27 квітня 2016 року 10 год. 47 хв.Справа № 808/809/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Стрельнікової Н.В.,
за участю секретаря Батигіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя,
до: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, м. Запоріжжя,
про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому згідно уточненої позовної заяви
вх. №9135 від 18.03.2016 просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-1232 від 19.02.2016 у розмірі 1561 грн. 61 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що спірна вимога суперечить приписам чинного законодавства, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання. Позивач вказує у позові, що в силу приписів ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI), вона є пенсіонером за віком, який обрав спрощену систему оподаткування, а відтак звільняється від сплати за себе єдиного внеску.
Представник позивача у судовому засіданні, підтримав заявлені позовні вимоги, надав суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Також, представник позивача посилався на рішення Конституційного суду України від 26.11.2003 №11-рп/2913 у справі №1-14/2013, у якому зазначено про те, що за змістом вказаних законів прав на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загальновизнаного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин.
Представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, у судові засідання, призначені на 13.04.2016 та 27.04.2016, не з'явився, причини суду не повідомив. На виконання ухвали суду від 30.03.2016 про відкриття провадження у справі представником відповідача до суду була подана письмова заява (вх.№13243 від 25.04.2016) разом із копіями витребуваних судом документів, однак позиція відповідача щодо заявлених позовних вимог, пояснення щодо обставин прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, у цій письмовій заяві відсутні.
Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на наведене, оскільки представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання та не повідомив суд про наявність для цього поважних причин, суд вважає можливим не відкладати розгляд справи та розглянути її на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, пройшла процедуру державної реєстрації та є платником єдиного податку, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 та свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1
19 лютого 2016 року ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області сформована та надіслана на адресу позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1561 грн. 61 коп.
Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її у адміністративному порядку звернувшись зі скаргами до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області та Державної фіскальної служби України. Проте, рішеннями №939/14/08-01-100413 від 18.12.2015 та № 1049/К/99-99-10-01-07-25 від 02.02.2016 позивачу було відмовлено у скасуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки).
04 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом про скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1232 від 19.02.2016 у розмірі 1561 грн. 61 коп.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).
Згідно п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VI встановлено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями ст. 9 Закону №1058-IV передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) та пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-IV, відповідно до якої (в редакції на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
В редакції, чинній на момент прийняття спірної вимоги, статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Як вбачається з копії пенсійного посвідчення НОМЕР_3 серії НОМЕР_4, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, та отримує вид пенсії: за вислугу років.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) в редакції, чинній на момент призначення позивачці пенсії за вислугою років, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже позивачка не досягла віку, з якого призначається пенсія за віком, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена їй відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії протоколу №285 від 18.03.2008 та розпорядження №144752 від 11.03.2009 про призначення позивачці пенсії за вислугу років, а також копія пенсійного посвідчення позивача НОМЕР_3 від 23.04.2008.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1, яка отримує пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII, не звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі ч. 4 ст. 4 №2464-VI, оскільки пенсія за вислугу років була призначена позивачці незалежно від віку і такий вид пенсії не є пенсією за віком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.04.2014 у справі №21-59а14.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, аналогічні обставини щодо позивачки встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 року по справі №К/800/25212/14. Зазначеною постановою була скасована постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя про скасування вимоги було відмовлено.
Покликання представника позивача на приписи ст. 51 Закону №1788-XII, згідно яких пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, не спростовують вищенаведених висновків суду. Навпаки, з приписів наведеної норми вбачається, що подією, яка надає право на пенсію за вислугою років є факт втрати професійної працездатності, а не факт досягнення особою певного віку.
Не приймає суд також до уваги посилання представника позивача на рішення Конституційного суду України від 26.11.2013 №11-рп/2013, у справі №1-14/2013, оскільки процитовані представником позивача слова із зазначеного рішення вирвані з контексту. У наведеній частині рішення мова йшла про передбачені у статті 21 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII випадки, коли пенсійний вік для визначеного в ній кола осіб, зокрема державних службовців, знижено на півтора року порівняно із загальновстановленим. Тобто в даному випадку мова йде про знижений пенсійний вік, позивачці ж пенсія призначена незалежно від досягнення нею будь-якого визначеного віку, а лише у зв'язку з наявністю певного спеціального стажу роботи.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимога відповідача №Ф-1232 від 19.02.2016 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1., яка отримує пенсію за вислугою років, боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є цілком правомірною, а відтак не підлягає скасуванню.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, керуючись 69, 70, 71, 158 - 163 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В. Стрельнікова