Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 травня 2016 р. Справа № 805/708/16-а
Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Бабаш Г.П.,
суддів - Крилової М.М., Волгіної Н.П.,
при секретарі - Кочетові В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Донецькій області, Ліквідаційної комісії Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Донецькій області (відповідач 1), Ліквідаційної комісії Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області (відповідач 2), Міністерства внутрішніх справ України (відповідач 3), Головного управління Національної Поліції в Донецькій області (відповідач 4) про визнання незаконним та скасування наказу №372о/с від 06.11.2015 року про звільнення, зобов'язання поновити на посаді, зобов'язання прийняти на службу шляхом видання наказу про призначення на посаду слідчого слідчого відділу Артемівського відділення ГУНП в Донецькій області, а в разі відсутності даної посади - на іншу посаду, визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення обов'язкового працевлаштування після звільнення з посади, зобов'язання працевлаштувати на службі в Національній поліції України, стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 13.09.2005 року по 06.11.2015 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ. Відповідно до наказу від 20.05.2015 року №156о/с позивачу на підставі рапорту надано відпустку по догляду за дитиною з 25.06.2015 року по 16.04.2018 року. Проте, наказом від 06.11.2015 року №372о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядом і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач вважає даний наказ про її звільнення незаконним, оскільки фактичної ліквідації підприємства не відбулось. Крім того, зазначає, що на неї було вчинено сильний психологічний тиск з боку адміністрації Артемівського МВ та введено її в оману, пояснивши, що для переходу на службу до поліції треба написати рапорт на звільнення з міліції, що вона і зробила. Також, позивач вказує не те, що рапорту від 03.11.2015 року про вихід з відпустки по догляду за дитиною вона взагалі не писала. На її прохання ознайомитись з даним рапортом начальник Артемівського ВП пояснив, що даний рапорт направлено до ГУ Національної поліції в Донецькій області. Про своє звільнення позивач дізналась лише 10.12.2015 року. Також, позивач зазначає, що при її звільненні відповідачами не враховано приписи ст. 184 КЗпП України, яка забороняє звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до 3-х років. Таким чином, просила визнати незаконним та скасувати наказ №372о/с від 06.11.2015 року про звільнення, зобов'язати поновити на її посаді, зобов'язати прийняти на службу шляхом видання наказу про призначення на посаду слідчого слідчого відділу Артемівського відділення ГУНП в Донецькій області, а в разі відсутності даної посади - на іншу посаду, визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення обов'язкового працевлаштування після звільнення з посади, зобов'язати її працевлаштувати на службі в Національній поліції України, стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Відповідач 3 позовні вимоги не визнав.
В матеріалах справи наявні письмові заперечення відповідача 3, в яких останній зазначає, що Національна поліція за своїм статусом є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положень Закону України «Про міліцію», тому зобов'язання іншої юридичної особи поновити на службі працівника, який не проходив у ній службу, буде суперечити законодавству. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Також, відповідач 3 зазначив, що у відповідності до приписів Закону України «Про національну поліцію» позивач був попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Крім того, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівників в новоутвореній установі відповідно до умов Закону України «Про національну поліцію» не є обов'язком роботодавця. Крім того, у МВС України відсутні відомості щодо надання позивачем терміном до 06.11.2015 року будь-якого документального підтвердження (заява, рапорт тощо) бажання проходити службу в Національній поліції України.
Крім того, відповідач 3 зауважив на те, що позивач не перебувала у безпосередніх трудових відносинах з МВС України, тому вимога щодо визнання бездіяльності останнього, що виразилась у нездійсненні працевлаштування позивача, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Водночас відповідач 3 вказує на те, що з боку МВС України відсутні неправомірні рішення, дій чи бездіяльність, якими було б завдано шкоди немайновим правам позивача.
