"12" травня 2016 р.Справа № 916/1398/15-г
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 147 503,19 грн.
Головуючий - Оборотова О.Ю.
Судді - Цісельський О.В.
Рога Н. В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Полозенко І.І. - довіреність від 19.01.2016р.;
Від відповідача: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: 1 квітня 2015 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору оренди від 3 січня 2002 року № 10/70 (з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви), виселення з нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 196,6 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 141 983 грн 68 коп. і пені в сумі 5 519 грн 51 коп. з підстав неналежного виконання зобов'язань.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року, у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015р. касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 17 червня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року у справі № 916/1398/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату господарського суду Одеської області від 11.03.2016р. № 379, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено автоматичний розподіл справи № 916/1398/15-г. Згідно з автоматизованим розподілом справ, в порядку ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, справу № 916/1398/15-г передано на розгляд судді Оборотовій О.Ю.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2015 прийнято справу № 916/1398/15-г до провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.02.2016 строк розгляду справи продовжено на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2016р. призначено справу №916/1398/15-г до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.
Згідно з автоматизованим розподілом справ, в порядку ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, по справі № 916/1398/15-г був визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Оборотова О.Ю., суддя Цісельський О.В., суддя Рога Н.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2016р. прийнято справу № 916/1398/15-г на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Оборотова О.Ю., суддя Цісельський О.В., суддя Рога Н.В.; колегіальний розгляд справи призначено на 25.03.2016р.
До канцелярії господарського суду Одеської області 07.04.2016р. від відповідача надійшла заява про відвід судді Цісельського О.В., посилаючись на те, що суддя Цісельський О.В. брав участь у розгляді справи №916/879/15-г за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення 240270,00грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2016р. у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відвід судді Цісельського О.В. по справі № 916/1398/15-г - відмовлено.
25.04.2016р. від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла заява про збільшення позовних вимог відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 139579,24 грн. пені в сумі 5 519,51 грн. та неустойку в сумі 1120791,14грн.
У судовому засіданні 27.04.2016р. від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2016р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів до 26.05.2016р.
У судовому засіданні 12.05.2016р. після виходу колегії суддів з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази, суд встановив:
03.01.2002 р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, найменування якого було змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з п. 4.1. рішення Одеської міської ради від 31.01.2011 р. № 273-VI "Про затвердження структури виконавчих органів загальної чисельності апарату Одеської міської ради та її виконавчих органів", (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10/70 (договір оренди).
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору оренди № 10/70, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу та першого поверху, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв. м. з метою організації громадського харчування. Строк дії договору оренди сторонами встановлено з 03.01.2002 р. по 03.01.2003 р.
До договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002 р. сторонами було укладено низку додаткових угод з питань зміни розміру орендної плати, строку дії договору та зміни площі переданого в оренду об'єкта. Так, відповідно до додаткових погоджень №5 від 11.09.2006 р. та №6 від 12.01.2007 р. до договору оренди були внесені зміни в частині орендованої площі з виключенням підвалу та залишенням першого поверху, загальною площею 136 кв. м., яка в подальшому була уточнена на підставі виготовленого КП "ОМБТІ та РОН" 27.10.2006 р. технічного паспорту та складала 141,3 кв. м. Останнє додаткове погодження за № 9 було укладено сторонами 03.12.2008 р., яким строк дії договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002 р. продовжено до 03.12.2011 р..
У зв'язку із систематичною несплатою орендних платежів, за результатами розгляду позову заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2012 р. по справі №5017/886/2012 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 р., з ФОП ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по орендній платі за період з 01.08.2011 по 20.07.2012 р. у сумі 46 080,39 грн.
13.01.2015 позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення про відмову від договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002 р. у зв'язку із наявністю заборгованості по орендним платежам за період з 01.08.2012 р. по 31.12.2014 р. у сумі 130 931,66 грн. Дане повідомлення отримано відповідачем 16.02.2015 р.
Враховуючи те, що порушення умов договору оренди №10/70 від 03.01.2012р. спричинило виникнення заборгованості а також, те, що приміщення не було передано позивачу, як передбачено умовами договору та закону, позивач був змушений звернутися до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо).
Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.
Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
У п. 3 інформаційного листа від 02.06.06. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог (ч.2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній.
Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Таким чином, з наведеного вбачається, що вказавши спочатку в позовній заяві про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 141 983,68 грн. і пені в сумі 5 519,51 грн., позивач не в праві пред'являти додаткові позовні вимоги, про які не йшлося в позовній заяві, а саме: стягнення неустойки в сумі 1120791,14грн.
На підставі вищевикладеного, суд не приймає до розгляду та повертає заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Нормою ч. 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Майно, яке є предметом договору оренди належить до об'єктів комунальної власності і правовідносини, пов'язанні з його орендою, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
У відповідності до ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про оренду державного та комунального майна") цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Згідно зі ст. 2 цього Закону Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Положеннями ст. 4, 5, 6 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що об'єктами оренди за цим Законом зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Орендодавцями в розумінні цього Закону є, в тому числі, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного майна та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За результатами розгляду справи №5017/886/2012 за позовом заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати Вищий господарський суд України у постанові від 12.11.2014 р., зазначив, що наявні у справах матеріали свідчать, що у визначений цією нормою термін жодна із сторін не заявила про припинення чи зміну договору, під час судового розгляду відповідач частково погасив свою заборгованість і зі змісту відзиву на позов, датованого 15.07.2012 р. року розмір своєї заборгованості, яка зазначалась у позові, не оспорював та просив лише про розстрочення платежів, на протязі тривалого розгляду цієї справи не ставив питання про припинення договору та повернення майна орендодавцю, а тому господарський суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на час постановлення ним судового рішення у серпні 2012 року договір оренди № 10/70 від 03.12.2002 р. не було припинено.
