Справа № 815/6775/15
04 травня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Бойко О.Я.;
розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про визнання незаконним наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд:
-скасувати наказ начальника ГУМВС України в Одеській області №1271 о/с від 04 листопада 2015 року в частині звільнення, підполковника міліції ОСОБА_1 (М-023562) з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 р.;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015 року, про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції;
-зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.
Наказом Начальника Головного управління МВС України в Одеській області № 1271 о/с від 04.11.2015 року підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, згідно з п.9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).
Позивач зазначає, що рішення про його звільнення протиправне, оскільки прийнято відповідачем без погодження з профспілковим комітетом, без врахування його переважного права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ та без пропозиції щодо переведення на іншу роботу.
Позивач разом з усіма працівниками 03.11.2015 року відповідно до пункту 64 «з» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», подав рапорт про звільнення з ОВС у зв'язку з бажанням проходити службу в поліції. Вказаний рапорт ОСОБА_1 не був розглянутий.
04.11.2015 року відповідач видав наказ про звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату, але копію витягу наказу позивач отримав лише 25.11.2015 року. Тим самим відповідач навмисно затягнув строк, відведений законом (з місяці) з дня опублікування Закону «Про національну поліцію», в разі відмови позивачу в призначені до Головного управління Національної поліції в Одеській області, на право подачі ним заяви про бажання проходити службу в будь якому органу Національної поліції України.
Також позивач зазначив, що має достатній досвід у роботі, знання , відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві та уточненнях до позовної заяви (а.с.3-5,18-21,57-62).
Представник відповідача від ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області у судове засідання призначене на 21.04.2016 року не з'явився про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином та завчасно.
Однак надав письмове заперечення на адміністративний позов, в якому просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим, що до Національної поліції та на момент видання наказу було відсутнє будь-яке погодження щодо прийняття його на службу до поліції. Від позивача навіть не надходило будь-яких документів щодо бажання проходити у майбутньому службу в поліції, хоча за відсутності погодження органів поліції в прийнятті ОСОБА_1, таке бажання само по собі все одно не має суттєвого юридичного значення (а.с. 65-67).
Представник відповідача від ГУ Національної поліції в Одеській області у судове засідання призначене на 21.04.2016 року не з'явився про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином та завчасно.
Надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в якому просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с.26-28).
В запереченнях посилався на те, що повноваження ГУНП щодо прийому на службу до Національної поліції і безпосередньо на службу до Головного управління є дискреційними, і реалізуються ГУНП на власний розсуд за наявності такої необхідності, з урахуванням потреб у персоналі тощо. Також представник відповідача зауважив, що у МВС України такі повноваження відсутні.
Частиною 6 ст. 128 КАС України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
09.08.1993року позивач, ОСОБА_1, був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.
06 листопада 2015 року начальник Головного управління МВС України в Одеській області своїм наказом №1271/о/с від 04 листопада 2015 року звільнив позивача з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил.
Відповідно до наказу позивач звільнений згідно з п.9 Розділу ХІ Закону України « Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів)».
Щодо позовної вимоги про скасування спірного наказу в частині звільнення позивача, суд вважає, що вона належить до задоволення, оскільки суд дійшов висновку, що зазначене рішення відповідач прийняв з порушенням встановленої законом процедури, упереджено та недобросовісно з наступних підстав.
По-перше, щодо порушення встановленої законом процедури звільнення.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі норми права.
Відповідно до статті 43 Конституції України «Кожен маж право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991р.
З огляду на копію витягу з спірного наказу (а.с.23), позивач був звільнений згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» ( надалі - Закон №580-VIII) та відповідно до пункту 64 «г» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991р (надалі - Положення №114).
В свою чергу, відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону №580-VIII : «Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі , установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції».
Водночас вимоги відповідності до поліцейських закріплені в статті 49 Закону №580-VIII, відповідно до якої на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси , кольору шкіри, політичних , релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Однак, відповідач ні в своїх запереченнях на позов, ні в судових засіданнях жодним чином не послався на будь-яку невідповідність позивача, переліченим вище вимогам до поліцейських.
