові механізми доступу до причалу: договори оренди, концесії, спільної діяльності, тобто твердження позивача про те, що послуга доступу до причалу не може бути замінена, не відповідає дійсності.
Позивач не довів одночасну наявність чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК, які дозволяють розірвати договір в судовому порядку.
З урахуванням того, що розірвання договору регулюються ст. 652 ЦК а припинення договору сервітуту ст. 406 ЦК, поєднувати дані позовні вимоги в одну неможливо, і такий спосіб захисту не визначений нормами чинного законодавства України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові. Висновок суду ґрунтується на такому:
10.07.2013 року між сторонами укладено Договір про встановлення сервітуту № А6-А (далі - Договір). З преамбули Договору вбачається, що його укладено у зв'язку з необхідністю виконання відповідачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення позивачем можливості користування відповідачем вказаними причалами і причальною інфраструктурою.
Відповідно до пункту 2.1 Договору сервітут встановлюється для можливості здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.
Видом права сервітуту, згідно з пунктом 3.1 Договору, є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою).
Право користування (сервітут), встановлене на підставі Договору, зареєстроване за відповідачем державним реєстратором Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, про що внесено запис про реєстрацію іншого речового права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з Витягом №29753060 від 20.11.2014.
Причал №9 та причальна інфраструктура знаходиться на балансі позивача, який, забезпечуючи до них доступ відповідачу, тим самим задовольняє потреби відповідача в користуванні чужим майном.
Відповідач протягом всього періоду дії Договору належним чином виконує свої зобов'язання за Договором та сплачує за користування сервітутом в порядку та розмірах, встановлених Договором, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (Т.1 а.с. 130-164). 21.08.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору, якою викладено у новій редакції пункти 5.1 та 5.2, що стосуються плати за користування сервітутом та замінюють умови оплати сервітуту за фактичне користування причалом (причальною інфраструктурою) на оплату сервітуту за повний місяць.
Договором, з урахуванням вимог чинного законодавства, чітко встановлені умови його припинення, а саме:
« 14.4. Одностороннє розірвання даного Договору з ініціативи Володільця (позивача у справі) не допускається. Користувач (відповідач у справі) має право припинити цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення Володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим Договором. У такому разі Договір вважається припиненим після спливу п'яти днів з дати відправлення такого повідомлення.
14.5. Цей Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної Додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.
14.6. Цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об'єкта сервітуту Користувачу в оренду».
Предметом позову у даній справі є вимога про розірвання Договору. Підставою позову зазначено припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, тобто позивач, уточнюючи позовні вимоги, не змінив підставу позову, а продовжує посилатися на п.4 ч.1 ст. 406 ЦК - норму, яка регулює припинення сервітуту та міститься у книзі 3 «Право власності та інші речові права» ЦК: Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Позивач у заяві про зміну предмету позову від 21.03.2016 № 18-09/1826 посилається також на норми статей 651 та 652 книги 5 «Зобов'язальне право» ЦК, згідно з якими:
- зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ст. 651 ЦК). При цьому, умовами Договору не передбачено право позивача на дострокове розірвання договору - таке право, з метою гарантованого захисту реалізації права портового оператора на користування причалом, закріплено лише за відповідачем. Однак відповідач не відмовлявся від Договору, навпаки неодноразово письмово заявляв позивачу про намір в подальшому користуватися причалом №9 на умовах Договору;
- якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2 ст. 652 ЦК).
Підстави для припинення договору сервітуту та розірвання договору мають різну правову природу, та не можуть бути предметом одного позову. Обраний позивачем спосіб захисту права не визначений нормами чинного законодавства, тому є однією з підстав для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено одночасне існування чотирьох умов, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК, наявність яких дозволяє розірвати договір в судовому порядку.
Як встановлено ч. 1 ст. 401 ЦК сервітут - це право користування чужим майном, яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка заінтересована в установленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна.
