Справа № 466/225/16 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/783/3329/16 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія: 46
10 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Гірник Т.А., Федоришина А.В.,
за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,
позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб: ОСОБА_4, Головного управління державної міграційної Служби України у Львівській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав, визначених ст.ст.71,72 ЖК УРСР, тобто з підстав не проживання відповідача у спірній квартирі понад 6 місяців.
На обґрунтування позову зазначає, що вона ОСОБА_2, є власницею квартири АДРЕСА_1. Квартира приватизована. В квартирі був зареєстрований але не проживає понад два роки її зять відповідач ОСОБА_3 згоду на реєстрацію якого в даній квартирі вона надала, оскільки сім'я її доньки раніше не мала власного житла. Відповідач ОСОБА_3 на даний час разом з її донькою та дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 Відповідач ніколи не виконував обов'язків членів сім'ї, пов'язані з утриманням квартири, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг, проведення необхідного технічного і капітального ремонту в квартирі.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 28 березня 2016 року у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
Це рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 В апеляційній скарзі посилається на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного і всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що відповідач жодним доказом не спростував доводів того, що він понад встановлений законом строк відсутності у спірній квартирі, фактично вибув до іншого місця проживання, не надав доказів на підтвердження поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлені строки. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов (а.с. 42-45).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на обґрунтування апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для задоволенні скарги, виходячи з наступного.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Положеннями ст.212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, спірна квартира АДРЕСА_1 складається з 2-х кімнат, житловою площею 28,20 кв.м., загальна площа квартири складає 49,50 кв.м. Квартира приватизована та на праві спільної сумісної власності належить позивачу ОСОБА_2, а також ОСОБА_4 (син позивача) та ОСОБА_6 (дочка позивача), яка до участі у справі не залучена ( а.с. 6, 7).
Окрім цього, з довідки ЛКП „Під Голоском-410" №4 від 04.01.2016 року вбачається, що у зазначеній вище квартирі зареєстровані: співвласники ОСОБА_2 - з 18.07.1986 р. та ОСОБА_4 - з 24.04.2001 р., а також відповідач, зять ОСОБА_3 - з 15.11.2001 р.
Згідно пояснень позивача ОСОБА_2 в суді першої та апеляційної інстанцій, відповідач ОСОБА_3 вселився та був зареєстрований у спірній квартирі з дозволу всіх співвласників, як зять, та понад два роки, виселившись разом з її донькою з цієї квартири, проживає в належній їм квартирі за адресою: АДРЕСА_2
Таким чином, позивач не заперечує правомірність вселення та набуття відповідачем, як членом сім'ї власника квартири, права на користування спірною квартирою на момент реєстрації в ній.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач просила суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на проживання у спірній квартирі АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст.ст.71, 72 ЖК України, позиваючись на те, що останній фактично вибув із цього помешкання та понад визначені цими правовими нормами строки, не проживає у спірному житлі без поважних причин.
Положення ст.ст.71,72 ЖК УРСР, на яки посилається позивач, регулюють правовідносини між користувачами приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.
В ході апеляційного розгляду справи апелянт зазначив, що ОСОБА_3 фактично втратила статус члена сім'ї власника квартири та не є її наймачем оскільки добровільно виселився та проживає у іншому житлі.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, на момент вселення у спірне житло, ОСОБА_3 являвся членом сім'ї не лише позивача ОСОБА_2, як власника квартири, а і членом сім'ї співвласника цієї квартири ОСОБА_6, як чоловік останньої, і такий його статус не спростовано. Остання до участі у справі не залучена.
При цьому слід врахувати що право користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку і наймачів регулюється різними нормами. Зокрема, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку регулюються статтями 156, 157 ЖК УРСР, а права обов'язки наймачів щодо користування жилими приміщеннями в будинках(квартирах) приватного житлового фонду - статтями 158-170 ЖК УРСР.
У відповідності до ч.4 ст.156 ЖК УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу щодо порядку оплати такого житла..
Згідно ст.163 ЖК УРСР у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього кодексу.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Окрім своїх тверджень про те, що відповідач ОСОБА_3 понад два роки не проживає у спірній квартирі, та аналогічних пояснень заінтересованої третьої особи ОСОБА_4, який не допитувався в судовому засіданні як свідок, а отже його пояснення відповідно до ст.59 ЦПК України не можуть бути взяті судом до уваги, позивачем надано суду на підтвердження своїх вимог Акти ЛКП «Під Голоском-410» від 25 серпня 2015 р. та 26.10.2015., які об'єктивно засвідчують лише факт відсутності відповідача у спірній квартирі в зазначені дні. Однак, зафіксована в цих актах інформація про те, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі понад два роки є опосередкованою через пояснення самої ОСОБА_2, а також сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не допитувались в суді як свідки.
Таким чином, вказані акти обґрунтовано не взяті судом до уваги, як допустимі докази, в розумінні ст.59 ЦПК України.
Будь яких інших доказів, на підтвердження того, що ОСОБА_3 понад рік не проживає в спірній квартирі, позивачем не надано та не встановлено таких і судом першої інстанції.
Поряд з цим, вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право, як члена сім'ї власника житла, на користування цим житлом у зв'язку з його відсутністю в ньому понад визначені законом строки, регулюється нормами цивільного законодавства.
Однак, з цих підстав позов не заявлявся.
Таким чином, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного в ст.11 ЦПК України, у суду не було достатніх фактичних і правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, яка не позбавлена можливості захистити свої законні права та інтереси, як власник спірного житла із залученням всіх інших співвласників спірної квартири.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Гірник Т.А.
Федоришин А.В.