Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 321/1528/15Головуючий у 1-й інстанції Олійник М.Ю.
Пр. № 22-ц/778/2094/16Суддя-доповідач Гончар М.С.
12 травня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.
за участі секретаря Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище», третя особа - Реєстраційна служба Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку,
та зустрічним позовом Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» до ОСОБА_2, третя особа - Реєстраційна служба Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди поновленим
ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив (а.с. 2-4):
- визнати договір оренди землі від 26.03.2005 року, укладений між ОСОБА_3 та Михайлівським вищим професійним училищем № 52 (код ЄДРПОУ 02544106) та зареєстрований у Михайлівському РВ Запорізької філії ДЗК під № 040927300311, припиненим;
- зобов'язати ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» повернути йому (ОСОБА_2) земельну ділянку площею 5,7058 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Михайлівської селищної ради Запорізької області;
- судові витрати показати на відповідача.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 5,7058 га, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області. 26 березня 2005 року попередній власник земельної ділянки ОСОБА_3 уклала договір оренди землі з Михайлівським ВПУ-52, яке в 2010 році було реорганізоване у ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» строком на 7 років, тобто до 26 березня 2012 року. Після отримання ним свідоцтва на право на спадщину, в листопаді 2015 року, він звернувся до відповідача із заявою про повернення земельної ділянки, але відповіді не отримав.
09 лютого 2016 року від відповідача ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» до суду першої інстанції надійшов зустрічний позов до ОСОБА_2 (а.с.79-81), який був прийняти до розгляду у цій справі судом першої інстанції, та в якому останній просив на підставі ст. 764 ЦК України і ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» визнати договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2005 року, укладений між ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» та ОСОБА_3 на оренду земельної ділянки площею 05,71 га (кадастровий номер НОМЕР_2) згідно державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 30.12.2003 року та яка перейшла у спадок за законом до ОСОБА_2, поновленим на новий строк на тих самих умовах з 27 березня 2012 року по 26 березня 2019 року включно.
В обґрунтування свого зустрічного позову ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» зазначало, що 26 березня 2005 року між ОСОБА_3 та Михайлівським ВПУ № 52 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 05,71 га, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, строком на 7 років. Після закінчення строку дії договору 26 березня 2012 року від орендодавця ОСОБА_3 на адресу орендаря не надходило будь-яких листів-повідомлень про заперечення проти продовження дії договору, крім того, сторони договору продовжували виконувати його умови: орендар користувався землею та сплачував орендну плату, а орендодавець отримувала орендну плату.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 до ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», третя особа - Реєстраційна служба Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку задоволено.
Визнано договір оренди землі від 26 березня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» № 52, припиненим.
Зобов'язано ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,7058 га, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер НОМЕР_1.
Стягнуто з ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на сплату судового збору в сумі 1128,58 грн.
В задоволенні зустрічного позову ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» до ОСОБА_2, третя особа - Реєстраційна служба Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди поновленим відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити, зустрічний позов ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» задовольнити у повному обсязі.
У судове засідання 12 травня 2016 року повідомлені про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом з додержанням вимог ст. 74-77 ЦПК України (а.с.162-164) всі особи, які беруть участь у цій справі, не з'явились, окрім представника ОСОБА_2 за договором - адвоката (а.с. 62-63) Першина В.М., про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у цій справі, та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника ОСОБА_2 за договором - адвоката (а.с. 62-63) Першина В.М.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 за договором - адвоката (а.с. 62-63) Першина В.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» у цій справі, керувався ст.ст. 10- 11, 60, 88, 131, 208-209, 212-215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності первісного позову ОСОБА_2 та, навпаки, із необґрунтованості та недоказаності зустрічного позову ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» у цій справі.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 жовтня 2015 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,7058 га, розташованої за адресою: Запорізька область Михайлівський район, Михайлівська селищна рада, що належала спадкодавцю ОСОБА_3 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4 від 30 грудня 2003 року, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 6).
Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7).
26 березня 2005 року між попереднім власником земельної ділянки - ОСОБА_3 та Михайлівським ВПУ-52 (правонаступником якого є ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище») був укладений договір оренди землі (а.с. 9-12).
Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований 01 квітня 2009 року.
