Кіровоградської області
11 травня 2016 рокуСправа № 912/1356/16
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Балика В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Київ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс"
про стягнення 51 500,00 грн
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 02.09.2015 б/н;
від відповідача - участі не брали.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АПС-Київ" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП КРАН-СЕРВІС" заборгованості у сумі 51500,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України та відмовою відповідача повернути на користь позивача 51500,00 грн, сплачених згідно рахунку від 17.09.2015 № 109.
Ухвалою від 06.04.2016 судом порушено провадження у справі за вказаним позовом, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11.05.2016 об 11:00.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві підтримав повністю.
Відповідач участі повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином та завчасно сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення 12.04.2016 поштового відправлення за № 2502202476387 (а.с. 27).
При цьому, відповідачем не подано суду відзив на позовну заяву та інші витребувані судом документи, позовні вимоги не заперечено.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Господарський суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті у даному судовому засіданні, явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та розглядає її на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, господарським судом встановлено таке.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ПКП КРАН-СЕРВІС" (відповідач у справі, Постачальник) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АПС-Київ" (позивач у справі, Платник) рахунок від 17.09.2015 № 109 на оплату товару (крану підвісного одно балкового а/п 1 т. для прольоту 3000 мм Н 5 у кількості 1 шт.) на суму 85000,00 грн.
Позивачем платіжними дорученнями від 29.09.2015 № 2454 на суму 34000,00 грн, від 30.09.2015 № 2501 на суму 6500,00 грн, від 01.10.2015 № 2532 на суму 2000,00 грн, від 02.10.2015 № 2553 на суму 3000,00 грн, від 05.10.2015 № 2564 на суму 2000,00 грн, від 06.10.2015 № 2587 на суму 2000,00 грн, від 07.10.2015 № 2601 на суму 2000,00 грн, було сплачено на користь відповідача частину вартості товару на загальну суму 51500,00 грн в якості передоплати за товар. Призначення платежу у всіх вказаних платіжних дорученнях - "Оплата за кран підвісний згідно рахунку № 109 від 17.09.2015 р. у т.ч. ПДВ 20% - 5666,67 грн.".
Позивач у позовній заяві стверджує, що в порушення досягнутих між сторонами домовленостей відповідач поставку товару не здійснив.
Як вказує позивач, оскільки між ТОВ "АПС-Київ" та ТОВ "ПКП КРАН-СЕРВІС" договір не укладався, відповідач набув грошові кошти у сумі 51500,00 грн без достатньої правової підстави, відтак просить на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України стягнути такі кошти з відповідача як безпідставно отримані.
Зобов'язанням на підставі ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.
Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Відповідно до приписів статей 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкової письмової форми, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 статті 205 Цивільного кодексу України).
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки.
За статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок від 17.09.2015 № 109 на оплату товару на суму 85000,00 грн.
Позивачем сплачено на користь відповідача 51500,00 грн попередньої оплати за вказаним рахунком.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки позивач листом від 08.10.2015 № 757 звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів у сумі 51500,00 грн на поточний рахунок ТОВ "АПС-Київ".
Відповідачем листом від 28.10.2015 № 173-10 сповіщено позивача про тимчасову неможливість повернення грошових коштів у зв'язку з їх відсутністю. При цьому, ТОВ "ПКП КРАН-СЕРВІС" вказало орієнтовний термін повернення коштів - листопад-грудень 2015 року (а.с. 16).
У зв'язку з невиконанням відповідачем у вказаний термін зобов'язання щодо повернення на користь позивача грошових коштів у сумі 51500,00 грн позивач 30.12.2015 направив на адресу ТОВ "ПКП КРАН-СЕРВІС" лист-вимогу від 29.12.2015 № 917 повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 51500,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Невиконання відповідачем даної вимоги стала підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Поряд з цим, господарський суд не погоджується з обраними позивачем підставами заявлення позову у даній справі з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Оскільки кошти в розмірі 51500,00 грн набуто відповідачем за наявності правової підстави (укладеного у спрощений спосіб договору поставки), тому їх не може бути витребувано в порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України (постанова від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14).
У разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.
В силу статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 18.12.2012 у справі № 6/5005/3915/2012).
Таким чином, господарський суд повинен надати належну правову оцінку фактичним обставинам справи (тобто підставам позову) та застосувати відповідну норму права.
Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 51500,00 грн підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, поставку товару протягом встановленого строку та згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач не здійснив, доказів належного виконання зобов'язання відповідачем до господарського суду відповідачем не надано.
У відповідності з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
В силу статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 Цивільного кодексу України).
У справі, що розглядається, позивач обрав способом захисту свого порушеного права повернення сплаченої суми попередньої оплати товару, що є його безспірним правом.
При цьому, суд враховує, що позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти у сумі 51500,00 грн, що є лише частиною суми, яка є вартістю товару згідно рахунку від 17.09.2015 № 109.
Водночас відповідач у листі від 28.10.2015 № 173 погодився з необхідністю повернення вказаних грошових коштів на користь ТОВ "АПС-Київ", вказавши орієнтовну дату їх повернення, здійснення доплати решти вартості товару у 33500,00 грн не вимагав, що свідчить про відсутність у відповідача наміру здійснення поставки товару позивачеві.
Відповідачем в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги не спростовано, заперечення щодо позову суду не надано з власної ініціативи.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "ПКП КРАН-СЕРВІС" 51500,00 грн здійсненої позивачем передоплати товару.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1378,00 грн покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП КРАН-СЕРВІС" (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, 64, ідентифікаційний код 35615734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Київ" (04211, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 36251341) заборгованість у сумі 51500,00 грн, а також 1378,00 грн судового збору.
Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його підписання.
Повне рішення складено 13.05.2016.
Суддя В.М. Балик