12.05.16р. Справа № 904/2322/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Машмет", м.Дніпродзержинськ
до Приватного підприємства "ДАРІНА", м.Павлоград
про стягнення 45 565,65 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Найдьонова Я.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 10.03.16р.
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Машмет" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ДАРІНА" (далі - відповідач) про стягнення 45 565,65 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки продуктів харчування № 10/23-01 від 23.10.15р., в частині розрахунків за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду від 01.04.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 12.05.16р.
12.05.16р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.
В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.16р. про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням строку зберігання".
Господарським судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 12.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -
23.10.15 р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки продуктів харчування №10/23-01 ( далі - Договір), відповідно до умов п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, позивач зобов'язується передати (поставити) у власність відповідача борошно пшеничне вищого ґатунку (надалі-товар), а відповідач зобов'язується здійснити оплату згідно п. 3.1. та 3.2., прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного Договору згідно п. 2.2.
Передача (поставка) товару здійснюється позивачем автомобільним транспортом за адресою відповідача згідно п. 1.1 даного Договору (п. 1.5. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що ціна одиниці виміру товару з доставкою на адресу відповідача та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в рахунках, накладних та додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору.
Загальна вартість Договору складає 500 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору відповідач після отримання товару згідно п. 1.1 здійснює 100% оплату на протязі 1-го робочого банківського дня та транспортні послуги згідно рахунку.
Як зазначено у п. 3.2. Договору, остаточний розрахунок відповідач здійснює, згідно п.1.1 даного договору на протязі 7 банківських днів з моменту поставки товару в безготівковому порядку на поточний рахунок позивача.
Положеннями п. 4.2. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом позивача. Вартість доставки товару сплачує відповідач по факту здійснення поставки товару в пункт відвантаження, зазначений відповідачем в п.1.1 даного Договору.
За приписами п. 4.3. Договору поставка товару здійснюється наступним чином: позивач зобов'язується протягом 3 робочих днів з моменту підписання Договору здійснити поставку борошна пшеничного вищого ґатунку згідно п. 1.1. даного договору.
Право власності на товар виникає в момент передачі його відповідачу, що фіксується накладною про прийомку товару або Актом прийомки - передачі товару (п. 5.1. Договору).
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору винна сторона несе господарчо-правову відповідальність згідно чинного законодавства України.
Як зазначено у п. 6.3. Договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, прийнятих за цим Договором, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Даний Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.15р. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 рік кожен, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону за 30 днів до закінчення кожного періоду дії цього Договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного Договору (п. 10.1. Договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 44 049,96 грн., що підтверджують видаткова накладна №РН-0000019 від 02.11.15р. та акт приймання - передачі продукції за кількістю та якістю № 02/11 від 02.11.15р. В порушення умов Договору відповідач не здійснив оплату за поставлений товар. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 44 049,96 грн.
За неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивачем на підставі п. 6.3. Договору була нарахована пеня у розмір 541,81 грн.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 528,54 грн. та 3% річних у розмірі 445,33 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 44 049,96 грн., пеню у розмір 541,81 грн., інфляційні втрати у розмірі 528,54 грн., 3% річних у розмірі 445,33 грн.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки:
- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.
- Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача та відтиском печатки підприємства на видатковій накладній №РН-0000019 від 02.11.15р. та акту приймання - передачі продукції за кількістю та якістю № 02/11 від 02.11.15р.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, прийнятих за цим Договором, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
На підставі п. 6.3. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 541,81 грн., розрахунок якої господарським судом був перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно, у зв'язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3% річних у розмірі 445,33 грн. та інфляційні втрати у розмірі 528,54 грн., розрахунок яких судом також перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно, у зв'язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру ".
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначає представництво як один із видів адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як зазначено у п. 6.3. Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу (оплату послуг адвоката) за договором про надання правової допомоги № 26/14 від 12.08.14р. та додаткової угоди від 01.07.15р. № 1 до нього у розмірі 3 000,00 грн.
Господарський суд, виходячи з принципів розумності та справедливості, оцінює правові послуги адвоката по даній справі у розмірі 3 000 грн.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного підприємства "ДАРІНА" (51400, м. Павлоград, вул. Дніпровська, буд.49, код ЄДРПОУ 21892132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "МАШМЕТ" (51900, м. Дніпродзержинськ, вул. Чайковського, буд. 1/81, код ЄДРПОУ 38975532) заборгованість за поставлений товар у розмірі 44 049,96 грн. (сорок чотири тисячі сорок дев'ять грн. 96 коп.), пеню у розмірі 541,81 грн. (п'ятсот сорок одна грн. 81 коп.), 3% річних у розмірі 445,33 грн. (чотириста сорок п'ять грн. 33 коп.), інфляційні втрати у розмірі 528,54 грн. (п'ятсот двадцять вісім грн. 54 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.), витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 16.05.16р.
Суддя ОСОБА_2