В договорі зазначені всі умови, передбачені діючими на час укладення законодавством та він повністю відповідає вимогам ст. 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на час його укладення. Тобто, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору саме 26 березня 2005 року.
Вказана в договорі земельна ділянка була передана орендодавцем ОСОБА_5 орендарю 26 березня 2005 року, що підтверджується відповідним актом прийму-передачі об'єкта оренди від 26 березня 2005 року (а.с. 14). Тобто, попередній власник земельної ділянки ОСОБА_3 зі свого боку повністю виконала свої зобов'язання за договором оренди, передавши земельну ділянку у користування орендарю ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (свідоцтво про смерть, копія а.с. 8).
Після отримання свідоцтва про право на спадщину у 2015 році, новий власник земельної ділянки, ОСОБА_2 звернувся до орендаря ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» із заявою про повернення належної йому земельної ділянки, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди від 26 березня 2005 року, укладеного з попереднім власником, зазначивши що не має наміру укладати новий договір оренди, а планує обробляти земельну ділянку самостійно (а.с.131-132) .
Згідно із ст. 31 Закону України «Про оренду землі» однією з підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено загальне правило відповідно до якого договір є укладеним з моменту коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Положеннями ЦК України прямо не передбачено вимоги щодо державної реєстрації договору оренди землі, а отже прямо не визначено моменту його укладення, відсилаючи, разом з цим, до спеціальних (галузевих) норм законодавства.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (яка діяла на час підписання договору) передбачено, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст. 19 названого Закону строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки регламентувалась Порядком державної реєстрації договорів оренди землі (затвердженим постановою КМУ від 25 грудня 1998 року № 2073).
Відповідно до п.14 названого Порядку датою реєстрації договору оренди землі є дата запису факту державної реєстрації у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди, що має вестися державним органом земельних ресурсів. П.2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі визначає, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням не факту укладення договору, а факту виникнення чи припинення права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», яка діяла на час укладання спірного договору оренди, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди, тощо.
П. 8 договору оренди від 26 березня 2005 року чітко передбачено, що договір укладається на термін 7 років.
Ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (яка діяла на час підписання договору), передбачено, що договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації.
Проте виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі», суд першої інстанції правильно вважав твердження відповідача у цій справі про те, що строк дії спірного договору оренди землі починається з дати його державної реєстрації є помилковим, так як державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати день його укладання, тобто строк дії договору.
Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки, не визначає моменту укладення договору оренди, який можна вважати укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов (ч.1 ст. 638 ЦК України).
Крім того, незважаючи не те, що державна реєстрація договору оренди землі від 26 березня 2005 року була здійснена пізніше - 01 квітня 2009 року (через понад чотири роки), сторони, згідно вимог ст. 651 ЦК України не внесли зміни до договору щодо строку його дії.
Поняття «набрання чинності» договору оренди, що застосоване у ст. 18 ЗУ «Про оренду землі» очевидно констатує, що чинність набирає договір, який на момент набрання чинності вже є укладеним. Державна реєстрація договору оренди землі не визначає моменту укладення договору. Державна реєстрація договору оренди землі вказує лише на момент набрання чинності договором, а не на момент його укладення.
Отже, державна реєстрація договорів оренди пов'язана з чинністю договорів, а не зі строком їх дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ у справі №6-162ц13, в якій вказано, що сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору. Строк дії договору обумовлюється сторонами під час його укладення та не повинен виходити за межі, встановлені законодавством.
У постанові Верховного Суду України №6-5 цс13 від 06 березня 2013 року викладена правова позиція, згідно якої, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України, зі змінами внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав. передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.
Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України в постановах Верховного суду України №6-5 цс13 від 06 березня 2013 року і № 6-162цс13 від 19 лютого2014 року, що в силу 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.
До того ж, п. 37 вищезазначеного договору оренди від 26 березня 2005 року прямо передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.
Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні. Гарантоване право позивача порушується відповідачем, а тому підлягає судовому захисту, що передбачено ст. 3 ЦПК.
Згідно із п. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 2 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 р. у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, користуватися своєю власністю, відповідачем порушені.
