ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.05.2016Справа № 910/3206/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва (далі - Підприємство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (далі - Компанія), про стягнення 114 151,50 грн.,
за участі представників:
позивача: Касян В.В., за довіреністю від 1 січня 2016 року,
відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю від 3 березня.2016 року № 239,
третьої особи: Черниш Н.Д., за довіреністю від 23 березня 2016 року,
У лютому 2016 року Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2015 року між Підприємцем та позивачем був укладений договір про відшкодування плати за землю балансоутримувачу № 0116 (далі - договір). За умовами вказаного договору відповідач зобов'язався відшкодовувати на користь Підприємства, як балансоутримувача, плату за землю нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 4 292,50 м2, з яких Підприємець використовує 33,65 м2. Також, 31 березня 2015 року між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, Підприємцем та позивачем укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 490/0116 (далі - договір оренди). Згідно договору оренди відповідач прийняв в оренду нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, площею 33,65 м2, та зобов'язався сплачувати на користь Підприємства орендну плату. Оскільки зобов'язання по відшкодуванню плати за землю та по оплаті орендної плати у період з травня по липень 2015 року (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21 березня 2016 року, поданої представником позивача до початку розгляду даної справи по суті) Підприємець не виконав, позивач, посилаючись на статті 11, 509, 525, 526, 610, 611, 614, 623, 625, 626, 629, 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та на статті 193, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 114 151,50 грн., з яких: за договором по відшкодуванню плати за землю балансоутримувачу від 10 березня 2015 року - 2 447,74 грн. та за договором про передачу майна територіальній громади міста Києва в оренду від 31 березня 2015 року - 90 581,02 грн. Також, у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за договором Підприємством заявлено до стягнення з відповідача 232,95 грн. інфляційних втрат, 56,01 грн. трьох процентів річних, 558,04 грн. пені, а за договором оренди - 8 492,68 грн. інфляційних втрат, 1 558,49 грн. трьох процентів річних та 10 224,57 грн. пені (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 21 березня 2016 року).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 910/3206/16 та призначено її розгляд на 10 березня 2016 року.
У судових засіданнях 10 березня 2016 року та 31 березня 2016 року оголошувалися перерви до 31 березня 2016 року та 21 квітня 2016 року відповідно.
За наслідками судового засідання 21 квітня 2016 року судом постановлено ухвалу, якою залучено Компанію до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача. У вказаному судовому засіданні судом оголошено перерву до 10 травня 2016 року.
10 травня 2016 року в судовому засіданні представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях, поданих до суду 21 березня 2016 року, 19 квітня 2016 року та 10 травня 2016 року. Під час судового засідання представник Підприємства зауважив, що до суми основної заборгованості за договором та договором оренди включено плату за землю та вартість наданих послуг за попередні періоди, які надавались до моменту укладання вказаних правочинів на підставі актів про фактичне використання частини нежилого приміщення. Підставою включення вказаних сум до основної заборгованості, що утворилась протягом травня - липня 2015 року, представник позивача вказала наявність згоди сторін, яка закріплена в пункті 5.9. договору та пункті 8.6. договору оренди.
Представник відповідача у судовому засіданні 10 травня 2016 проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву, поданих 31 березня 2016 року та 19 квітня 2016 року відповідно. В основу заперечень Підприємця покладено відсутність у позивача права на звернення з даним позовом до суду, оскільки спірні послуги надавались відповідачу іншою організацію, а саме: комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" згідно укладеного 13 листопада 2015 року договору № 0116/К. Крім того, представник відповідача посилався на відсутність правових підстав стягнення з нього на користь позивача вартості комунальних послуг. У відзиві також міститься клопотання про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, передбаченої положеннями статті 258 ЦК України.
Представник третьої особи у вказаному судовому засіданні надав пояснення, згідно яких проти позову не заперечував. Також представником Компанії до суду надано копії договору про надання послуг та відшкодування податку на землю № 0116/К від 13 листопада 2015 року та додаткову угоду № 1 від 11 грудня про внесення змін до договору оренди, з яких вбачається, що Компанія взяла на себе обов'язки балансоутримувача спірного приміщення за вказаними правочинами з 1 серпня 2015 року.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10 березня 2015 року між Підприємством та відповідачем було укладено договір, відповідно до пункту 1.1. якого позивач, як балансоутримувач, отримував від Підприємця грошові кошти у вигляді відшкодування плати за землю нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 4 292,50 м2. Відповідач користувався приміщенням загальною площею 33,65 м2: перший поверх - 30,50 м2, місця загального користування - 3,15 м2, вартість об'єкта оренди згідно актом оцінки нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна станом на 31 січня 2014 року становила 239 500,00 грн. без ПДВ.
