Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
21 квітня 2016 р. № 820/448/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006312203 від 07.11.2014 року, яке винесене на підставі висновків акту № 3940/04-64-22- 03/39242460 від 21.10.2014 року; зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань TOB "ТИРОЛ ПЛЮС" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки про порушення ТОВ «Тирол Плюс» податкового законодавства не можуть бути зроблені лише на підставі податкової інформації. Зазначена податкова інформація та її цитування не можуть бути виключною підставою для встановлення порушень та викладення їх у висновках акту перевірки, оскільки це суперечить ст. 83 ПК України та Стандартам якості податкового та митного аудиту юридичних осіб, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів № 612 від 22.10.2013 року.
Представник позивача у судове засідання не прибув, надав суду клопотання в якому просив розглядати справу в порядку письмового провадження без своєї участі.
Представник відповідачів за довіреністю, у судове засідання призначене на 29.03.2016 року о 16:30 не прибув, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис в розписці про перенесення розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи, чи слухання справи за його відсутності суду не надавав.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи на підставі наказу про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тирол Плюс» (код за ЄДРПОУ 39242460) від 09.10.2014 року № 1033, згідно з п. 79.2 ст. 79 та обставинами визначеними п. п. 78.1.1 п. 78.1ст.78 Податкового Кодексу України, Гупало Інною Анатоліївною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «Тирол Плюс» (код за ЄДРПОУ 39242460) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «НК «Партнер» (код ЄДРПОУ 36160951) за період серпень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 21.10.2014 року за № 3940/04-64-22-03/39242460, відповідно до висновків якого встановлено порушення п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 5433180, 00 грн. у серпні 2014 року. ТОВ «Тирол Плюс» в зв'язку з порушеннями, встановленими актом перевірки не має права на віднесення до складу податкового кредиту в наступних податкових періодах сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «НК «Партнер» за серпень 2014 року в розмірі 495454,00 грн.
На вищезазначений акт ТОВ «Тирол Плюс» подало заперечення від 28.10.2014 року, які за результатами розгляду податковим органом залишені без задоволення (лист від 04.11.2014 року № 35507/10/04-64-22-03-11 «Про надання інформації стосовно розгляду заперечення»).
Відповідачем 1 на підставі висновків акту № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року було винесене податкове повідомлення-рішення від 07.11.2014 року № 0006312203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 8149770,00 грн., з яких за основним платежем сума грошового зобов'язання становить 5433180,00 грн. та 2716590,00 грн. штрафних санкцій.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС" та іншими юридичними особами (орендодавцями) було укладено договори оренди автозаправних станцій в яких позивач є орендарем. Відповідно до умов договорів, орендар приймає у тимчасове платне користування, без права викупу автозаправну станцію с ПТО та майно, найменування якого зазначено в актах приймання передачі.
На виконання умов договорів сторонами підписано та скріплено печатками акти приймання - передачі майна до кожного договору окремо в яких зазначено, найменування і устаткування АЗС, характеристики та кількість.
Також сторонами підписані акти здачі прийому виконаних робіт згідно договорів оренди в яких зазначено вартість наданих послуг.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія партнер» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС" (покупець) укладено договори поставки нафтопродуктів відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця , а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти в подальшому товар.
Як зазначено в п.п.1.2 договорів, номенклатура , кількість ціна товару та строк поставки визначаються сторонами у додаткових угодах до договорів які є невід'ємною частиною, які були надані представником позивача до матеріалів справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія партнер» після кожного укладеного договору, повідомляла Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС" про те, що придбані позивачем нафтопродукти знаходяться на зберіганні в ДНІПРОНАФТПРОДУКТ ПАТ, та можуть бути отримані в будь який час.
Виконання умов договорів підтверджено наданими до суду актами приймання - передачі нафтопродуктів, які підписані сторонами та скріплені печатками.
Платіжними дорученнями наданими позивачем до матеріалів справи позивачем підтверджено повне перерахування коштів за отримані товарно - матеріальні цінності (а.с.43-51, т.2).
Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними, виписаними Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія партнер» на адресу позивача (а.с.52-61, т.2).
Позивачем було укладено договори з перевізниками на перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Виконання умов договорів підтверджується наданими до суду представником позивача актами приймання передачі виконання послуг, які підписані сторонами та скріплені печатками.
Між публічним акціонерним товариством «Дніпронафтопродукт» (зберігач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тірол плюс» (поклажодавець) укладено до говір зберігання №4149 від 01.07.2014 року відповідно до умов якого зберігач зобов'язується прийняти та зберігати нафтопродукти та інші товарно - матеріальні цінності які передаються поклажодавцем і повернути їх поклажодавцеві у схоронності за першою його вимогою.
Виконання умов договору підтверджується актом приймання - передачі наданих послуг згідно договору №4149 від 01.07.2014 року.
Платіжним дорученням наданим позивачем до матеріалів справи позивачем підтверджено повне перерахування коштів за отримані послуги.
Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Позивачем до матеріалів справи на підтвердження переміщення товарно матеріальних цінностей у просторі надано товарно - транспортні накладні.
Подальша реалізація придбаних товарно - матеріальних цінностей підтверджується наступними первинними документами.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Тірол плюс» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Авіас» (покупець) укладено договір поставки №П-14440 від 30.06.2014 року відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити а покупець прийняти та оплатити паливно - мастильні матеріали (бензин, дизельне паливо і газ)
(а.с. 17-19, т.3).
Передача товару підтверджена актами приймання - передачі товару (а.с.22-26, т.3).
Факт подальшого руху паливно - мастильних матеріалів підтверджується видатковими накладними виписаними позивачем на адресу контрагентів, які в свою чергу перерахували кошти за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями а також змінними звітами (т.т.3-5).
Якість товарно - матеріальних цінностей підтверджується сертифікатами відповідності, які видані державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (а.с.157-160, т.3).
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Таким чином, згадані договори та перелічені первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
У відповідності до роз'яснень Інформаційного листа від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Наявні в матеріалах справи платіжні доручення а також виписки по особовим рахункам засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару та робіт визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до п.198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.
З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки від №3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними, а тому податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги позивача зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань TOB "ТИРОЛ ПЛЮС" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що згідно статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Частина 3 статті 10 цього Закону визначає, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані, зокрема, виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
За відсутності протилежних приписів у Податковому кодексі України наведені норми підлягають застосуванню також і щодо податкової інформації.
Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені (частина 5 статті 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Відповідно до частини 1 статті 23 названого Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. При цьому згідно з частиною 2 названої статті оскаржені можуть бути будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Крім того, в ухвалі від 02.12.2015 року у справі № К/800/10997/14 Вищий адміністративний суд України дійшов висновків, що платник податків має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої податкової інформації про себе, виключення податкової інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.
Отже, на підставі відомостей, викладених акті перевірки № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року до всіх інформаційних баз податкового органу, в тому числі до електронної бази "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", "Облік платників і платежів", "Бест-звіт", а також до картки особового рахунку позивача відповідачами внесені коригування, як наслідок анульовані задекларовані ним показники податкової звітності, що порушує права та законні інтереси позивача та водночас свідчить про те, що розголошення недостовірних повідомлень про неналежне виконання позивачем норм чинного податкового законодавства погіршує його взаємовідносини з контрагентами, погіршує ділову репутацію, що в свою чергу негативно впливає на здійснення господарської діяльності позивача, і як наслідок - зменшення отриманого прибутку.
А від так, суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими, оскільки вони були прийнятті на підставі хибних висновків акту перевірки.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, в даному випадку відповідачі не дотримали вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому їх оскаржувані рішення, як суб'єктів владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 128, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИРОЛ ПЛЮС" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006312203 від 07.11.2014 року, яке винесене на підставі висновків акту № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року.
Зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань TOB "ТИРОЛ ПЛЮС" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті № 3940/04-64-22-03/39242460 від 21.10.2014 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Тітов О.М.