Обставиною, якою сторони керувалися, та яка була підставою для встановлення сервітуту, станом на сьогоднішній день не припинилася:
- відповідач був і залишається портовим оператором, що підтверджується інформацією з Реєстру морських портів України, який ведеться відповідно до Порядку ведення Реєстру морських портів України, затвердженого Постановою КМУ № 496 від 11.07.2013. При цьому, відповідно до п. п. 7, 11 п.1 ст.1 Закону України «Про морські порти України» у самому терміні «Портовий оператор» для забезпечення навантаження-розвантаження і зберігання вантажів передбачається обов'язковість експлуатації (користування) «морським терміналом», що включає у тому числі причал та технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури;
- відповідач так само здійснює комплекс робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №9 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні та підкранові колії);
- відповідач був і залишається користувачем нерухомого та рухомого майна в тилу причалу №9 та безпосередньо на причалі №9;
- потребу відповідача у здійсненні ним навантажувально-розвантажувальних робіт неможливо (ця обставина не змінилась) задовольнити іншим способом як через причал №9 і з використанням причалу та причальної інфраструктури (підкранові та залізничні колії), що може бути підтверджено технологічним процесом перевантаження відповідачем різних видів вантажів на судна;
- повноцінне використання майна, яке знаходиться в тилу причалу №9 та безпосередньо на причалі №9 і яке належить відповідачу на праві користування, неможливе без обтяження сервітутом майна позивача (причалу №9 та причальної інфраструктури: залізничних і підкранових колій).
Станом на день укладення Договору відповідач спеціалізувалася переважно на перевалці зернових культур та генеральних навалочних вантажів (металобрухт, кокс, вугілля кам'яне, фосфорити), технологія перевантаження яких передбачає наступні основні стадії:
- з використанням складських площ: прийом вантажу з автотранспорту у склад чи із залізничного транспорту (вагонів) через станцію розвантаження вагонів та транспортування його за допомогою систем конвеєрного обладнання до місця складування; після здійснення складських операцій - транспортування вантажів з місця складування до навантажувально-розвантажувальних машин (крани портальні обладнані грейфером, ковшем або електромагнітами), якими здійснюється кордонно-передаточна операція (відвантаження через причал) до трюму судна
- прямим варіантом - без використання складів: перевантаження вантажу з напіввагону (відкритий без даху залізничний вантажний вагон з високими бортами) або з транспортного колісного засобу із застосуванням крану портального до трюму судна.
Зазначені технологічні схеми перевантаження вантажів на судна передбачають використання майна, яким відповідач користується на праві оренди (договори наявні у матеріалах справи): портальні крани (5 одиниць), що встановлені на фронті причалу №9, будівля закритого складу №7 з рампою, СРВ та з підкрановими шляхами, 2 відкритих склади, бокс автовантажників з душовою, коморою та навісом, будівля кладової, які знаходяться в тилу причалу №9, а також використання майна, яким відповідач користується на праві іншого речового права (сервітут): причал № 9 (гідротехнічна споруда), підкранові колії та залізничні колії (причальна інфраструктура).
Також з метою забезпечення виконання навантажувально-розвантажувальних робіт та складування вантажів для здійснення виробничого процесу з перевалки вантажів через причал №9, відповідач користується на правах земельного сервітуту проходами та проїздами по території Миколаївського морського торговельного порту на умовах Договору № 9-А про встановлення права земельного сервітуту від 08.06.2010, укладеного між ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» та ДП «Миколаївський морський торговельний порт». Згідно з Витягом з державного реєстру земель № 2091 від 04.08.2010, виданого Миколаївською регіональною філією ДП «Центр ДЗК», право проходу та проїзду по зазначеній території, надане відповідачу, внесено до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру 07.06.2010 за № 016717.
За таких обставин, наведена вище та підтверджена Робочими технологічними картами технологія перевантаження вантажів на судна доводить, що повноцінне використання мана, яке знаходиться в тилу та на фронті причалу № 9, неможливе без обтяження сервітутом майна позивача (причалу № 9 та приналежної до нього причальної інфраструктури), оскільки інакше (в інший спосіб) як через причал №9, з використанням причалу та причальної інфраструктури, здійснення відповідачем перевантаження вантажів на морський транспорт (морські судна) технологічно неможливе.
Прийняття нормативно-правових актів (Постанови КМУ від 07.07.2015 № 483 та Наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541) не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту.
Вказані нормативні акти не містять вимог щодо необхідності та обов'язковості розірвання угод/договорів, що надають право користування, експлуатації причалом, які були укладені до набрання вказаними актами чинності.
Положення цих нормативно-правових документів не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію.
Обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, продовжують існувати та станом на сьогоднішній день не припинилися, речове право користування (сервітут), встановлене Договором, пройшло державну реєстрацію, відповідач не відмовлявся від Договору, належним чином вносив плату за користування сервітутом та продовжує її сплачувати. Вказане виключає можливість припинення встановленого сервітуту за Договором з підстав, встановлених п. 4. ч. 1 ст. 406 ЦК.
З огляду на вищенаведене в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК.
Згідно зі ст. ст. 51, 84 ГПК повне рішення складено та підписано 16 травня 2016 року.
Суддя Т.В. Гриньова-Новицька