Справа №2-4294/15
№760/8958/15-ц
29 грудня 2015 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Г.О. Козленко
за участю секретаря - А.К. Слободянюк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності, -
Представник ОСОБА_4, який діє в інтересах позивачів звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, просив суд припинити право ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та присудити їй грошову компенсацію у розмірі 146030 грн 67 коп.; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1. Таким чином, сторони є співвласниками вказаної квартири, яка є трикімнатною, загальною площею 57,80 кв.м. та житловою площею 39,80 кв.м. З 6 серпня 2014 року по 29 серпня 2014 року ОСОБА_3 тимчасово проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. До 6 серпня 2014 року та після 29 серпня 2014 року відповідач не проживала і не знаходилась у вказаній квартирі, а за власним бажанням зібрала свої речі та виїхала з квартири. За ці три тижні проживання у квартирі АДРЕСА_1 відповідач вчинила щодо ОСОБА_5, матері позивача ОСОБА_1 та бабусі позивача ОСОБА_2, яка також проживає та зареєстрована у спірній квартирі, ряд навмисних насильницький дій, а саме: погрожувала вбивством та застосуванням насилля, що спричинить тяжкі тілесні ушкодження; неодноразово погрожувала помістити ОСОБА_5 в психіатричний заклад; перешкоджала у користуванні належним ОСОБА_5 майном. Також відзначено, що ОСОБА_5 є особою похилого віку, а відповідач всіляко намагалася вижити її із квартири АДРЕСА_1, у ОСОБА_5 були реальні підстави побоюватися здійснення з боку відповідача погрози вбивством. Таким чином вважає, що спільне володіння та користування майном для позивачів та відповідача є неможливим, оскільки відповідач поводить себе негідно, здійснює психологічний тиск та вчиняє фізичне насильство по відношенню до інших членів сім'ї, які проживають у спірній квартирі. З моменту отримання в дар та набуття права власності на 1/3 частину спірної квартири 25 липня 2005 року по теперішній час відповідач ніколи не виконувала своїх обов'язків по утриманню квартири, зокрема, не несла витрат на сплату комунальних послуг та на утримання та збереження будинку в належному стані. Вагому роль відіграє той факт, що відповідач зареєстрована у визначеному законом порядку та проживає за адресою АДРЕСА_2. Також дочці відповідача ОСОБА_6 на праві власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (Кооператив «Джерело»). Таким чином вважає, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї. Відзначено, що позивач ОСОБА_1 пропонував відповідачу сплатити грошову компенсацію за належну їй 1/3 частину спірної квартири та таким чином врегулювати спір в позасудовому порядку. Проте відповідач відмовилася отримати від нього грошову компенсацію за належну їй 1/3 частину спірної квартири. Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ПП «ЛІДЕС КОНСАЛТ», дата оцінки 17 листопада 2014 року, оціночна вартість 1/3 частки квартири становить 146030 грн 67 коп. Таким чином вважають, що враховуючи те, що частка відповідача у спірній квартирі порівняно із часткою позивачів є незначною, спірна квартира є неподільною річчю, такою, яку неможливо поділити в натурі без втрати її цільового призначення, спільне володіння та користування майном для позивачів та відповідача є неможливим. Відповідач має інше житло, а отже припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї, а також той факт, що з моменту набуття права власності на 1/3 частину спірної квартири відповідач жодних витрат на утримання квартири у придатному до використання стані не несла, а також те, що відповідач відмовилась отримати компенсацію за свою частку у спільному майні, позивачі просять суд в порядку ст.365 ЦК України припинити право відповідача на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності, а саме на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та присудити відповідачу грошову компенсацію за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 у розмірі 146030 грн 67 коп. На підставі зазначеного також вважають, що за ними має бути визнана на праві власності у рівних частинах, а саме по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1.
Позивачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, послалися на вищевикладені обставини.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Представником відповідача до суду надані письмові заперечення на позов, де просив у задоволенні позову відмовити повністю, при цьому зазначив, що позивачі посилаються на те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування квартирою є неможливим, річ є неподільною, а припинення права відповідача на частку у спільній квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Однак, висновки позивачів є передчасними, оскільки технічна можливість реального поділу квартири на частини у відповідності до вимог будівельних норм без втрати квартирою свого цільового призначення встановлюється судом будівельно-технічною експертизою, висновок якої в матеріалах справи відсутній. З серпня 2014 року ОСОБА_1 замінив замки в квартирі АДРЕСА_1 і таким чином перешкоджає відповідачу користуватися своєю частиною квартири, та проживати в ній. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.12.2015 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення було задоволено повністю, яким зобов'язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні її часткою в квартирі АДРЕСА_1, та вселити. Станом на 28.12.2015 відповідач доступу до своєї частини в квартирі не має, а її кімнатою як і раніше користуються інші особи, які права користуватися власністю відповідача не мають. Також відзначено, що іншої нерухомості, крім 1/3 частки в квартирі АДРЕСА_1, у відповідача немає. Представником відповідача зазначено, що позивачі необґрунтовано, і без ґрунтування на належних на те доказах стверджують, що відповідач, буцім-то вчиняла ряд насильницьких дій, та погрожувала ОСОБА_5 тяжкими тілесними ушкодженнями, погрозами вбивством, що не відповідає дійсності, оскільки відповідач, будучи вагітною і перебуваючи тоді на останніх місяцях вагітності, не могла вчиняти фізичне насильство, та піддавати себе та ще ненароджену дитину такому стресу та небезпеці. Крім того, представником ставиться під сумнів оцінка вартості 3-кімнатної квартири, проведеної ПП «Лідер Консалт», у зв'язку з чим посилається на п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року №7 та п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 №20, де роз'яснено, що: «при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди судам по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бунт проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза». Зазначено, що позивачі, порушуючи право власності відповідача, мають намір позбавити її останнього місця для проживання з своїми дітьми, наймолодшому з яких тільки минув один рік. Таким чином, припинення права власності, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача і членам його сім'ї.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно свідоцтва про право власності на житло, видане 22.06.2005 Відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5 в рівних долях (а.с.7).
Судом встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченого 25.07.2005 приватним нотаріусом КМНО Швець Л.С. та зареєстровано в реєстрі за №12, ОСОБА_3 отримала в дар від ОСОБА_8 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
Також, на підставі договору дарування, посвідченого 18.11.2014 приватним нотаріусом КМНО Кравченко О.П. та зареєстровано в реєстрі за №2004, ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_8 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9). Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.11.2014 (а.с.10).
Відповідно до Звіту проведення незалежної експертної грошової оцінки нерухомого майна, виконаного 17 листопада 2014 року ПП «Лідес Консалт», оціночна вартість 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 становить 146030 грн 67 коп., без ПДВ (а.с.12).
У приватизованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, що підтверджується довідкою ВСП «Грушківський» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» №1468 від 24.11.2008. Власником особового рахунку значиться ОСОБА_5 (а.с.13).
Матеріали справи містять витяг з кримінального провадження №12014100090011038 (а.с.14), де заявником значиться ОСОБА_5, з якого вбачається, що 03.12.2014 до Солом'янського РУ надійшла заява ОСОБА_5 про те, що на протязі серпня 2014 року невстановлена особа знаходячись в квартирі АДРЕСА_1 висувала погрози вбивством останній (ЖЕО - 53295). Вказаний витяг був наданий позивачами у підтвердження обставини, викладеної в позові щодо висування відповідачем погрози вбивством ОСОБА_5 та вчинення інших насильницьких дій. Однак в контексті ст.60 ЦПК України, суд не приймає вказаний витяг з кримінального провадження як належний та допустимий доказ, так як особу вказаного кримінального провадження не встановлено та вказаний витяг не є процесуальним документом, де встановлено протиправні дії саме відповідача по справі.
Також в матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (а.с.15-17), що були додані позивачами у підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_4, та які засвідчили факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_14 за вказаною адресою. Однак суд під час ухвалення рішення також не приймає надані письмові пояснення вказаних осіб, так як вони є необ'єктивними та були надані з порушенням вимог ст.ст.384-385 КК України.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ст.ст.355, 356 ЦК України власність двох чи більше із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Керуючись цими положеннями правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження спільною частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні права власності мають рівні права.
Відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно до ч.3,4 ст.364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, співвласник вправі вимагати грошової або матеріальної компенсації вартості його частки у власності лише у разі, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом чи якщо спільне майно є неподільною річчю.
Разом з цим, компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Із положень ч.2 ст.364 ЦК України не випливає обов'язок співвласника сплатити грошову або іншу матеріальну компенсацію вартості частки іншого співвласника, який бажає виділу та право співвласника, який бажає виділу на примусове стягнення зазначеної компенсації.
В судовому засіданні відповідач заперечила проти позбавлення її права власності на дану частину квартири будь-яким шляхом, взагалі заперечувала проти отримання або здійснення матеріальної компенсації позивачем на її користь вартості частки спірної квартири.
Згідно положень ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналізуючи вказану норму права, припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.365 ЦК України умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї ( відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-81цс11) та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Таким чином, норми статті 364 та 365 ЦК України є різними за своєю правовою природу та посилання позивачів про можливість їх одночасного застосування при вирішенні питання щодо припинення права власності на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності та стягнення матеріальної компенсації без згоди іншого співвласника є необґрунтованим.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Клопотання про призначення судової експертизи в судовому засіданні сторонами не заявлялось.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи встановлені по справі обставини та долучені до матеріалів справи докази у їх сукупності, суд вважає обґрунтованим посилання відповідача про те, що оцінка майна, про яке зазначено у позовних вимогах не є належно визначеною на час розгляду справи.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні позову відмовляється, то відповідно до положень ст.88 ЦПК України, понесені позивачами судові витрати, не відшкодовуються.
На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст.317, 355, 356, 364, 365 ЦК України, ст.ст.3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги особою, яка його оскаржує протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя - Г.О. Козленко