Таким чином, відповідач 3 вважає, що позивач звернулась до суду за поновленням права, яке Міністерством не було порушено, що суперечить нормам КАС України. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач 1 також не визнав позовні вимоги, надав до суду заперечення, аналогічні запереченням відповідача 3. Крім того, додав, що 14.09.2015 року на адресу позивача керівництвом Артемівського МВ було направлено лист №23019 щодо можливого майбутнього звільнення через скорочення штатів згідно вимог Закону України «Про національну поліцію». 03.11.2015 року начальник Артемівського МВ в телефонному режимі повідомив позивача про необхідність написання рапорту про звільнення з міліції за переведенням до інших органів. Позивач приїхала та написала вказаний рапорт. У зв'язку з виявленням помилки в написанні вказаного рапорту позивачу в телефонному режимі того ж дня було повідомлено про необхідність переписати рапорт, проте остання не приїхала для вчинення зазначених дій. Таким чином, оскільки позивач для вирішення питання щодо подальшого проходження служби до міського відділу не прибула, з рапортами не зверталась, наказом від 06.11.2015 року за №372о/с її звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів. Крім того, відповідач 1 вважає, що позивачем пропущено встановлений КАС України строк звернення до суду з даним позовом. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідачем 2 також надано до суду письмові заперечення проти позову, які, окрім аналогічної правової позиції з відповідачами 1 та 3, обґрунтовані тим, що Артемівським міським відділом 07.09.2015 року до Артемівського міського центру зайнятості надано інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, передбачене на листопад 2015 року. Також, відповідач 2 зазначив, що у зв'язку з втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції, скороченням всіх штатів і посад та ліквідацією територіальних органів МВС України, у тому числі і Головного управління МВС України в Донецькій області, Артемівського МВ Головного управління МВС України в Донецькій області звільненню підлягали всі працівники без виключення. Таким чином, вважає, що Артемівським МВ додержано процедуру звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
Крім того, відповідач 2 зауважив, що звільнення позивача зі служби в міліції не перешкоджає її праву як особи, яка виявила бажання проходити службу в поліції, на загальних підставах пройти необхідну процедуру для зарахування на службу.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на попередній посаді або на рівнозначній посаді в поліції відповідач 2 зазначив, що на даний час всі штати і посади ГУМВС України в Донецькій області скорочено, а органи внутрішніх справ перебувають у стані ліквідаційної процедури. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідач 4 позовні вимоги не визнав, надав до суду заперечення, аналогічні запереченням відповідачів 1, 2, 3.
Позивач та представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Через канцелярію суду від позивача та представника відповідача 2 надійшли клопотання щодо здійснення розгляду справи за їх відсутності.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання всіх осіб, що беруть участь у справі, відповідно до приписів ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ в Артемівському МВ ГУ МВС України в Донецькій області з 13.09.2005 року по 06.11.2015 року.
Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20.05.2015 року №156о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною з 25.06.2015 року по 16.04.2018 року.
14.09.2015 року Артемівським МВ ГУ МВС України в Донецькій області складено повідомлення №23019 «Про скорочення штатів», в якому позивача повідомлено про те, що згідно вказівки ГУМВС України в Донецькій області від 11.09.2015 року №7238/Нв їй необхідно прибути до сектору кадрового забезпечення Артемівського для ознайомлення із вимогами Закону України «Про національну поліцію», зокрема, з п.8-11 прикінцевих та перехідних положень із можливим майбутнім звільненням через скорочення штатів.
06.11.2015 року начальником Артемівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області складено доповідну записку №28779 на ім'я начальника ГУ МВС України в Донецькій області, в якій зазначено, що, зокрема, ОСОБА_1, станом на 05.11.2015 року не приступила до виконання службових обов'язків в Артемівському МВ, відмовившись виходити з декретної відпустки на службу та не прибула для написання рапортів та отримання розрахунку.
Також, 06.11.2015 року посадовими особами Артемівського МВ складено Акти про відмову ОСОБА_1 вийти на службу 06.11.2015 року.
Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №372о/с визначено вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, ОСОБА_1 (підстава: рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2015 року.).
Також, п. 4 даного наказу позивача звільнено із займаної посади за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року.
Крім того, 06.11.2015 року Артемівським МВ ГУ МВС України в Донецькій області складено повідомлення №28694 «Про звільнення з ОВС», в якому позивача повідомлено про її звільнення з органів внутрішніх справ наказом від 06.11.2015 року №372о/с (через скорочення штатів) та вказано на необхідність з'явитись до сектору кадрового забезпечення із службовим посвідченням для отримання трудової книжки та повного розрахунку.
Не погоджуючись з даним наказом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративний позов, відповідно до ст. 99 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З матеріалів справи вбачається, що зі спірним в даній справі наказом позивач ознайомлена 10.12.2015 року, що підтверджується Листом ознайомлення звільнених працівників Артемівського МВ з наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №372о/с.
13 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з аналогічним адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Донецькій області, Ліквідаційної комісії Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Поліції в Донецькій області, проте ухвалою суду від 14.01.2016 року вказану позовну заяву у зв'язку з наявністю недоліків залишено без руху.
