Справа № 676/6917/15-ц
Номер провадження 2/676/261/16
15 квітня 2016 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд
Хмельницької області
в складі: головуючої судді Швець О.Д.
з участю секретаря Ксьондз Р.М.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам'янці-Подільський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Лада-Каміс» про стягненя заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТзОВ «Лада-Каміс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди. Уточнивши позовні вимоги зазначає, що вона 25.06.2015 року влаштувалась на роботу в ТОВ «Лада-Каміс» організатором виховної роботи в літній табір відпочинку для дітей «Кабельник» за сумісництвом згідно її заяви від 25.06.2015 року. За фактично відпрацьований час з 25.06.2015 року по 24.07.2015 року відповідач не виплатив заробітну плату. Під час розгляду справи в суді відповідач виплатив їй заробітну плату за період з 25.06.2015 р по 02.07.2015 року в сумі 233,26 грн. Інший період неоплачений. Також під час розгляду справи в суді їй стало відомо, що відповідач звільнила її з роботи 02.07.2015 р по закінченню строку трудового договору. Відповідач протягом тривалого часу відмовляється оплатити виконану нею роботу, чим змусив її нервуватися, протягом певного проміжку часу її життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями, що призвело до душевних страждань, загострення хронічних хвороб. Вважає, що таким протиправними діями відповідач заподіяв їй моральну шкоду, яку оцінює в 10 000 грн. Просить стягнути з ТзОВ «Лада-Каміс» на її користь не виплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В суді позивач позов підтримала, просить задовольнити.
Представник ТзОВ «Лада-Каміс» повторно в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно належним чином, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ТзОВ «Лада-Каміс» з 25.06.2015 року по 02.07.2015 року, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про прийняття на роботу, наказом № 12-ОС від 25.06.2015 р про прийнята на роботу до ТОВ «Лада-Каміс» на посаду організатора з виховної роботи за сумісництвом, копією строкового трудового договору від 25.06.2015 року, наказом № 14-ОС від 01.07.2015 р про звільнення ОСОБА_1 з роботи в зв»язку з закінченням трудового договору за п.2 ст. 36 КЗпПУ.
З 03.07.2015 року ОСОБА_1 фактично була допущена до виконання обов»язків на посаді організатора з виховної роботи в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку «Кабельник», що розташований в с. Приморське, курорт «Росейка» Татарбунарського району Одеської області, який належить ТОВ «Лада -Каміс». Відповідні документи про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 ТОВ «Лада-Каміс» не оформляло.
Пояснення позивача узгоджуються з іншими доказами, які були зібрані по справі, а саме долученими до матеріалів справи проїзними документами АХ № 469353, АХ № 469351, АХ № 469357, АХ № 469350, АХ № 469356 на потяг Хмельницький - Одеса на 03.07.2015 року, які видані на ім.»я ОСОБА_1, списком дітей, які направляються на оздоровлення до м. Одеси потягом Ужгород - Одеса 03.07.2015 року за підписом генерального директора ТОВ «Лада-Каміс» ОСОБА_2 де ОСОБА_1 вказана керівником групи, проїзними документами БД №544662 на ім.»я ОСОБА_3 на потяг Хмельницький - Одеса на 03.07.2015 року, щоденником практики ОСОБА_3 за період з 03.07.2015 р по 24.07.2015 р за підписом директора табору ОСОБА_2
. В суді допитаний в якості свідка ОСОБА_3 показав, що з 03.07.2015 року проходив літню педагогічну практику в дитячому оздоровчому таборі «Кабельник». ОСОБА_1 працювала в цьому таборі організатором з виховної роботи повну зміну з 03.07.2015 року по 24.07.2015 року.
Згідност.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, фактичний допуск працівника до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядження чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Виходячи з наведеного, вбачається, що сторони у справі перебували в трудових відносинах з 03.07.2015 р по 24.07.2015 р.. За вказаний період позивач не отримала заробітну плату.
Так, згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.
Відповідно до п.12 Положення №43 від 28 червня 1993 року відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №245 від 03 квітня 1993 року покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, що приймає працівника на роботу за сумісництвом.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідност.21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Виходячи із змісту статей 21, 102-1 та 235 КЗпПУкраїни, чинне законодавство про працю не містить будь-яких обмежень чи інших правил стосовно виплати заробітної плати особам, які працюють за сумісництвом та виплати їм середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 102-1 КЗпП України, ст.19 Закону України «Про оплату праці» та п.5 Положення № 43 від 28 червня 1993 року працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із матеріалів, долучених відповідачем до справи, за час роботи з 25.06.2015 р по 02.07.2015 року позивачу виплачена заробітна плата в розмірі 290,00 грн з урахуванням відповідних утримань податків та платежів, що підтверджується довідкою № БП15 від 18.11.2015 року. Таким чином середньоденний заробіток позивача становить 290,00 : 8 = 36,25 грн.
З 03.07.2015 р по 24.07.2015 р позивач відпрацювала 22 робочих дні, тому її заробіток за цей період складає 36,25 х 22 = 797,50 грн без урахування податків та платежів.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день його звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до вимогст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку.
Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку у разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідач з 24.07.2015 року по 15.04.2016 року прострочив з виплатою 185 днів (в липні 5 днів, серпень 20 днів, вересень 22 дня, жовтень 22 дня, листопад 21 день, грудень 23 дня, січень 19 днів,лютий 21 день, березень 22 дня, квітень 11 днів).
Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 36,25 х 185 = 6706,25 грн без урахуванням податків та платежів.
З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення заборгованої заробітної плати в сумі 797,50 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6 706,25 грн слід задовольнити.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Суд вважає, що відмова відповідача виплатити заробітну плату призвело до моральних страждань, нервових переживань, позивачу прийшлось доводити в судовому порядку незаконність дій відповідача, а тому їй заподіяна моральна шкода. Виходячи із принципу розумності та справедливості суд вважає, що стягненю підлягає моральна шкода в розмірі 200 грн.. Доказів того, що позивачу спричинено моральну шкоду в більшому розмірі матеріали справи не містять, позивач не довів причинного зв*язку між наявними у нього хворобами та діями відповідача.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначені норми, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути 551,20 грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 88, 213, 215 ЦПК України, ст.115, 116, 117 КЗпП України,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТзОВ «Лада-Каміс» ( код ЄДРПОУ 21340504) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 797,50 грн. з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов»язкові платежі та середній заробіток за час затримки виплати кінцевого розрахунку при звільненні в сумі 6 706,25 грн., з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов»язкові платежі та 200 гривень в відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ТзОВ «Лада-Каміс» (код ЄДРПОУ 21340504) судовий збір на користь держави в сумі - 551 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Кам»янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а якщо особи не були присутні під час проголошення рішення, то протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Швець О.Д