Справа 688/1981/16-к
№ 1-в/688/878/16
Ухвала
Іменем України
13 травня 2016 року Шепетівський міськрайонний суд
Хмельницької області
в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3
представника ШВК № 98 - ОСОБА_4 ,
засудженого - ОСОБА_5 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м.Шепетівка заяву засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Пісочне Ковельського району Волинської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні якого одна неповнолітня дитина, непрацюючого, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого:
04.09.2008 року Ковельським міськрайонним судом за ст.185 ч.3, ст. 309 ч.1 КК України до 4 років позбавлення волі. 28.11.2008 року ухвалою апеляційного суду Волинської області на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки,
про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,
встановив:
Засуджений ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про умовно-дострокове звільнення відповідно до ст. 81 КК України.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 заяву підтримав.
Представник Шепетівської виправної колонії та прокурор заперечили щодо задоволення заяви, оскільки ОСОБА_5 своєю поведінкою і ставленням до праці не довів свого виправлення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши засудженого, представника виправної колонії, думку прокурора, суд дійшов висновку, що заява про умовно-дострокове звільнення задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Судом встановлено, що вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.06.2009 року ОСОБА_5 засуджений за ч. 2 ст.186, ч.2 ст. 187, ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності. На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком приєднано невідбуте покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04.09.2008 року, а саме один рік позбавлення волі, і за сукупністю вироків визначено остаточно покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
Зараховано у строк відбування покарання час перебування ОСОБА_5 під вартою з 27.08.2008 року по 28.11.2008 року. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.01.2016 року ОСОБА_5 зараховано у строк відбування покарання у виді позбавлення волі призначеного вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.09.2009 року, 9 місяців 29 днів перебування його в місцях попереднього ув'язнення.
Початок строку: 27.02.2009 року, кінець строку: 28.01.2017 року. Відбуто 2/3 строку покарання.
Таким чином, засуджений ОСОБА_5 відбув частину покарання, за яке можливе застосувати умовно-дострокове звільнення.
Згідно з ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Так, підстава для умовно-дострокового звільнення складається з двох обов'язкових елементів: доведення засудженим сумлінною поведінкою і ставленням до праці свого виправлення (дотримання режиму відбування покарання; виконання покладених на засудженого законних обов'язків; прагненням своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин; постійна свідома участь у суспільно-корисній праці; систематичне виконання трудових обов'язків, виробничих завдань і дорученої роботи) та фактичне відбуття певної частини призначеного йому строку покарання.
Під виправленням засудженого слід розуміти усунення з його психіки порочних нахилів, що сприяють вчиненню злочину, та одночасне прищеплення йому таких поглядів і звичок у дисципліні праці і поведінки, у побуті, колективі, суспільстві, які виключають можливість вчинення нових злочинів.
Сумлінна поведінка і ставлення до праці є необхідним і достатнім доказом виправлення засудженого. При цьому, висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе умовно-дострокове звільнення. Висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися в тому числі й на даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого у цілому.
З характеристики засудженого ОСОБА_5 вбачається, що останній з 10.03.2009 року утримувався в СІЗО м.Луцьк, з 26.10.2009 року відбував покарання в Маневицькій ВК Волинської області № 42, з 03.03.2010 року перебував на лікуванні в Дніпропетровській виправній колонії Дніпропетровської області № 89, за період відбування покарання характеризувався посередньо, порушень режиму утримання не допускав, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, заохочень не мав. З 26.01.2011 року відбував покарання в Маневицькій ВК Волинської області № 42. За період відбування покарання характеризувався негативно, допустив 2 порушення режиму відбування покарання, які виражались в порушенні правил поведінки та спробі встановити між локальний зв'язок, за що 2 рази притягувався до дисциплінарної відповідальності адміністрацією колонії. Стягнення погашені у встановленому законом порядку. Заохочень не мав. З 08.07.2011 року відбуває покарання в Шепетівській виправній колонії Хмельницької області № 98. За весь період відбування покарання ОСОБА_5 характеризується наступним чином: допустив 7 порушень режиму відбування покарання, які виражались у порушенні форми одягу, розпорядку дня, зберіганні забороненних предметів та перешкоджанні проведення обшуку за що 5 раз притягувався до дисциплінарної відповідальності, в 2 випадках обмежились проведенням бесіди профілактично - виховного характеру. Стягнення погашені у встановленому законодавством порядку. Два рази заохочувався адміністрацією установи за добру поведінку та сумлінне ставлення до праці.
На виробництві колонії в даний час не працевлаштований.
У відношенні до інших засуджених не конфліктний. Не завжди дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. До виконання передбачених законом вимог персоналу у станови ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість. Намагається утримувати в чистоті та порядку спальне місце та приліжкову тумбочку, завжди має охайний зовнішній вигляд.
Приймає участь в реалізації програм диференційованого виховного впливу: «Фізкультура і спорт», «Правова просвіта», «Духовне відродження», «Освіта», «Професія», «Подолання алкогольної та наркотичної залежності», «Творчість», «Підготовка до звільнення», однак відноситься до цього формально. До підвищення загальноосвітнього рівня та вдосконалення наявних професійно-технічних навичок не прагне, участі у самодіяльних організаціях не приймає. Підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними шляхом листування та телефонних розмов, отримує від них посилки та передачі.
Засуджений ОСОБА_5 перебуває на профілактичних обліках в установі «Як особа схильна до самогубства» та «Особа схильна до втечі».
Крім того, комісією при Шепетівській виправній колонії розглядалось питання про переведення ОСОБА_5 до дільниці соціальної реабілітації відповідно до ст.101 КВК (протокол № 54 від 12.11.2014 року), про можливість заміни не відбутої частини покарання більш м'яким відповідно до ст.82 КК України (протокол № 23 від 05.06.2013 року) та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_5 відповідно до ст. 81 КК України (протокол №61 від 17.12.2014 року), та було відмовлено як такому, що не довів своє виправлення.
Суд дійшов висновку, що наявна кількість стягнень та лише 2 заохочення вказує на нестабільну поведінку засудженого та його небажання стати на шлях виправлення та адаптуватися у суспільстві.
Матеріали справи в своїй сукупності не свідчать про досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України - виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення, а тому умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до нього не може бути застосовано.
Керуючись ст. 81 КК України, ст.ст. 537, 539, 395 КПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Хмельницької області протягом семи днів з моменту оголошення через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання її копії.
Суддя ОСОБА_1