Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 331/8159/15 Головуючий у 1 інстанції: Смолка І.О.
№ провадження 22-ц/778/1918/16 Суддя-доповідач: Савченко О.В
„05" травня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.
при секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7, про визнання договору довічного утримання частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування і витребування майна від добросовісного набувача, -
У листопаді 2015 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7, про визнання договору довічного утримання частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування і витребування майна від добросовісного набувача.
У позові зазначала, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2013 року ОСОБА_3, який є інвалідом ІІ групи, було визнано недієздатним і її призначено його опікуном.
06 листопада 1985 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_8
08 листопада 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 отримали свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1, згідно з яким ними було приватизовано квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності на квартиру було зареєстровано Запорізьким МБТІ 16.11.2001 року за № 189/34760 і видано технічний паспорт. Відповідно до правовстановлюючих документів, спірна квартира була приватизована в частинах -1 / 2 була зареєстрована за ОСОБА_3, а 1/2 за ОСОБА_8
Оскільки на момент приватизації квартири та до 01.01.2004 року діяла норма ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, відповідно до якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю та кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, вважає, що приватизована кожним з подружжя частка квартири стала їх спільною сумісною власністю, тобто ОСОБА_3 отримав у власність 1/2 квартири, яка в момент приватизації стала спільною сумісною власністю, так само, як і інша 1/2 квартири, отримана у власність ОСОБА_8, також вважалася спільною сумісною власністю.
23 липня 2002 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_9 нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до якого належну йому 1/2 частину спірної квартири він подарував ОСОБА_10
З цього моменту у власності ОСОБА_8 перебувала подарована їй 1/2 квартири, яка вважалася її особистою власністю, та приватизована нею 1/2 квартири, яка продовжувала бути спільною сумісною власністю подружжя.
13 серпня 2002 року ОСОБА_8 уклала з відповідачем ОСОБА_5 договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савельєвим Є.О.
Відповідно до умов договору довічного утримання, ОСОБА_5 зобов'язувався довічно утримувати ОСОБА_8, а остання передала йому у власність належну їй спірну квартиру.
Вважає зазначений договір довічного утримання таким, що підлягає визнанню частково недійсним, бо на момент його укладення 1/2 квартири залишалася у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_3, отже ОСОБА_8 не мала права розпоряджатися спірною квартирою без згоди чоловіка. Між тим, висловлена в письмовій формі така згода від ОСОБА_3 отримана не була.
Оскільки договір довічного утримання було укладено без згоди ОСОБА_3, а сам правочин не відповідав його інтересам, зазначений договір довічного утримання підлягає визнанню частково недійсним в частині відчуження 1/2 квартири, яка знаходилася у спільній сумісній власності подружжя. Вказана частина правочину в силу закону вважається недійсною саме з моменту укладення, отже за спірним договором ОСОБА_5 набув право власності лише на 1/2 квартири, тоді як друга половина мала залишитися у спільній власності подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, не залишивши заповіту.
Наслідком визнання договору довічного утримання частково недійсним стане включения 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1, до складу спадщини після смерті ОСОБА_8, а оскільки остання не залишила заповіту, то спадкування має здійснюватися за законом.
Вже після смерті ОСОБА_8 і фактичного прийняття спадщини ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_5 уклав зі своїм сином ОСОБА_6 договір дарування, за яким безоплатно передав останньому у власність спірну квартиру.
Вказаний правочин було укладено 08 грудня 2009 року і посвідчено державним нотаріусом П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори Саламатовою М.В., право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_6
Оскільки спірна квартира була набута ОСОБА_6 за безоплатним правочином, то у випадку визнання договору довічного утримання частково недійсним, ОСОБА_3 має право на законних підставах витребувати 1/2 квартири у ОСОБА_6, не залежно від добросовісності її набуття останнім.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати договір довічного утримання, укладений 13.08.2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, частково недійсним в частині відчуження 1/2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за ОСОБА_8 право власності на 1/2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; витребувати у ОСОБА_6 1/2 спірної квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2016 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його безпідставності, пославшись на те, що приватизована ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у рівних частках квартира АДРЕСА_1 мала статус спільної часткової, а не спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута подружжям не за спільні кошти, а в результаті безоплатної передачі їм квартири, що належала до державного житлового фонду.
Висновки суду є правомірними, оскільки погоджуються з фактичними обставинами справи та вимогами норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 06 листопада 1985 року.
08 листопада 2001 року Жовтневою районною адміністрацією Запорізької міської ради ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було видано свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на житло, згідно з яким ними було приватизовано квартиру АДРЕСА_1.
Зазначена квартира була зареєстрована ЗМБТІ на праві спільної часткової власності за ОСОБА_8 та ОСОБА_3, про що записано у реєстровій книзі за № 189 рл34760 від 16.11.2001 року(а.с.10 зв.).
Відповідно до змісту ст.ст. 22, 24, 25, 26 КпШС України до спільної сумісної власності подружжя може належати нажите ними в період шлюбу рухоме або нерухоме майно, зокрема, належні подружжю грошові суми та майно за зобов"язальними правовідносинами, а також майно, що належало кожному з подружжя і було визнане спільною сумісною власністю за шлюбним контрактом або судом із тих підстав, що за час шлюбу його цінність збільшилася внаслідок трудових або грошових витрат другого з подружжя або їх обох. При цьому вирішальне значення для визначення статусу спільно нажитого майна має з"ясування джерела та часу його придбання.
Встановивши, що підставою набуття у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 стала реалізація ними, як громадянами України, соціального права, передбаченого Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду", суд дійшов правильного висновку, що приватизована таким чином кожним із них 1 / 2 частка квартири стала особистою часткою кожного з них, а не їх спільною сумісною власністю у розумінні ст. 22 КпШС.
23 липня 2002 року ОСОБА_3 згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Запорізької нотаріальної контори Кузьміною О.В., подарував належну йому відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 від 08.11.2001 року 1 / 2 частку вказаної квартирі ОСОБА_8(а.с.13), в результаті чого квартира із спільної часткової власності стала особистою власністю ОСОБА_8-1 / 2 частка стала належати їй на підставі зазначеного договору та 1 / 2 частка - згідно свідоцтва НОМЕР_1 від 08.11.2001 року, що підтверджується і даними договору довічного утримання від 13.08.2002 року, укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_5(а.с.14).
За таких обставин доводи про те, що укладати вказаний договір ОСОБА_8 не мала права без згоди чоловіка ОСОБА_3, не погоджуються з положеннями ч.3 ст. 24 КпШС України, а вимоги про визнання цього договору повністю недійсним з інших підстав у даній справі не заявлялись.
Ті докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Фактично доводи зводяться до іншої оцінки обставин справи, які відрізняються від зробленої судом першої інстанції оцінки, і підстав для скасування судового рішення не містять.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2016 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: