33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" травня 2016 р. Справа № 906/877/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Крейбух О.Г.
судді Саврій В.А. ,
судді Мамченко Ю.А.
при секретарі Михальчук В.К.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 р. (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) у справі № 906/877/15
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
до Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
про стягнення 145902,00 грн.
Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у червні 2015 року звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 145902,00 грн., з яких: 79966,46 грн. - основний борг, 9004,44 грн. - пеня, 2740,77 грн. - 3 % річних, 48704,11 грн. - інфляційні нарахування, 5486,22 грн. - вартість втраченого обладнання за договором зберігання.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.11.2015р. у справі № 906/877/15 позов ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 145902,00 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 79966,46 грн. - основного боргу, 9004,44 грн. пені, 2740,77 грн. 3 % річних, 48704,11 грн. інфляційних нарахувань та 2808,32 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено /т.1, а.с.147-149/.
Відповідач ФОП ОСОБА_2, не погоджуючись із даним рішенням, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015р. у справі № 906/877/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає:
- між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 дійсно було укладено договір поставки продукції від 15.08.2014р. № 15-08-2014, після підписання якого ніяких поставок товару не відбувалося;
- наданий позивачем договір поставки від 05.02.2013р. № 05/02/01 відрізняється від примірника, наданого відповідачем, по даті укладення та номеру договору;
- відповідач не пам'ятає про підписання акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 17.04.2014р., на якому відсутня його печатка;
- договором передбачена 100 % попередня оплата товару та не зазначено, що валютою договору є долари США;
- в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують поставку товару позивачем.
Таким чином, на думку скаржника, правові підстави для задоволення позову відсутні; просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити /т.1, а.с.168-170/.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.03.2016 року /т.1, а.с.166-167/.
Ухвалою суду від 23.03.2016 року розгляд справи відкладено на 13.04.2016 року /т.1, а.с.194-196/.
Ухвалою суду від 13.04.2016 року розгляд справи відкладено на 11.05.2016 року /т.2, а.с.8-9/.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Позивач у письмових поясненнях від 11.04.2016р. та від 20.04.2016р. зазначає, що ФОП ОСОБА_3 здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування та веде книгу обліку доходів, копію якої за 2013-2014рр додає. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015р. у справі № 906/877/15 прийнято у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи та просить залишити останнє без змін, а розгляд справи здійснити за наявними в ній матеріалами за відсутності позивача /т.1, а.с.202-203, т.2, а.с.24-25/.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення пені та змінити в частині стягнутих сум 3 % річних, інфляційних втрат та судового збору, з огляду на таке.
05 лютого 2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (надалі - продавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 05/02/01 ( надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець приймає на себе зобов'язання продати, а покупець прийняти і оплатити непродовольчу продукцію, переважно автомобільного призначення (далі по тексту - "товар") /т.1, а.с.13/.
Кількість, асортимент, ціна і порядок розрахунків встановлюються виходячи з умов договору (та/або додатків до договору) (п.1.2 Договору).
Додатками до договору є, в тому числі, видаткові (товарні) накладні, акти звірок, прайс-листи (специфікації), та/або інші документи, погоджені між сторонами в якості додатків або змін до договору) (п.1.3 Договору).
Згідно п.3.1 Договору передача та приймання товару по кількості, якості, ціні проводиться по накладним.
Після приймання товару покупець (або його уповноважена довіреністю особа) зобов'язаний підписати видаткову (товарну) накладну, а при розходженнях в кількості, якості скласти з продавцем (його уповноваженою довіреністю особою або перевізником), акт розбіжностей (типова форма, додається до договору, далі по тексту - акт) та передати документи представнику продавця (п.3.2 Договору).
Ціна партії товару визначається в накладній (п.5.1 Договору).
Сума договору складається як сума всіх поставок за період дії договору (п.5.2 Договору).
Оплата проводиться в готівковому порядку (п.5.3 Договору).
На вимогу однієї із сторін сторони договору зобов'язуються протягом 7 календарних днів провести звірку розрахунків. Акт звірки рахується прийнятим без заперечень по даним сторони, що його направляє, якщо протягом наступних 10 днів, після спливу 7 денного строку, відправник Акту звірки (сторона, що очікує) не отримає аргументованих заперечень або підписаного екземпляра акту звірки (п.5.4 Договору).
Відповідно до п.5.6 Договору, акт звірки, при відсутності накладних, являється документом, що підтверджує поставку та заборгованість.
Відповідно до п.5.7 договору покупець зобов'язаний провести оплату за кожну партію товару в наступному порядку: передоплата в розмірі 100 %.
Позивач умови Договору щодо поставки товару виконав вчасно та належним чином. Поставка товару підтверджується видатковими накладними, долученими до матеріалів справи.
Проте відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті товару згідно договору поставки № 05/02/01 від 05.02.2013 виконав частково, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 79966,46грн. (7108,13 дол.США згідно курсу НБУ станом на 17.04.2014 - 11,25 грн. за 1 дол.США), що підтверджується актом звірки заборгованості за період з 01.01.2014р. по 17.04.2014р., підписаним уповноваженими представниками сторін /т.1, а.с.14/.
27.04.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію за вих.№ 07/04 від 07.04.2015р. про сплату боргу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 27.04.2015р. /т.1, а.с.16-19/.
Претензія позивача від 07.04.2015р. № 07/04 залишена ФОП ОСОБА_2 без відповіді та реагування.
Не проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення 79966,46 грн. боргу за договором поставки, 9004,44 грн. пені за період прострочення 18.04.2014р.-20.10.2014р., 2740,77 грн. 3 % річних та 48704,11 грн. інфляційних нарахувань за період прострочення 18.04.2014р.-08.06.2015р.
Крім того, 01.06.2013 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (поклажодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (зберігач) укладено договір зберігання обладнання, відповідно до п.1 якого поклажодавець передав згідно накладної на товар, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання наступне майно (далі - устаткування):
- виставковий стенд ТМ Tesla (металева конструкція з гачками і полицями для розміщення товару; висота 1,80 м, ширина 0,60 м, глибина 0,50 м);
- виставковий стенд ТМ Voin, артикул DS-01 (металева конструкція з гачками для розміщення товару; висота 1,80 м, ширина 0,50 м, глибина 0,50 м);
- стелаж-вітрина ТМ Elephant, артикул КЕ-01 (металева конструкція з гачками і полицями для розміщення товару; висота 1,25 м, ширина 0,52 м, глибина 0,40 м).
Сторони погодили вартість одиниці отриманого обладнання в еквіваленті 131 у.о. - за виставковий стенд ТМ Tesla, 50 у.о. - за виставковий стенд ТМ Voin, 80 у.о. - за стелаж-вітрину ТМ Elephant (п.2 договору).
Пунктом 3 визначено, що зберігач зобов'язується використовувати дане устаткування в цілях: розміщення продукції виключно ТМ Tesla, Voin, Elephant згідно планограмам викладки (додаток 1, 2, 3, 4) і відповідає за збереження і цілісність обладнання.
Зберігач зобов'язаний надавати поклажодавцеві інформацію про місце розміщення обладнання (адреса, назва фірми) (п.4 договору).
У разі порушення зберігачем умов по пункту 3, 4 договору поклажодавець має право безперешкодно забрати обладнання, а зберігач зобов'язується створити всі необхідні умови для цього (п.5 договору).
Згідно п.6 зберігач зобов'язується повернути обладнання не пізніше 14 днів після виявлення порушень /т.1, а.с.17/.
Неповернення відповідачем майна за договором зберігання слугувало підставою для звернення позивача з вимогою про стягнення з відповідача 5486,22 грн. вартості переданого на зберігання майна.
При прийнятті судового рішення суд виходив з такого.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до част.1, 6 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 79966,46грн. (7108,13 дол.США згідно курсу НБУ станом на 17.04.2014р. - 11,25 грн. за 1 дол.США) підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 17.04.2014р., який у відповідності до п.5.6 Договору поставки № 05/02/01 від 05.02.2013р. є документом, що підтверджує поставку і заборгованість, за відсутності накладних; докази здійснення оплат відповідачем після 17.04.2014р. відсутні.
Пунктом 5.7.1 Договору сторони погодили, що покупець проводить оплату кожної партії товару на умовах 100 % передоплати.
Тобто Договір поставки не містить умов щодо строку кінцевого розрахунку за кожну окрему партію товару.
Відповідно до част.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поскільки в матеріалах справи відсутні всі накладні, що підтверджують поставку товару, та посилання на які є в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 17.04.2014р., то у даному випадку застосувати част.1 ст.692 ЦК України неможливо.
Разом з тим, сторони у Договорі поставки не погодили кінцевого розрахунку за поставлений товар з конкретною подією, зокрема, датою підписання акту звірки взаємних розрахунків.
Відповідно до част.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що позивачем 27.04.2015р. направлено відповідачу вимогу від 07.04.2015р. вих.№ 07/04 про сплату боргу за поставлений товар, яку останнім залишено без реагування.
Суд відхиляє твердження скаржника про те, що відсутність печатки ФОП ОСОБА_4 на акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 17.04.2014р. свідчить про не підписання останнього відповідачем, оскільки згідно з нормами діючого законодавства печатка не є обов'язковим атрибутом фізичної особи-підприємця.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 79966,46 грн. боргу є такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 9004,44 грн. пені за період прострочення 18.04.2014р.-20.10.2014р.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).