Також, з огляду на пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №580-VIII, на який відповідач посилається в наказі, як на підставу звільнення, законодавець передбачає отримання згоди від працівників міліції на його призначення в службу поліції протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону. Таким чином, суд робить висновок, що згоді позивача повинна передувати пропозиція про проходження служби. Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову, не зазначив, що позивачеві надавалася будь-яка пропозиція щодо проходження служби в поліції з подальшою згодою або відмовою від неї позивача.
Крім того, про наявність обов'язку у відповідача при звільненні надати пропозицію щодо проходження служби в поліції випливає із інших положень розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII. Зокрема, відповідно до абзацу першого пункту 10 цього розділу працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах через скорочення штатів.
Відповідно до пункту 64 «г» Положення №114, на який відповідач посилається у спірному наказі, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
З аналізу цієї законодавчої норми випливає, що звільненню позивача повинен був передувати з боку відповідача розгляд можливості подальшого його використання на службі. Проте, відповідач не перевірив можливість реалізації права позивача на подальше проходження служби в ГУМВС України в Одеській області, не врахував відсутність пропозиції позивачу щодо проходження служби, відсутність надання згоди або відмови позивача від служби в поліції, а також не врахував, що вислуга років позивача в органах МВС на день звільнення становить 24 роки.
При цьому суд критично ставиться до позиції відповідача про те, що виконання вимог статті 64 «г» Положення №114 та подальше використання позивача на службі в рядах ГУМВСє абсурдним , оскільки, на думку відповідача, такої служби не існує.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015р. «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 та ліквідовано юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.
Таким чином, постановлено ліквідувати Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та утворити Головне Управління Національної поліції в Одеській області.
Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульований статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166-VI від 17.03.2011 р.
Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Відповідно до ч.ч. 4, 5 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»). Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.
Однак, відповідач не надав суду інформації, що станом на момент звільнення позивача та на час розгляду цієї адміністративної справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є відповідний запис про припинення.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (ч.7 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Частинами 8, 9 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011 р. відповідно до ч. 9 статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
За приписами пп. 4-6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Таким чином, на місці ліквідованого ГУ МВС України в Одеській області та його структурних підрозділів було створено ГУ Національної поліції в Одеській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні з органами міліції функції, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
При цьому з сукупного аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що законодавство встановлює можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання ) особи, що ліквідується.
Отже, суд встановив, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом. А відтак - зазначена ліквідація не звільняє державу від виконання обов'язку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Дані положення зазначених правових норм повністю кореспондуються з положеннями Закону України «Про національну поліцію», зокрема із пунктом 9 цього Закону, який передбачає, що у разі виявлення працівником міліції бажання проходити службу, за умови відповідності вимогам до поліцейських, впродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону йому повинні бути запропоновані рівнозначні посади , вищі або нижчі посади від тієї, яку ця особа обіймала під час проходження служби.
В протилежному ж випадку, якщо брати до уваги позицію відповідача про відсутність на даний момент існування державної установи з тотожними з органами міліції завданнями і функціями - такий підхід, на думку суду, дозволив би державі шляхом формування нових органів та ліквідацією старих уникати обв'язку створювати передбачені статтею 43 Конституції України умови для повного здійснення громадянами права на працю та призвів би до порушення гарантованого нею захисту права від незаконного звільнення.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, приймаючи спірний наказ без попередньої перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, без надання йому пропозиції про проходження служби в органах поліції, без отримання відмови позивача від такої пропозиції, порушив встановлену законом процедуру, що передує звільненню.
По-друге, щодо недотримання відповідачем при прийнятті спірного рішення принципу неупередженості та добросовісності, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції, а також працівники Міністерства внутрішніх України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Пункт 1даного Розділу визначає, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Враховуючи те, що перше опублікування відбулося 06.08.2015р.,зазначений вище пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII набрав чинності 07.08.2015р.
Отже, з урахуванням положень пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIIIпозивач протягом трьох місяців, починаючи з 07.08.2015р. по 07.11.2015р. мав можливість реалізувати своє право на отримання пропозиції та надання згоди на призначення в службу поліції. Однак, спірний наказ був виданий 04 листопада 2015р., тобто передчасно.
Даний факт, на думку суду, свідчить про те, що відповідач при прийнятті спірного наказу діяв упереджено та без щирого наміру щодо реалізації своїх владних повноважень, іншими словами недобросовісно.