Ухвалою суду від 12.02.2016 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу № 372 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачеві.
Даний адміністративний позов підписано позивачем 23.02.2016 року, до суду надійшов 29.02.2016 року, тобто з пропуском встановленого КАС України строку звернення до суду.
Водночас суд зазначає, що вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем пропущено з поважних причин.
Надаючи оцінку оскаржуваному наказу, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).
При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".
Відповідно до ст.1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України (далі - поліція)- це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Разом з тим, приписами п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Згідно п.10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відповідно до пп. "г" п.64 Положення №114 Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI. Водночас, ті працівники, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20.05.2015 року №156о/с з 25.06.2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Як вже зазначалось судом, спірним в даній справі наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2016 року №372о/с визначено вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки, зокрема, ОСОБА_1
Втім, в ході судового розгляду справи відповідачем 1 зазначено, що під час проведення перевірки особової справи ОСОБА_1 було виявлено відсутність рапорту останньої про вихід з відпустки по догляду за дитиною, у зв'язку з чим відповідачем 1 помилково зазначено даний рапорт в якості підстави виходу позивача з відпустки.
З огляду на зазначене, наказом ГУМВС України в Донецькій області від 25.04.2016 року №26о/с лк скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №372о/с в частині виходу з відпустки по догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_1
Тобто, фактично на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною та до виконання службових обов'язків до моменту її звільнення з органів внутрішніх справ не приступала.
Позивач в позовній заяви зазначає про написання нею рапорту на звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «з» Положення у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств та відомств з 05.11.2015 року.
Зазначені обставини не спростовані відповідачами по справі. Крім того, відповідач 1 зазначив, що ОСОБА_1 приїхала до Артемівського МВ для написання вказаного рапорту, проте у зв'язку з виявленням помилки при його написанні вказаний рапорт не було прийнято.
Стосовно наявності даного рапорту представниками відповідачів в письмових поясненнях зазначено про його знищення у зв'язку з невірним складенням.
Крім того, суд зазначає, що як ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2016 року так і під час судових засідань по справі у відповідачів по справі неодноразово витребовувалась особова справа ОСОБА_1, однак дана справа до суду надано не була.
Таким чином, враховуючи відсутність рапорту ОСОБА_1 про вихід з відпустки по догляду за дитиною та знищення рапорту, написаного останньою щодо переведення з органів внутрішніх справ до поліції, позивач фактично є особою, що не приступила до виконання службових обов'язків та не була переведена до поліції в установленому порядку.
Отже, з огляду на вказані положення Закону №580-VІІІ, відповідач мав право на звільнення співробітників міліції через скорочення штатів, відносно яких, до 06.11.2015р., не було вирішено питання щодо подальшого проходження служби в поліції.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на час звільнення знаходилась у відпустці по догляду за дитиною. Так, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Тобто, вказаною нормою права визначено, що на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу розповсюджуються гарантії, які визначені, в тому числі, і іншим законодавством України.
Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Отже, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов'язковим працевлаштуванням.
Таким чином, оскільки відповідачем 1 не дотримано положення вказаної норми права в частині обов'язкового працевлаштування, суд приходить до висновку щодо неправомірності оскарженого наказу ГУ МВС України в Донецькій області в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
Посилання відповідачів на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у відповідності з вимогами Закону України «Про Національну поліцію», яким визначено порядок та підстави звільнення колишніх працівників органів внутрішніх справ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки положення вказаного Закону мають застосовуватись з урахуванням положень іншого законодавства України, при цьому, застосування зазначеного Закону не може нівелювати державні гарантії трудових прав, які, зокрема, визначені ч.3 ст.184 КЗпП.
Крім того, відповідачі також вказують на те, що на них відповідно до приписів Закону України «Про національну поліцію» не покладено обов'язок щодо працевлаштування працівника після звільнення.
З такими доводами відповідачів суд не погоджується з наступних підстав.
Так, у відповідності з вимогами ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Таким чином, конструкція вказаної норми права свідчить про те, що звільнення може мати місце лише у випадку обов'язкового працевлаштування. Тобто, вирішенню питання щодо звільнення особи має передувати вирішення питання щодо працевлаштування цієї особи. При цьому, положення вказаної норми права не дають підстав вважати, що таке працевлаштування особи може мати місце в майбутньому, оскільки таке тлумачення норми права фактично нівелює закладені в ній гарантії трудових прав певної категорії осіб.