Згідно з пунктом 2.2 договору Підприємець зобов'язався не пізніше п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити на рахунок позивача плату за землю.
Додатком № 1 до вказаного правочину сторони погодили розмір відшкодування плати за землю, який склав 73,33 грн. (без ПДВ) з 1 січня 2015 року.
За пунктом 5.1. договору, останній діяв з 4 березня 2015 року по 3 березня 2016 року включно. Відповідно до пункту 3 статті 631 ЦК України сторони встановили, що умови правочину вже застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, в т.ч. у зв'язку з оплатою за фактичне використання приміщення.
Підприємець погодився та не заперечував проти здійснення перерахунку по відшкодуванню плати за землю позивачу з 1 листопада 2012 року (пункт 5.9. договору).
На виконання рішення Київської міської ради від 9 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 "Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" позивач передав Компанії житловий та нежитловий фонд, який знаходився на балансі Підприємства, у тому числі гуртожиток АДРЕСА_2, у порядку, передбаченому законодавством України.
13 листопада 2015 року між Компанією та відповідачем було укладено договір про надання послуг та відшкодування податку на землю № 0116/К, в якому сторони погодили що даний правочин діє з 1 серпня 2015 року по 31 липня 2016 року. У судовому засіданні судом досліджено оригінал вказаного правочину. З огляду на викладене, суд не приймає заперечення відповідача щодо набрання даною угодою чинності з 1 травня 2015 року. Крім того, Підприємством до суду надано акт приймання-передачі основних засобів від позивача Компанії, який датується 1 липня 2015 року, що унеможливлює виникнення правовідносин між Підприємцем та третьою особою раніше, ніж липень 2015 року.
Також, 31 березня 2015 року між позивачем та Підприємцем було укладено договір оренди, за умовами якого відповідач зобов'язався не пізніше двадцятого числа поточного місяця сплачувати орендну плату на користь балансоутримувача - Підприємства.
Згідно пункту 3.1 договору оренди стартова орендна плата за один місяць становить 1 995,83 грн. (без ПДВ). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (пункт 3.2. договору оренди). Судом встановлено та сторонами не спростовано, що за базовий місяць для розрахунку розміру орендної плати визначено березень 2015 року.
Вказаний договір оренди діяв з 4 березня 2015 року до 3 березня 2016 року (пункт 9.1. договору оренди).
Відповідно до пункту 8.6 вказаного правочину Підприємець надав свою згоду на здійснення перерахунку орендної плати, розрахованої на підставі затвердженого Деснянською районною в місті Києві державної адміністрації (орендодавцем) висновку про вартість майна з 1 листопада 2012 року.
У подальшому, після передання спірного орендованого приміщення до відання Компанії, останньою 11 грудня 2015 року було укладено з позивачем та відповідачем додаткову угоду № 1 до договору оренди, зі змісту якої вбачається, що третя особа набула статусу балансоутримувача з 1 серпня 2015 року.
Посилаючись на вищевикладене, Підприємство звернулось до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з відповідача з відшкодування плати за землю та орендної плати за період з травня по липень 2015 року, включивши до суми заборгованості вартість відшкодування плати за землю та орендної плати за період фактичного користування згідно складених та підписаних актів, нарахувавши на відповідні суми пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).
Враховуючи умови укладеного договору, на підставі наявних у матеріалах справи документів суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача за період з травня по липень 2015 року підлягає 264,00 грн. (73,33 грн.*3+20% ПДВ) відшкодування плати за землю.