ОСОБА_2, як власник зазначеної земельної ділянки, має право, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 321 ЦК України, ст.ст. 78, 81, 90 ЗК України, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, її право приватної власності є непорушним. Позивач не має бажання укладати будь-які угоди з відповідачем на оренду зазначених земельних ділянок, про що повідомляв відповідача та наполягав на поверненні йому земельної ділянки.
Відповідно до ст.ст.31, 34 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється, у тому числі, в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Отже, в ході судового розгляду судом першої інстанції було правильно встановлено, що договір оренди землі між ОСОБА_3 (попереднім власником) та ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» від 26 березня 2005 року був укладений на термін 7 років та діяв відповідно до 26 березня 2012 року.
Після переходу права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки між ним та ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» на новий строк не укладався, будь-яких змін (в тому числі щодо зміни терміну дії договору) до договору оренди сторонами не вносилося. Після спливу строку дії договору оренди - 26 березня 2012 року, у власника дійсно виникло право витребувати у відповідача своє майно у виді спірної земельної ділянки. Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що на теперішній час ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» безпідставно користується земельною ділянкою, що належать ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю, а тому дана земельна ділянка підлягає поверненню її власнику - ОСОБА_2
Стосовно зустрічної позовної заяви ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» суд першої інстанції правильно звернув увагу на таке.
Ст. 33 Закону України «Про оренду землі» об'єднує два випадки поновлення договору оренди.
Так, у ч. 1 ст. 33 цього закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті).
Для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Крім того, п. 8 договору оренди землі від 26 березня 2005 року передбачено, що після закінчення договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Враховуючи, відсутність доказів направлення орандарем повідомлення про намір продовжити дії договору, суд першої інстанції правильно вважав, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки..
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність наступних юридичних фактів:
1)орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою;
2)орендар належно виконує свої обов'язки за договором;
3)відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди;
4)сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ у справі №6-531ц15 від 25 лютого 2015 року.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що строк дії спірного договору оренди землі від 26 березня 2005 року сплинув 26 березня 2012 року, після закінчення 7-річного строку на який його було укладено .
Після настання вказаного строку орендар дійсно продовжив користуватися земельною ділянкою, але ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» не було надано необхідних доказів належного виконання своїх обов'язків за договором. Так, на підтвердження виплати орендної плати за 2013-2015 року суду були надані відповідні «Розрахунки орендної плати з пайщиками», проте суд першої інстанції правильно не прийняв вказані документи в якості належних доказів виплати орендної плати, оскільки: по-перше, з вказаних документів не вбачається дата отримання орендної плати; по-друге, згідно наданих розрахунків орендна плата виплачувалась в натуральній формі (пшениця, соняшник, мука), хоча договором передбачено сплату орендної плати тільки в грошовій формі; по-третє, орендодавець ОСОБА_3 померла у 2013 році, а її спадкоємець ОСОБА_2 оформив своє право власності на земельну ділянку лише у 2015 році, отже, є незрозумілим кому та на якій підставі виплачувалась орендна плата у 2013-2015 роки.
До того ж, позивач ОСОБА_2 після набуття права власності на земельну ділянку і з'ясування тієї обставини, що термін дії договору оренди землі закінчився, звертався до ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» із заявою про повернення йому земельної ділянки у зв'язку із закінченням строку договору оренди та бажанням використовувати її самостійно.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, однак позивачем за зустрічним позовом не доведено, факту звернення до ОСОБА_3 або нового власника ОСОБА_2 з метою укладення додаткової угоди та факту наявності останньої.
Ч. 9 ст. 33 закону України «Про оренду землі» передбачено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Порушення переважного права орендаря, яке підлягало б захисту відповідно до ст. 3 ЦК України, мало б місце лише при укладенні орендодавцем чи його правонаступником нового договору оренди з іншим орендарем, відповідно за відсутності такого договору права ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» не були порушені.
Отже, позивачем за зустрічним позовом ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» не було доведено наявності всіх обставин для можливості поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ст. 33 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим, суд першої інстанції правильно вважав, що у задоволенні зустрічного позову ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» у цій справі слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію сторони, висловлену ним у цій справі, та яку він та його представник вважаю такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Дійсно зміна власника землі не є підставою для розірвання договору оренди (ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).