Про обов'язок працевлаштування працівника саме роботодавцем, свідчать і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.9 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р., із змінами та доповненнями, «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Необґрунтованими колегія суддів вважає і посилання відповідачів на те, що ГУМВС України в Донецькій області ліквідується без правонаступництва, у зв'язку з чим у вказаної установи відсутній обов'язок по працевлаштуванню позивача. Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 16.10.2012р. у справі № 21-267а12 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 27362825).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач 1 при звільненні позивача обмежився лише посиланням на Закон України «Про національну поліцію» та Положення № 114, не врахувавши положення статті 184 Кодексу законів про працю України.
Окрім цього, відповідачем 1 до суду не подано доказів неможливості надати позивачу іншу роботу в згаданому органі, з урахуванням навичок, вмінь та інших професійних параметрів.
Оскільки зобов'язання по працевлаштуванню працівника ліквідованої установи відповідачем 1 не виконано, суд вважає, що трудові гарантії позивача як працівника порушені.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем 1 були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.
При цьому, вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Оскільки, встановлені обставини у цій справі свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення, задля вирішення відповідачем питання про звільнення позивача, у зв'язку з ліквідацією установи, у законний спосіб.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачами правомірності звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу №372о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Водночас, приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, за для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року..
Крім того, суд при вирішенні питання щодо поновлення позивача на попередній посаді не приймає до уваги обставини ліквідації органів внутрішніх справ України у зв'язку з утворенням територіальних органів Національної поліції, оскільки з наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України даних про юридичну особу - Артемівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області не вбачається інформації щодо припинення вказаної юридичної особи.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області стосовно нездійснення обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 після її звільнення з органів внутрішніх справ суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалось раніше, ОСОБА_1 було запропоновано написати рапорт на переведення до органів поліції, позивачем складено зазначений рапорт, проте у зв'язку з виявленням помилки при його написанні вказаний рапорт не було прийнято. Тобто фактично позивачу було запропоновано переведення до органів поліції. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою умовою для визнання бездіяльності відповідача1 щодо нездійснення обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 після її звільнення є вчинення позивачем певних дій щодо написання відповідного рапорту на переведення до органів поліції, втім позивач повторно для написання вказаного рапорту на переведення до Артемівського МВ не прибула.
У зв'язку із зазначеним, в даному випадку Ліквідаційною комісією ГУМВС України в Донецькій області не було допущено протиправної бездіяльності щодо нездійснення обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 після її звільнення з органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності МВС України стосовно нездійснення обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 після її звільнення з органів внутрішніх справ, суд зазначає, що дані позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач не проходила службу безпосередньо у МВС України.
Крім того, суд вважає необґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, як зобов'язання МВС України, ліквідаційну комісію ГУМВС України в Донецькій області працевлаштувати позивача на посаду на службу до Національної поліції України, оскільки такий спосіб захисту права, поряд із скасуванням наказу про звільнення з підстав невиконання відповідачем законодавчо визначеного обов'язку по працевлаштуванню, фактично є не способом поновлення порушеного права, а вказівкою про необхідність вчинення відповідачами дій при вирішенні у майбутньому питання щодо звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією установи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
В той же час, суд зазначає, що вимоги позивача щодо зобов'язання ГУНП в Донецькій області прийняти її на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення за її згодою на посаду слідчого слідчого відділу Артемівського ГУНП в Донецькій області, а разі відсутності даної посади - на іншу, є передчасними та не можуть бути вирішені при розгляді даної адміністративної справи.
Як вже зазначалось судом, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою, або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Враховуючи, що в даному судовому рішенні вирішено питання про поновлення позивача в органах внутрішніх справ, беручи до уваги відсутність на даний час письмового рапорту позивача про надання згоди щодо прийняття її на службу до поліції, суд не наділений правом зобов'язувати ГУНП в Донецькій області прийняти позивача на службу до поліції, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові робото давцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки під час провадження у даній справі позивач не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав належних доказів щодо втрати ним нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації його життя в задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 10000 грн. в якості моральної шкоди слід відмовити
Нормами частини 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1
Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Донецькій області, Ліквідаційної комісії Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №372о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1.
Поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову в частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області допустити до негайного виконання.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 12 травня 2016 року.
Повний текст постанови складено 17 травня 2016 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Бабаш Г.П.
Судді Крилова М.М.
ОСОБА_3