Суд вважає хибними твердження позивача щодо можливості включення до спірної суми заборгованості за травень-липень 2015 року суми відшкодування плати за землю за попередній період (з 1 листопада 2012 року до дати укладання договору), оскільки в зазначеному правочині хоч Підприємцем і було надано згоду на здійснення перерахунку за фактичне використання спірного приміщення до укладання цього договору, однак сторонами не було визначено конкретних строків та порядку проведення такої оплати, зокрема того, що такий перерахунок відповідач мав здійснити в період з травня 2015 року по липень 2015 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу з відшкодування плати за землю підлягає частковому задоволенню в розмірі 264,00 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення відшкодування плати за землю, позивач також просив суд стягнути з Підприємця 558,04 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 2 447,74 грн. за період з 31 серпня 2015 року по 31 січня 2016 року згідно поданого ним розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим правочином сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Таким чином, розмір пені в даному випадку становить подвійну облікову ставку НБУ.
Суд не погоджується із визначеними позивачем періодами прострочення виконання зобов'язання, а саме із кінцевою датою нарахування пені. Так, за умовами укладеного між сторонами договору внесення плати за землю повинно було здійснюватись відповідачем не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, тобто: за травень 2015 року - не пізніше 15 червня 2015 року, за червень 2015 року - не пізніше 15 липня 2015 року та за липень 2015 року - не пізніше 15 серпня 2015 року. Таким чином прострочення зобов'язання розпочинається з 16 червня 2015 року, 16 липня 2015 року та з 16 серпня 2015 року відповідно. Одночасно, період нарахування пені, згідно норм чинного законодавства обмежується шестимісячним строком, за який може бути нарахована дана штрафна санкція.
З огляду на вище викладене, враховуючи наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що періодами нарахування пені є 31 серпня 2015 року - 16 грудня 2015 року за травень 2015 року, 31 серпня 2015 року - 16 січня 2016 року за червень 2015 року та 31 серпня 2015 року - 31 січня 2016 року за липень 2015 року. Крім того, суд зауважує, що розрахунок штрафних санкцій має бути здійснений на суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, а саме: у травні 2015 року - 88,00 грн., у червні 2015 року - 176,00 грн. та у липні 2015 року - 264,00 грн.
Судом здійснено перерахунок заявленої штрафної санкції з урахуванням вищезазначеного та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 93,58 грн. пені.
Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 232,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 2 447,74 грн. у період з 21 травня 2015 року по 31 січня 2016 року, а також 56,01 грн. трьох процентів річних, нарахованих на вищезазначену суму заборгованості з 21 травня 2015 року по 8 лютого 2016 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене вище, суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних за періоди: з 16 червня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість у травні 2015 року, з 16 липня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість у червні 2015 року, з 16 серпня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість у липні 2015 року та дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 8,57 грн. трьох процентів річних.
Судом також здійснено перерахунок інфляційних втрат за періоди: з 16 червня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість у травні 2015 року, з 16 липня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість у червні 2015 року, з 16 серпня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість у липні 2015 року та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 21,40 грн. інфляційних втрат.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).
Орендар, який займає орендне приміщення і не здає його має сплачувати орендну плату до моменту його фактичної здачі згідно умов договору оренди. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".
З огляду на положення статей 530, 612 ЦК України та 193 ГК України, враховуючи умови укладеного договору оренди суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості в розмірі 9 220,98 грн. (за травень 2015 року - 3 025,17 грн., за червень 2015 року - 3 091,72 грн., за липень 2015 року - 3 104,09 грн.).
Одночасно суд вказує, що відсутність погодження сторонами в договорі оренди строків сплати орендної плати за період з 1 листопада 2012 року до моменту укладення даного правочину унеможливлює включення Підприємством орендної плати за вказаний у позовній заяві період до загальної суми заборгованості за спірним правочином.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за вказаним правочином у розмірі 9 220,98 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендної плати, позивач також просив суд стягнути з Підприємця 10 224,57 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 90 581,02 грн. за період з 31 серпня 2015 року по 31 січня 2016 року.
Пунктом 6.2. договору оренди передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати пені в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України. Тобто розмір пені не повинен перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафної санкції, суд визнав його невірним у визначенні сум заборгованості, на які здійснюється нарахування, та періодів здійснення такого нарахування. За умовами укладеного між сторонами договору оренди внесення орендної плати повинно було здійснюватись Підприємцем не пізніше 20 числа поточного місяця, тобто: за травень 2015 року - не пізніше 20 травня 2015 року, за червень 2015 року - не пізніше 20 червня 2015 року та за липень 2015 року - не пізніше 20 липня 2015 року. Таким чином, прострочення зобов'язання розпочинається з 21 травня 2015 року, 21 червня 2015 року та з 21 липня 2015 року відповідно. Одночасно, період нарахування пені згідно норм чинного законодавства обмежується шестимісячним строком, за який може бути нарахована дана штрафна санкція.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що періодами нарахування пені є 31 серпня 2015 року - 21 листопада 2015 року за травень 2015 року, 31 серпня 2015 року - 21 грудня 2015 року за червень 2015 року та 31 серпня 2015 року - 21 січня 2016 року за липень 2015 року. Крім того, суд зауважує, що розрахунок штрафних санкцій має бути здійснений на суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, а саме: у травні 2015 року - 3 025,17 грн., у червні 2015 року - 3 091,72 грн. та у липні 2015 року - 3 104,09 грн.
Судом здійснено перерахунок даної штрафної санкції з урахуванням вищезазначеного та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 1 325,83 грн. (323,40 грн.+442,33 грн.+560,10 грн.) пені за вказаним договором оренди.
Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 8 492,68 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 90 581,02 грн. у період з 21 травня 2015 року по 31 січня 2016 року, а також 1 558,49 грн. трьох процентів річних, нарахованих на вищезазначену суму заборгованості з 21 травня 2015 року по 8 лютого 2016 року згідно поданого ним розрахунку.
Як встановлено судом, позивачем невірно визначено періоди прострочення виконання зобов'язання, а тому, здійснивши власний перерахунок трьох відсотків річних за періоди: з 21 травня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість, яка виникла у травні 2015 року, з 21 червня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість, яка виникла у червні 2015 року, з 21 липня 2015 року по 8 лютого 2016 року на заборгованість, яка виникла у липні 2015 року, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягають 176,64 грн. трьох процентів річних.
Судом також здійснено перерахунок інфляційних втрат за періоди: з 21 травня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість, яка виникла у травні 2015 року, з 21 червня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість, яка виникла у червні 2015 року, з 21 липня 2015 року по 31 січня 2016 року на заборгованість, яка виникла у липні 2015 року та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 299,95 грн. інфляційних втрат.
Заперечення відповідача проти стягнення з нього вартості комунальних послуг спростовуються наявними в матеріалах справи документами та встановленими обставинами, оскільки вартість таких послуг Підприємством в межах даного позову до стягнення не заявлялось. Одночасно суд відхиляє клопотання Підприємця щодо застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, з підстав того, що такий строк позивачем не пропущений. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що положеннями статті 258 ЦК України передбачено річний строк звернення до суду із вимогою про стягнення неустойки (пені). Оскільки Підприємство звернулось до суду в лютому 2016 року, у той час як пеня, заявлена до стягнення, нарахована з серпня 2015 року, річний строк звернення з даною вимогою пропущений не був.
З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства до відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме: 264,00 грн. основного боргу з відшкодування плати за землю, 93,58 грн. пені, 8,57 грн. трьох процентів річних, 21,40 грн. інфляційних втрат за порушення строків внесення плати за землю; 9 220,98 грн. заборгованості з орендних платежів, 1 325,83 грн. пені, 176,64 грн. трьох процентів річних та 299,95 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне внесення орендних платежів. У той же час у задоволенні решти вимог позивача слід відмовити.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» (02217, місто Київ, вулиця М. Закревського, будинок 15, ідентифікаційний код 31776030) 264 (двісті шістдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу з відшкодування плати за землю, 93 (дев'яносто три) грн. 58 коп. пені, 8 (вісім) 57 коп. трьох процентів річних, 21 (двадцять одну) грн. 40 коп. інфляційних втрат за порушення строків внесення плати за землю; 9 220 (дев'ять тисяч двісті двадцять) грн. 98 коп. заборгованості з орендних платежів, 1 325 (одну тисячу триста двадцять п'ять) грн. 83 коп. пені, 176 (сто сімдесят шість) грн. 64 коп. трьох процентів річних та 299 (двісті дев'яносто дев'ять) грн. 95 коп. інфляційних втрат за несвоєчасне внесення орендних платежів, а також 171 (сто сімдесят одну) грн. 16 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16 травня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко