04 березня 2016 року 810/5960/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого Басая О.В., суддів: Волкова А.С., Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС), в якому просить зобов'язати виплатити йому середній заробіток у розмірі 24184,96 грн. в якості відшкодування за невиплату в установлений статтею 116 Кодексу законів про працю України строк з вини відповідача належних позивачеві при звільненні сум, за період з 09.09.2015 по 24.12.2015.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді старшого інспектора з особливих доручень сектору протиепізоотичного забезпечення Відділу ветеринарної міліції МВС.
Позивач стверджував, що був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України через скорочення штатів, однак, при звільненні з ним не було проведено розрахунок у встановлені законом строки.
У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до МВС про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, відшкодування за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі №810/4567/15, яка набрала законної сили 01.12.2015, позов було задоволено, суд, зокрема, зобов'язав МВС виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 7072,96 грн.
ОСОБА_1 також зазначив, що 24.12.2015 відповідач здійснив з ним розрахунок при звільненні, однак, затримав остаточний розрахунок на 106 днів. У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідач зобов'язаний додатково виплатити йому середній заробіток за період з 09.09.2015 по 24.12.2015 у сумі 24184,96 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Проти позову представник відповідача заперечив. На обґрунтування заперечень він зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України регулювались Законом України "Про міліцію" та Положенням про проходження служби, а не Кодексом законів про працю України.
Відповідач також стверджував, що відповідно до статті 19 Закону України "Про міліцію", форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Під час проходження служби особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 №499, що також свідчить про окреме врегулювання виплати грошового забезпечення, а не заробітної плати.
На думку МВС, поняття "грошове забезпечення" та "заробітна плата" є різними за своєю правовою природою, адже їх зміст і порядок виплати врегульовані різними нормативно-правовими актами.
Таким чином, відповідач вважає, що спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства, тому, норми Кодексу законів про працю України, які є загальними, на дані правовідносини не поширюються.
Окрім цього, відповідач зазначив, що невчасна виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 сталася не з вини МВС, оскільки позивач проходив службу в органах внутрішніх справ у Відділі ветеринарної міліції.
Відповідно до пункту 6 Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №395 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 №306), підрозділи ветеринарної міліції фінансуються за рахунок бюджетних коштів, що виділяються Держветфітослужбі та її територіальним органам на здійснення протиепізоотичних заходів.
Кошторис підрозділів ветеринарної міліції затверджується Головою Держветфітослужби. У свою чергу, МВС неодноразово зверталося до Державної ветеринарної фітосанітарної служби України щодо здійснення фінансування на оплату праці. Лише 17.12.2015 від Держветфітослужби були перераховані грошові кошти, а саме: 10000,00 грн. - для виплати заробітних плат; 234000,00 грн. - на виплату грошових забезпечень. Таким чином, вина МВС щодо несвоєчасного проведення розрахунку з позивачем відсутня.
Також, відповідач вважає, що розрахунок грошових сум, які позивач просить стягнути з МВС, є невірним, адже, позивач неправильно підрахував кількість днів. Зокрема, обов'язок по виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення на МВС покладено згідно з постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015.
Посилаючись на положення частини першої статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач вважає, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, тому, на його думку, обов'язок щодо виплати грошових сум у МВС виник не 09.09.2015, як вказує позивач, а з 02.10.2015.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Згідно з наказом МВС від 11.08.2015 №1608 о/с, на підставі пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з посади старшого інспектора з особливих доручень сектору протиепізоотичного забезпечення Відділу ветеринарної міліції, з 11.08.2015 (том 1, а.с. 15).
Оскільки при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено заробітну плату за липень та серпень 2015 року, одноразову грошову допомогу при звільнені та грошову допомогу у розмірі окладу за військовим званням за період з 11.08.2015 по 11.09.2015, позивач звернувся з позовом до суду (том 1, а.с. 19-21).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі №810/4567/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 (том 1, а.м.9-12, 14-15), позов ОСОБА_1 задоволено. Суд, зокрема:
визнав протиправними дії МВС щодо невиплати при звільненні належних ОСОБА_1 грошових сум;
зобов'язав МВС виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2015 року в розмірі 5483,75 грн. та за серпень 2015 року в сумі 4777,55 грн.;
зобов'язав МВС виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 41260,01 грн.;
за невиплату в установлений законодавством термін з вини уповноваженого органу належних ОСОБА_1 при звільненні грошових сум по заробітній платі за липень, серпень 2015 року у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, зобов'язав МВС виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 7072,96 грн.;
стягнув з МВС за порушення законних прав ОСОБА_1 щодо своєчасного отримання заробітної плати кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.;
зобов'язав МВС виплатити ОСОБА_1 щомісячну грошову допомогу у розмірі окладу за військовим званням за період з 11.08.2015 по 11.09.2015 у розмірі 125,00 грн.;
На підставі довідки від 28.12.2015, виданої ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", суд встановив, що кошти, які надійшли від МВС, були зараховані на рахунок ОСОБА_1 24.12.2015 (том 1, .а.с. 17-18).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За приписами статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (ч.2 ст.116 КЗпП).
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.1 ст.117 КЗпП).
Окрім цього, відповідно до статті 12 Конвенції МОП №158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року", яка набрала чинності для України 16.05.1995, працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики, зокрема, на вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.
Під час розгляду адміністративної справи №810/4567/15 суд встановив, що МВС не виплатило позивачу належні при звільненні кошти у строки, встановлені в статті 116 КЗпП. Крім цього, суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 7072,96 грн. за 31 день затримки розрахунку, а саме, з 11.08.2015 (день звільнення позивача) по 11.09.2015 (день подання адміністративного позову).
У даній справі суд встановив, що відповідач здійснив розрахунок з позивачем 24.12.2015, що підтверджується довідкою ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" від 28.12.2015 (том 1, .а.с. 17-18).
Таким чином, відповідач не виконав вимоги статті 116 КЗпП та не виплатив позивачу належні йому при звільненні суми в установлений законом строк.
Ураховуючи те, що згідно з рішенням суду в адміністративній справі №810/4567/15 з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 31 день затримки розрахунку, а саме, з 11.08.2015 по 11.09.2015, суд дійшов висновку, що МВС виплатило ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми із затримкою на 104 дні за період 12.09.2015 по 24.12.2015, а не на 106 днів, як стверджує позивач.
Щодо розміру відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу згідно з вимогами статей 116, 117 КЗпП, суд зазначає, що він визначається на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи №810/4567/15, середньоденна заробітна плата позивача становила 228,16 грн.
Таким чином, суд вважає, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку, складає 23728,64 грн. (228,16 грн. помножити на 104 дні).
Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 23728 (двадцять три тисячі сімсот двадцять вісім) гривень 64 коп. в якості відшкодування середнього заробітку за невиплату належних працівникові при звільненні сум в установлений статтею 116 Кодексу законів про працю України строк.
В іншій частині позовної вимоги відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Басай О.В.
Суддя Волков А.С.
Суддя Харченко С.В.