1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/4456/16-а 2-а/335/130/2016
(в порядку скороченого провадження)
13 травня 2016 року суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Шалагінова А.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, в якому просила визнати протиправним рішення комісії про утримання надміру виплачених сум пенсій від 29 січня 2016 р. № 12/1, яким було розпочато утримання з її пенсії по 20% щомісячно, починаючи з 1 березня 2016 р., та скасувати його.
В обґрунтування позову зазначила, що спірне рішення прийнято внаслідок встановлення обставини її реєстрації в Єдиному державному реєстрі як фізичної особи-підприємця. Проте, вона була зареєстрована як підприємець 21 січня 2008 р., але підприємницькою діяльністю не займалась та доходи не отримувала. Пенсію було призначено 21 вересня 2014 р. за віком. При цьому, вона повідомила орган ПФУ про наявність статусу фізичної особи-підприємця та відсутність діяльності. 23 лютого 2015 р. вона звільнилась з роботи, про що також повідомила УПФУ. З 1 квітня 2015 р. набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлено виплату 85% призначеного розміру пенсії працюючим пенсіонерам. Оскільки вона звільнилась з роботи до набрання чинності цим законом, не отримувала доходів від підприємницької діяльності, тому відсутні підстави вважати її працюючим пенсіонером. З наведених підстав просила позов задовольнити (арк. справи 1-5).
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2016 року відкрито скорочене провадження у даній справі.
4 травня 2016 р. від позивача надійшла заява з поясненнями по суті позову, в якій вона зауважила, що з її боку не було зловживань, оскільки вона не вела підприємницьку діяльність, єдиним джерелом існування є пенсія. Крім того, відповідач в разі встановлення таких обставин мав прийняти рішення про перерахунок ще в квітні 2015 р., але цього не зробив. Інформація про наявність статусу фізичної особи-підприємця є загальнодоступною, і відповідач мав можливість її отримати. Просила позов задовольнити.
13 травня 2016 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача проти позову, в яких відповідач із посиланням на норми діючого законодавства зазначив, що при оформленні пенсії позивачеві було надано роз'яснення про необхідність інформування УПФУ про обставини, які можуть вплинути на розмір пенсії. З 24 лютого 2015 р. УПФУ зробило перерахунок пенсії позивача за її заявою від 3 березня 2015 р., в якій вона вказала, що не працює. Про те, що зареєстрована як фізична особа-підприємець позивач не повідомляла. 27 січня 2016 р. ця обставина була виявлена УПФУ, з огляду на що за період з 24 лютого 2015 р. по 29 лютого 2016 р. виникла переплата в пенсії позивача. Оскільки позивач надала до УПФУ недостовірні відомості, тому підстав для скасування спірного рішення немає. Просив у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та з 21 вересня 2014 р. отримує пенсію за віком.
3 березня 2015 р. ОСОБА_1 звернулась до УПФУ із заявою про перерахунок пенсії, в якій зазначила, що не працює, додавши до заяви копію трудової книжки, що підтверджується копією її заяви, доданої до письмових заперечень відповідача проти позову.
За цією заявою ОСОБА_1 було здійснено з 24 лютого 2015 р. відповідний перерахунок пенсії.
Ці обставини також не заперечуються позивачем, оскільки як вона вказала у позовній заяві, вона звільнилась з роботи 23 лютого 2015 р.
29 січня 2016 р. комісією УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято рішення № 12/1 про утриманні надміру виплачених сум пенсій, відповідно до якого за період з 24 лютого 2015 р. по 29 лютого 2016 р. утворилась переплата по пенсії в розмірі 6 367,71 гривень, що було установлено на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Комісією УПФУ було вирішене здійснювати утримання переплати у розмірі 20% пенсії щомісячно з 1 березня 2016 р. до повного погашення. Правовою підставою прийняття рішення визначені положення частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (арк. справи 10).
Позивач зверталась до відповідача із заявами від 22 та 30 березня 2016 р. з приводу надання пояснень підстав зменшення пенсії, на які 28 березня 2016 р. отримала відповідь № 70/11-9 про підстави утримання 20% пенсії з 1 березня 2016 р. (арк. справи 6-8).
Не погоджуючись із рішенням відповідача від 29 січня 2016 р. позивач 19 квітня 2016 р. звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивачем факт її реєстрації як фізичної особи-підприємця не заперечується. У позовній заяві позивач вказує, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21 січня 2008 р., проте, зазначає, що не отримувала доходу від цієї діяльності. Крім того, в обґрунтування позову, позивач вказує, що Закон, яким було зменшено розмір пенсії працюючим пенсіонерам, набрав чинності 1 квітня 2015 р., коли вона вже не працювала.
Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. З пенсії може бути відраховано не більш як 20 відсотків.
Відтак, в даному випадку підлягають встановленню факти наявності зловживань з боку пенсіонера або подання нею недостовірних даних, які вплинули на розмір пенсії, що підлягала виплаті.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень стверджує, що позивач не виконала свого обов'язку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 16 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вказала у заяві про перерахунок пенсії, що провадився після її звільнення з роботи, про те, що не працює.
Як свідчить надана суду копія заяви позивача від 3 березня 2016 р., дійсно позивач повідомила, що не працює, на підтвердження чого надала копію трудової книжки.
В цей же час, пунктом 3 частини другої статті 16 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено обов'язок застрахованої особи повідомляти органи ПФУ про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи.
В даному випадку, обставина реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця виникла 21 січня 2008 р., тобто існувала на момент призначення їй пенсії та проведення перерахунку пенсії після звільнення з основного місця роботи та не змінювалась. Також жодної зміни статусу застрахованої особи ця обставина не тягне, а впливає на розмір пенсії. Тому, пункт 3 частини другої статті 16 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на який посилається відповідач, до спірних відносин застосуванню не підлягає.
Пунктом 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, на який посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову, передбачено, що документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.
Таким чином, зазначеним пунктом Порядку чітко визначено, що інформація про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця отримується за даними органу, що призначає пенсію. Відтак, відповідач не був позбавлений можливості отримати такі відомості та врахувати їй при призначенні та перерахунку пенсії позивача.
Абзац 2 цього пункту, яким відповідач обґрунтовує заперечення, передбачає, що у разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи - підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням. При цьому відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію, документи, що засвідчують відповідні відомості (у тому числі копію трудової книжки із записом про працевлаштування та/або копію цивільно-правового договору).
У разі звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії про дату звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) шляхом подання заяви. При цьому відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію, документи, що засвідчують відповідні відомості (копію трудової книжки із записом про звільнення та/або копію цивільно-правового договору).
Як було встановлено судом вище, позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець ще до призначення їй пенсії та проведення перерахунку, відтак, абзац 2 пункту 2.21 вказаного Порядку також не може бути застосований до спірних відносин. Крім того, іншими вимогами цього пункту Порядку передбачено надання відповідних документів пенсіонером саме на вимогу органу, що призначає пенсію. В даному випадку відповідачем не доведено, що ним ставились до позивача відповідні вимоги з надання таких документів. Також, як встановлено судом, діяльність позивача як фізичної особи-підприємця не припинялась, а тому підстави для відповідного про це інформування УПФУ в позивача були відсутні.
Крім того, відповідно до вимог ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності та інше. Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності така фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа має подати державному реєстраторові (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заяву про припинення підприємницької діяльності, як це передбачено статтею 47 Закону.
Згідно з вимогами статті 51 вказаного Закону, державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця у порядку, встановленому статтями 47-50 Закону, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця.
Таким чином, в даному випадку інформування про припинення підприємницької діяльності взагалі можливо без участі позивача.
Інших доводів, які б посвідчували наявність з боку позивача зловживань або інших протиправних дій, відповідач у запереченнях не зазначив. В цей же час, частиною другою статті 71 КАС України обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах покладається саме на відповідача.
Крім того, суд також не може залишити поза увагою ту обставину, що обмеження у виплаті пенсії працюючим пенсіонерам у 85% було запроваджено Законом України від 2 березня 2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким, зокрема, було внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до цих змін, тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
В подальшому цей період було визначено з 1 січня 2016 р. по 31 січня 2016 р., про що до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було внесено зміни Законом України № 911-VIII від 24.12.2015.
Відтак, зазначеними змінами до Закону було чітко визначено період обмеження виплати пенсії з 1 квітня 2015 р. по 31 січня 2016 р., а також поновлення виплати пенсії після звільнення з роботи (а не після припинення підприємницької діяльності).
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Всупереч цьому, у спірному рішенні відповідачем вирішено здійснити утримання з пенсії за період з 24 лютого 2015 р. по 29 лютого 2016 р., тобто утримати пенсію у тому числі за період з 24 лютого 2015 р. по 1 квітня 2015 р., коли законом ще не було введено жодних обмежень у розмірі її виплаті. Крім того, як зазначалось судом вище, позивач була звільнена з роботи, повідомила про це відповідача, а тому підстав для зменшення розміру пенсії, що належала до виплати, у відповідача не було.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.
На підставі статті 94 КАС України суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору, які документально підтверджені (арк. справи 18).
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 183-2, 185, 186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя № 12/1 від 29 січня 2016 р. про утримання надміру виплачених сум пенсій, відповідно до якого з 1 березня 2016 року розпочато утримання 20% пенсії ОСОБА_1 щомісячно.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.
Постанову прийнято в порядку скороченого провадження та складено у повному обсязі 13 травня 2016 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Десятиденний строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Суддя А.В. Шалагінова