ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.05.2016Справа №910/3582/16
За позовом Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут»
До Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»
Про стягнення 208 037,62 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Костів Г.Т. представник за довіреністю № 8 від 20.01.16.
Від відповідача: не з'явився
Державне підприємство «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - відповідач) про стягнення 208 037,62 грн., а саме: 185 576,76 грн. - основного боргу, 16 249,49 грн. - пені, 4 875,81 грн. - інфляційних втрат, 1 335,56 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано умови Договору № 31/91/2060/к від 01.03.11.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.16. порушено провадження у справі № 910/3582/16 та призначено її до розгляду на 17.03.16.
За результатами судового засідання 17.03.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 19.04.16.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 10.05.16.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/3582/16 на п'ятнадцять днів.
В судовому засіданні 10.05.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 10.05.16. втретє не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/3582/16.
В судовому засіданні 10.05.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.03.11. між позивачем (далі - Балансоутримувач) та відповідачем (далі - Користувач) (з врахуванням додаткової угоди № 1 від 03.09.12. до Договору) було укладено Договір № 31/91/2060/к про відшкодування державному підприємству «ДержавтотрансНДІпроект» витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» приміщень спільного користування та прибудинкової території Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг, обслуговування, капітальний і поточний ремонт приміщень спільного користування, ремонт конструктивних елементів будівлі, інженерних систем, технічних пристроїв, що знаходяться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги,57 (далі - Будівля), а також утримання прибудинкової території за вказаною адресою, а Користувач бере участь у відшкодуванні Балансоутримувачу витрат за забезпечення надання комунальних послуг, обслуговування, капітальний та поточний ремонт приміщень спільного користування, ремонт конструктивних елементів будівлі, інженерних систем, технічних пристроїв, утримання прибудинкової території, а також відшкодовує витрати з компенсації земельного податку на землю за вищевказаною адресою пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі.
Відповідно до п. 1.2 Договору, загальна площа приміщень, що враховується при визначенні розміру відшкодування Балансоутримувачу Користувачем складає 1073,5 кв.м, з них власність Користувача 658,8 кв.м (розрахунок в додатку 2 до Договору (з врахуванням змін, внесених додатковими угодами № 2 від 01.02.13., № 3 від 17.03.14. до Договору).
Згідно з п. 2.1 Договору, розмір витрат, що підлягає відшкодуванню Балансоутримувачу Користувачем, визначається розрахунком щомісячних платежів Балансоутримувача згідно додатку 3 до Договору (з врахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1 від 03.09.12., № 2 від 01.02.13., № 3 від 17.03.14. до Договору). Відшкодування за використання електроенергії визначається згідно з показів лічильника, крім того, сплачуються витрати за електроенергію, спожиту обладнанням спільного користування (додаток 4 до Договору) за діючими тарифами.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.1 (з врахуванням додаткової угоди № 3 від 17.03.14. до Договору) з 01.03.11. і діє до 01.01.17. включно.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті послуг за період з липня 2015 року по грудень 2015 року включно.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування свої правової позиції у справі не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно наявних в матеріалах справи рахунків, за період, пред'явлений до стягнення, відповідач повинен був сплатити позивачу 185 576,76 грн. за Договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями п. 3.2.3 встановлено, що відповідач зобов'язаний сплачувати рахунки, надані Балансоутримувачем Користувачу, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Балансоутримувача, не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним.
Отже, судом встановлено, що строк оплати є таким, що настав.
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Жодних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, відповідачем до матеріалів справи надано суду не було.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за період з липня 2015 року по грудень 2015 року включно за Договором становить 185 576,76 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що в цій частині позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 185 576,76 грн. основного боргу.
Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4 875,81 грн. - інфляційних втрат, 1 335,56 грн. - 3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 335,56 грн., що відповідає наданому позивачем розрахунку, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 3 854,90 грн., в іншій частині в розмірі 1 020,91 грн. інфляційні втрати нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився простроченню по платежам, позивач просить суд на підставі п. 5.6 Договору стягнути з відповідача 16 249,49 грн. - пені
Згідно з п. 5.6 Договору, у разі несвоєчасної оплати рахунку наданого Балансоутримувачем Користувачу згідно з умовами Договору, Користувач сплачує Балансоутримувачу пеню в розмірі 0,1% несвоєчасно оплачених витрат, які підлягають відшкодуванню, за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені починається з робочого дня, що є наступним після останнього дня строку оплати.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Положеннями ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені з урахуванням викладеного вище та з врахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 249,49 грн. пені, як те заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Відповідачем не оспорено розрахунку пені, збитків від інфляції та 3% річних.
Крім того, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3; ідентифікаційний код 16467237) на користь Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» (03113, м. Київ, проспект Перемоги, 57; ідентифікаційний код 01527695) 185 576 (сто вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 76 коп. - основного боргу, 16 249 (шістнадцять тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 49 коп. - пені, 1 335 (одну тисячу триста тридцять п'ять) грн. 56 коп. - 3% річних, 3 854 (три тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 90 коп. - інфляційних втрат, 3 105 (три тисячі сто п'ять) грн. 25 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено16.05.16
Суддя Т.М. Ващенко