Однак, позовні вимоги про розірвання договору оренди землі взагалі не були предметом розгляду судом у цій справі.
Судом першої інстанції у цій справі розглядались позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про визнання припиненим вищезазначеного договору оренди землі з 26.03.2012 року у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений сторонами, за відсутності підстав, передбачених ст. 33 ЦПК України «Про оренду землі» для поновлення останнього.
Станом на 26.03.2012 року ст. 33 Закону України «Про оренду землі» вже була чинною в редакції Закону України № 3038 від 17.02.2011 року, а тому вимоги цієї статті до порядку поновлення договору оренди землі були обов'язковими для ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище».
В апеляційній скарзі ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» посилався на факт продовження користування ним земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і відсутність заперечень з боку орендодавця у поновленні спірного договору оренди, що, на його думку, в силу положень ч. 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» є підставою вважати, що договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Зазначені обставини були предметом розгляду суду першої інстанції та відхилені ним, оскільки наведені положення слід тлумачити у сукупності з усією статтею, в тому числі, з імперативними приписами ст. 33 Закону України «Про оренду землі» щодо обов'язкового укладення додаткової угоди із власником земельної ділянки до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк після закінчення, які орендарем дотримані не були.
ОСОБА_2 з іншою особою договір оренди не укладав, заявляв про бажання самостійно обробляти належну йому земельну ділянку, тому переважне право ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», порядок реалізації якого передбачений ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», та який не дотримано орендарем, також не порушено.
Вимога ОСОБА_2 повернути земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку дії договору 26.03.2012 року (а.с.131- 132) залишена ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» без задоволення.
ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» у своїй апеляційній скарзі у цій справі посилалось одночасно на дві різні обставини для її задоволення судом апеляційної інстанції, одна із яких виключає іншу, а саме: те, що вищезазначений договір оренди землі із ОСОБА_3 після закінчення строку його дії 26.03.2012 року був поновлений на той самий строк на тих самих умовах до 26.03.2019 року, та, що договір оренди землі від 26.03.2005 року із ОСОБА_3 закінчує свою дію 31 березня 2016 р., обчислюючи строк його дії з моменту реєстрації 01 квітня 2009 року.
Зазначені обставини свідчать про відсутність у відповідача ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» волевиявлення на поновлення договору, оскільки він вважав вищезазначений договір таким, що не закінчив свою дію, та спростовують доводи відповідача ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», що договір був сторонами поновлений на той самий строк на тих самих умовах до 26.03.2019 року (а.с.148).
Оскільки, ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», як особа, яка після 26 березня 2012 року користувалась вищезазначеною земельною ділянкою без належних правових підстав, то остання мала в силу вимог закону оплатити ОСОБА_3, а у подальшому ОСОБА_2 на вимогу останніх це фактичне користування.
Однак, ОСОБА_2 таких позовних вимог у цій справі не заявляв, тому останні не були предметом розгляду у цій справі судом першої інстанції.
Тому, навіть, само по собі отримання будь-якої плати ОСОБА_3 від ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» після закінчення договору оренди землі 26.03.2012 року, а після смерті останньої - ОСОБА_2, при недотриманні ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» процедури для поновлення договору оренди землі, передбаченої ст. 33 Закону України «Про оренду землі», та зокрема неукладенні додаткової угоди до договору оренди землі про йому поновлення із ОСОБА_3 у місячний строк в обов'язковому порядку після закінчення останнього, або відповідної додаткової угоди до договору оренди землі у подальшому і ОСОБА_2, як правонаступником та власником вказаної вище земельної ділянки з 2015 року, не свідчить про поновлення цього договору на той самий строк на тих самих умовах до 26.03.2019 року.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).
Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).
Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.
ДНЗ «Михайлівське професійне училище» не надало суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого зустрічного позову та заперечень проти позову ОСОБА_2 у цій справі.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи ДНЗ «Михайлівське професійне училище» не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами у цій справі.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови ДНЗ «Михайлівське професійне училище» у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору на загальну суму 2051,72 грн. (квитанція на суму 1240,00 грн. а.с. 146, квитанція про сплату судового збору на суму 810,92 грн. а.с.156 а), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» відхилити.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Каракуша К.В.Стрелець Л.Г.