про повернення позовної заяви
13.05.2016 Справа № 908/1269/16
Суддя Серкіз В.Г., розглянувши
позовну заяву: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-Агро», с. Запоріжжя Токмацького району Запорізької області
про стягнення збитків в сумі 259 098,00 грн.
10.05.2016р. до господарського суду Запорізької області від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області надійшов позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-Агро» про стягнення збитків в сумі 259 098,00 грн. за договором безоплатного зберігання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Запорізький племптахорадгосп-репродуктор» у процесі приватизації № 38 від 16.11.2009р.
Позивач у змісті позовної заяви просить відстрочити сплату залишку судового збору в розмірі 2 041,14 грн. до ухвалення судового рішення по справі, обґрунтовуючи це тим, що Регіональне відділення ФДМУ по Запорізькій області є державним органом, що здійснює державну політику у сфері приватизації та оренди державного майна, на який покладено захист державних інтересів в цій сфері. У зв'язку з недостатністю грошових коштів на сплату судового збору, позивач просить відстрочити сплату судового збору.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суд дійшов до висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Законом України “Про судовий збір” визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Згідно зі статтею 1 вказаного закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат.
Відповідно до ст. 2 вказаного закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір” враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.2013 р. встановлено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
В даному випадку, позивачем взагалі не надані докази в підтвердження обставин, які наводить позивач в якості обґрунтування підстав заявлення клопотання для відстрочення сплати судового збору. Позивач, при цьому, додає до матеріалів позовної заяви лист № 06-08.1/170-1376 від 27.04.2016р., в якому Управління держказначейства підтверджує, що залишок виділених асигнувань на рахунку станом на 27.04.2016р. відсутній. При цьому жодних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин, та того, що матеріальне становище не дозволяє сплатити судовий збір у повному обсязі саме на час подання позову і що таке становище зміниться протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду спору, та позивач зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі, позивачем не надано. Також позивачем не надано доказів того, що саме рахунок 90754030000444 по КЕКВ 2800 є рахунком позивача, а не будь якої іншої установи чи організації.
Суд вважає, що лише наведення у позові обставини: “відсутність достатніх коштів на оплату залишку судового збору” не є підставою для відстрочення від сплати судового збору з урахуванням п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.2013 р.
За приписами ст. ст. 32, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Позивачем належних доказів в підтвердження обставин, якими він обґрунтовує клопотання про відстрочення сплати залишку судового збору, не надано.
Крім того, у тексті позовної заяви, позивач обґрунтовує необхідність відстрочення сплати судового збору наступним абзацом: Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендацією щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Дане обґрунтування було взяте з постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.14 року та вирвано з контексту п.2,3 ч.1., яка в оригіналі зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України, Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Враховуючи вищенаведене, варто зазначити, що дана рекомендація Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ стосується спорів, які розглядаються в межах позовного, наказного чи окремого провадження у цивільних справах.
Крім того, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, а саме п.11 частини “D” зазначає, що прийняття до провадження не має залежати від сплати стороною державі якоїсь грошової суми, розміри якої є нерозумними з огляду на питання у справі.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення суми збитків в сумі 259 098,00 грн. за договором безоплатного зберігання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Запорізький племптахорадгосп-репродуктор» у процесі приватизації № 38 від 16.11.2009р. загальна сума судового збору за якою у відповідності до Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" буде становити 3 886,47 грн., що є співрозмірною та розумною сумою до сплати.
Таким чином, клопотання позивача про відстрочення сплати залишку судового збору до ухвалення судового рішення по справі судом відхиляється.
Розглянувши зазначену позовну заяву, господарський суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплати за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місті їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно ч.1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору в 1 розмірі мінімальної заробітної плати.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру про стягнення збитків в сумі 259 098,00 грн. за договором безоплатного зберігання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Запорізький племптахорадгосп-репродуктор» у процесі приватизації № 38 від 16.11.2009р.
Таким чином, позивачем не дотримано вимоги Закону України “Про судовий збір” щодо сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Пунктом 3.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” передбачено, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК.
На підставі викладеного позовна заява підлягає поверненню без розгляду.
У відповідності до ч. 3 ст. 63 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному звертанню з нею до господарського суду у загальному порядку після усунення допущених порушень.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про відстрочення сплати залишку судового збору до ухвалення судового рішення по справі відхилити.
2. Позовну заяву і додані до неї документи повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50) без розгляду.
Додаток: позовні матеріали на 58 аркушах (згідно додатків), у т.ч. і оригінал платіжного доручення № 40 від 25.04.2016р. на суму 1 845,33грн.
Суддя В.Г. Серкіз