Відповідно до част.1 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Так, пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що за несвоєчасні розрахунки, виключаючи суму передоплати, покупець зобов'язаний виплатити продавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочки.
Поскільки умовами Договору поставки від 05.02.2013р. передбачено 100 % передоплата кожної партії поставленого товару та не визначено строку кінцевого розрахунку, то нарахування пені на підставі п.6.1 Договору є безпідставним і у позові в частині стягнення 9004,44 грн. пені за період прострочення 18.04.2014р.-20.10.2014р. слід відмовити.
Щодо вимог про стягнення 2740,77 грн. 3 % річних та 48704,11 грн. інфляційних нарахувань за період прострочення 18.04.2014р.-08.06.2015р.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем 27.04.2015р. направлено відповідачу вимогу від 07.04.2015р. вих.№ 07/04 про сплату боргу за поставлений товар, яка залишена останнім без реагування /т.1, а.с.16-20/.
Відповідно до п.1.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року № 958, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 року за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де
Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;
1, 2, 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Згідно п.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Тобто з урахуванням п.п.1.2, 2 Нормативів датою отримання відповідачем вимоги позивача про оплату від 07.04.2015р. № 07/04, направленої 27.04.2015р., є 04.05.2015р.
За наведеного, з урахуванням част.2 ст.530 ЦК України відповідач вимогу від 07.04.2015р. № 07/04, отриману 04.05.2015р., у 7-и денний строк з дня отримання, до 11.05.2015р., не виконав. А тому у відповідності до ст.ст.610, 612 ЦК України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, починаючи з 12 травня 2015 року.
Поскільки прострочення відповідача по оплаті поставленого товару на підставі вимоги позивача від 07.04.2015р. № 07/04 має місце, то позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань є підставними.
Однак, колегія суддів не приймає виконаний позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних за період прострочення з 18.04.2014р. по 08.06.2015р., оскільки вище судом встановлено, що прострочення відповідача має місце з 12.05.2015р.
За розрахунком суду за період прострочення з 12.05.2015р. по 08.06.2015р.:
3 % річних становить 184,03 грн.:
79966,46 грн. х 3 : 100 : 365 х 28 = 184,03 грн.
інфляційні нарахування становлять 1759,26 грн.:
(79966,46 грн. х 102,2 :100) - 79966,46 грн. = 1759,26 грн.
Відтак, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань підлягають задоволенню за розрахунком суду частково у сумі 184,03 грн. та 1759,26 грн. відповідно, в позові про стягнення 2556,74 грн. 3 % річних та 46944,85 грн. інфляційних слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові в частині стягнення з відповідача 5486,22 грн. вартості втраченого обладнання, яке передавалось ФОП ОСОБА_6 відповідачу на зберігання згідно договору від 01.06.2013р., оскільки позовні вимоги обґрунтовано припущеннями позивача про втрату майна. Матеріали справи не містять доказів того, що майно передавалось на зберігання, також не надана вимога про повернення майна відповідачем або підтвердження його втрати.
Загальна сума заявлених позовних вимог - 145902,00 грн.
Загальна сума задоволених позовних вимог - 81909,75 грн.
Відношення задоволених позовних вимог до заявлених - 56,14 %.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На відповідача покладається 1638,19 грн. судового збору за подання позовної заяви пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Згідно із п.п.2, 4 ч.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; змінити рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов підлягає задоволенню в частині стягнення основного боргу та відмови у позові про стягнення вартості втраченого обладнання відповідно до договору зберігання. Однак, в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення пені слід відмовити, а тому рішення місцевого господарського суду слід змінити в частині стягнутої суми 3 % річних та скасувати в частині стягнення пені. При цьому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 р. у справі № 906/877/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 р. у справі № 906/877/15 скасувати в частині стягнення 9004,44 грн. пені та змінити в частині стягнутих сум 3 % річних, інфляційних нарахувань та судового збору, в решті - залишити без змін.
Викласти п.п.2, 3 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.15 р. у справі № 906/877/15 у такій редакції:
"2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (10003, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1)
- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (02105, АДРЕСА_2, ід.номер НОМЕР_2)
- 79966,46 грн. - основного боргу,
- 184,03 грн. - 3 % річних,
- 1759,26 грн. - інфляційних нарахувань;
- 1638,19 грн. - судового збору.
3. В позові про стягнення 9004,44 грн. пені, 2556,74 грн. 3 % річних, 46944,85 грн. інфляційних нарахувань та 5486,22 грн. вартості втраченого обладнаненя - відмовити."
Доручити господарському суду Житомирської області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 906/877/15 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Мамченко Ю.А.