Крім того, суд встановив, що 03.11.2015 року позивач відповідно до пункту 64 «з» Положення №114 разом з усіма працівниками відділу подав відповідний рапорт на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області про звільнення його з ОВС у зв'язку з бажанням проходити службу в поліції. Однак , на відміну від інших працівників, даний рапорт не розглядався відповідачем та не була на нього надана відповідь . Даний факт підтверджується показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - працівниками міліції, з якими позивач працював разом у відділі розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області та які були допитані в судовому засіданні. Також свідки повідомили, що разом з позивачем 03.11.2015р. писали та подавали рапорт про бажання проходити службу в поліції і тільки в грудні 2015 року їм та позивачеві стало відомо про видання наказу про їх призначення в т.ч. про спірний наказ, яким було звільнено позивача. Зазначали, що причини, чому рапорт позивача не був розглянутий, позивач був звільнений, а вони прийняті до лав поліції їм невідомі, незважаючи на одночасне з позивачем написання та подання рапортів. При цьому свідки вказували, що будь-яких додаткових заходів та дій відмінних від позивача щодо свого призначення на служу в поліцію не вчиняли.
Також слід зазначити, що показання свідків спростували позицію відповідача про те, що позивач не надавав будь-яких документів про бажання проходити в майбутньому службу в поліції та доводять її неправдивість.
Таким чином, всі ці обставини і та обставина, що позивач з вини відповідача дізнався про спірний наказ тільки в грудні, після сплину трьохмісячного строку на реалізацію свого права бути прийнятим до службу в поліції, зайвий раз підтверджують висновок суду про упередженість та недобросовісність дій з боку відповідача при прийнятті ним спірного рішення. Такий висновок суду ґрунтується з урахуванням вимог статті 2 КАС України. Зокрема, згідно з частиною 3 цієї статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Отже, на підставі викладених обставин та з сукупного аналізу норм права, суд вважає, що спірний наказ був прийняти без дотримання основних принципів-критеріїв правомірної адміністративної процедури, що призвело до протиправного звільнення позивача.
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015р., та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими та належать до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більше як за один рік.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ГУМВС України в Одеській області (ідентифікаційний код 08592268) з 10.11.2015р. перебуває у стані припинення.
Суд бере до уваги, що ГУМВС України в Одеській області з 10.11.2015р., хоча й перебуває у стані припинення, проте станом на час розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи ГУМВС України в Одеській області не внесено. Крім цього, суд враховує те, що саме на ГУМВС України в Одеській області покладено обов'язок працевлаштувати позивача.
Отже, на підставі зазначеного, суд вважає за необхідне, з метою повного поновлення прав особи, яка звернулась за судовим захистом, поновити позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області виплатити відповідне грошове утримання з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Крім того, відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (надалі - Порядок № 100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідкою № 146 від 09.02.2016 р. заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці: вересень та жовтень 2015 року склав відповідно 14 135,62 грн., відповідно - середньоденна заробітна плата позивача (ідентифікаційний код НОМЕР_1) складає 321,27 грн. (а.с. 97).
Відповідно до п.24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошового утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 04.05.2016 р. у розмірі 41122,56грн.
Суд вважає, що рішення в частині виплати грошового утримання за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача - ГУМВС України в Одеській області розглянути рапорт поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції суд вважає, що вона належить до задоволення з підстав, зазначених вище. Тобто з тих підстав, що суд в впродовж судового засідання встановив факт подання позивачем 03.1102015р. даного рапорту відповідачу - ГУ МВС України в Одеській області.
Позовна вимога про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути кандидатуру для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України « Про національну поліцію» не належить до задоволення, оскільки є передчасною. Як встановив суд, кандидатура позивача на розгляд щодо зайняття ним посади в органах поліції до ГУ НП в Одеській області не подавалася, а тому,відповідно, - не могла бути розглянута.
Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. З огляду на зазначену норму, суд вважає, що відповідач не довів впродовж судового процесу правомірність винесеного ним рішення .
Керуючись ст.ст. 2, 9, 94, 122, 158-163 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015р. в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р.
4.Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 04.05.2016 р. у розмірі 41 122,56 (сорок одна тисяча сто двадцять дві), 56 грн.
5. Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленим бажанням проходити службу в поліції.
6. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області та стягнення грошового утримання за один місяць.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Суддя О.Я. Бойко