12 травня 2016 року Справа № 876/1696/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
позивача ОСОБА_1,
третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Франківського районного суду м. Львова від 20.10.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про скасування розпорядження, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження від 14.11.2013 року № 485 «Про приведення у попередній стан самочинно перепланованої квартири АДРЕСА_1.
Постановою Франківського районного суду м. Львова від 20.10.2015 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з даним судовим рішенням, його оскаржив ОСОБА_3, який просить скасувати постанову від 20.10.2015 року та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Доводи апелянта ґрунтуються на неповному встановленні судом першої інстанції обставин справи, невідповідності висновків районного суду обставинам справи, неправильному застосуванні судом норм матеріального права. Зазначає, що позивачем здійснено самовільне перепланування квартири, інженерних комунікацій, що впливає на права інших мешканців будинку. Доказів такого самовільного перепланування достатньо, а тому підстави для скасування спірного розпорядження у суду були відсутні.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, позивача та третью особу ОСОБА_2, які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та провадження у справі закрити з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У справі, що розглядається, спір по своїй суті стосується законності перепланування належної позивачу квартири АДРЕСА_1, а отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення щодо незаконності самочинного перепланування квартири, яка є у власності особи, оспорювання правомірності такого рішення має здійснюватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Не обговорюючи питання правильності застосування судом статей 99, 100 КАС, колегія суддів вважає, що в цьому випадку не враховано положення статі 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
З урахуванням того, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку адміністративного судочинства, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 4 статті 198 КАС - закриттю.
Керуючись ст.ст. 41, 157, 160 ч. 3, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Франківського районного суду м. Львова від 20.10.2015 року у справі № 465/3715/15-а скасувати та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська
Повний текст складено 13.05.2016