Відповідно до приписів ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В матеріалах справи відсутні докази надсилання сторонами протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору (3 грудня 2011 року) заяв про припинення дії договору.
Суд встановив, що акт обстеження лише фіксує технічний стан об'єкта оренди а тому не може бути розцінений як належний та допустимий доказ, що підтверджує волевиявлення сторін, враховуючи те, що відповідачу він не направлявся.
В свою чергу, з природи орендних правовідносин, визначеної положеннями ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування комунальним майном - спірним орендованим приміщенням - впродовж строку дії (чинності) відповідного договору, що узгоджується із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України.
Такий спосіб судового захисту, в контексті положень ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, який обрано позивачем, у вигляді розірвання спірного договору оренди спрямований на припинення орендних правовідносин, що за змістом визначених ч. ч. 2, 3 ст.653 цього Кодексу наслідків, може бути застосований лише до чинного (діючого) на дату подання позову і прийняття судового рішення договору.
Судом встановлено, що орендні правовідносини між сторонами з приводу зазначеного майна припинились через неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів. Враховуючи те, що повідомлення про розірвання договору відповідач отримав 16.02.2015р., саме з цього дня між сторонами припинились договірні відносини. Отже, в порядку, передбаченому умовами договору та ст. 782 ЦК України договір оренди №10/70 від 03.01.2012р. було розірвано в односторонньому порядку 16.02.2015р.
Враховуючи те, що припинення спірного договору відбулось до подання позовної заяви, права позивача не могли бути порушені фактом існування орендних правовідносин та не підлягають судовому захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.
Отже, колегія суддів відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.785 Цивільного кодексу України, припинення договору оренди тягне за собою виникнення зобов'язання Орендаря з повернення майна Орендодавцю.
Відповідачем був наданий суду акт обстеження нежитлового приміщення від 06.11.2012р., яким встановлено, що строк дії договору був визначений до 03.12.2011р. та продовжений не був у зв'язку із заборгованістю по орендній платі на момент закінчення строку дії договору. Крім того, даним актом також було встановлено, що на момент обстеження приміщення не використовується, технічний стан об'єкта оренди задовільний.
Колегія суддів звертає увагу, що даний документ не може бути доказом що підтверджує передачу приміщення, так як: за змістом пункту 4.7. договору оренди №10/70 від 03.01.2012р. після закінчення строку дії чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.
Судом встановлено, що приміщення, яке є об'єктом оренди не було передано позивачу в строк передбачений умовами договору оренди №10/70 від 03.01.2012р. а саме, акт приймання-передачі на дату винесення рішення не підписано.
Що стосується задоволення позовних вимог в частині виселення, суд звертає увагу, що правомірність застосування будь-якого способу судового захисту в контексті приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є можливою виключно у випадку наявності і доведеності таких умов: наявність певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу у позивача; існування порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача на момент звернення до суду; належність обраного способу судового захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору оренди майна комунальної власності, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, що підлягають застосуванню до правовідносин за вказаним договором.
Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, положення ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 4.7. договору оренди №10/70 від 03.01.2012р., після закінчення строку дії чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.
Судом встановлено, що відповідач не має правових підстав для ухилення від повернення позивачеві об'єкту оренди після п'ятнадцяти днів після дострокового розірвання договору оренди №10/70 від 03.01.2012р.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
У матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі орендованих відповідачем приміщень, що зумовлює висновок про наявність у позивача як відповідного суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту, так і факту його порушення відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.
Норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі. Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії договору оренди, позовна вимога орендодавця про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
За таких обставин, вимога позивача про виселення в контексті зазначених норм, відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна, є цілком обґрунтованою та правомірною Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 02.06.2014 р. по справі № 916/2943/13.
Пунктом 4.10 договору сторони погодили, що у випадку припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Отже, суд дійшов висновку, що незалежно від того припинено договір чи ні, відповідач повинен сплачувати орендні платежі, а тому вимога щодо стягнення є правомірною, адже даний обов'язок був передбачений договором який не був визнаний неукладеним.
Зазначена умова договору повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 795 ЦК України, відповідно до якої повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Враховуючи, що на момент пред'явлення позову відповідач приміщення не повернув, вимоги позивача щодо стягнення орендної плати за фактичне користування приміщенням за період після 16.02.2015 р. є законними і обґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.09.2013 р. по справі № 18/3399/11.
Враховуючи, що уточнення позовних вимог не було прийнято колегією суддів, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню в частині стягнення орендної плати як за період строку дії договору, так і за послідуючий період фактичного користування відповідачем майном. А саме, заборгованість з орендної плати в сумі 141 983 грн 68 коп. за період з 01.08.2012р. по 28.02.2015р.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 5519,51грн. вважає його вірним, а вимоги про його стягнення правомірними.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 5386,08 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (65007 АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 141,3 кв.м. що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код 26302595).
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65007 АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код 26302595) - заборгованість по орендній платі по договору № 10/70 від 03.01.2002р. за період з 01.08.2012 р. по 28.02.2015 р. у сумі 141983,68 грн., пеню у сумі 5519,51 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5386,08 грн.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2016р.
Головуючий - О.Ю. Оборотова
Суддя О.В. Цісельський
Суддя Н.В. Рога