Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"20" квітня 2016 р. Справа № 911/730/16
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Спец-Демонтаж”, м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Бориспіль-Ліфт”, Київська обл., м. Бориспіль
про стягнення 100367,51 гривень
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 22.07.2015;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 21.03.2016 .
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Спец-Демонтаж” звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Бориспіль-Ліфт” про стягнення 100 367,51 гривень за договором про виконання робіт № 031114 від 03.11.2014, з яких 61 325,53 гривень основного боргу, 2 138,86 гривень 3% річних, 24 100,40 гривень інфляційних витрат та 12 802,72 гривень пені.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №031114 від 03.11.2014 про виконання роботи, щодо оплати виконаної роботи.
Розгляд справи відкладався.
20.04.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в якому відповідач визнає суму основного боргу у розмірі 61 325,50 гривень. Відповідач зазначив, що між нім та позивачем був фактично укладений договір субпідряду, згідно якого оплата виконаних робіт проводиться після отримання коштів від основного замовника, однак станом на сьогоднішній день послуги за договором підряду №12 від 03.11.2014 не оплачені основним замовником. Також відповідач просить суд звільнити його від відповідальності перед позивачем за порушення зобов'язання; відстрочити виконання зобов'язання до 01.09.2016; звільнити відповідача від сплати на користь позивача штрафних санкцій.
У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у запереченні на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспіль-Ліфт» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Спец-Демонтаж» (виконавець) було укладено договір про виконання роботи №031114.
Відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 1.3. договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати власними силами чи/або залученими силами роботи з алмазного різання та свердління залізобетону, на об'єкті будівництва: Житлово-офісний комплекс по вул. Київський шлях 95 в м. Бориспіль Київської обл. Виконавець зобов'язується здати виконанні роботи по акту замовника у термін, зазначений у даному договорі. Замовник приймає якісно виконані роботи та розраховується із виконавцем на умовах дійсного договору.
Пунктом 2.1. договору визначено початок робіт - 03.11.2014, закінчення робіт - 31.12.2014.
Згідно п. 3.1. договору сторони погоджують тверду договірну ціну робіт за одиницю виміру у додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 3.2. Договору, розрахунок за фактично виконані обсяги робіт (з урахуванням авансових платежів, за їх наявністю), здійснюється на підставі акту типової форми ф№КБ-2в (акт приймання виконаних робіт) та ф№КБ-3 (довідка про вартість виконаних робіт), наданих виконавцем замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця. Замовник приймає виконані роботи і підписує ф№КБ-2в та ф№КБ-3 не пізніше 5 числа місяця, що наступає за звітним.
Відповідно до п. 3.3. Договору, замовник оплачує виконані роботи протягом 20 банківських днів місяця, який наступає за звітним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виконано, а відповідачем було прийнято роботи згідно акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року на суму 61 325,53 гривень.
Проте, відповідач за виконані роботи вартістю 61 325,53 гривень не розрахувався. В перебігу розгляду справи проти існування заборгованості у стягуваному розмірі не заперечував.
У відповідності до ч.2 п.1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.
Нормами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 837, 854 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідач у запереченні на позовну заяву, поданому через канцелярію суду 20.04.2016 визнав факт існування заборгованості за договором в частині основного боргу в повному обсязі але посилається на те, що він має оплатити заборгованість після отримання грошових коштів від замовника робіт в межах іншого договору та попереджав позивача що оплата виконаних робіт буде проведена після отримання коштів від основного замовника.
Доводи відповідача про те, що вини у несвоєчасній оплаті з його сторони нема, оскільки він попереджав позивача, що оплата виконаних робіт буде проведена після отримання коштів від основного замовника, є безпідставними, оскільки в п. 3.3. договору вказано, що замовник оплачує виконані роботи протягом 20 банківських днів місяця, який наступає за звітним.
Положення розглядуваного договору жодним чином не пов'язують виникнення обов'язку з оплати за виконані по ньому роботи із проведенням належного фінансування на користь відповідача іншими особами, в тому числі і в межах інших договорів.
Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Посилання відповідача на ст. 614 Цивільного кодексу України є безпідставними адже жодних доказів того, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, суду не надано.
Отже, відповідач жодним чином не обґрунтував підставність відкладення, невиконання ним своїх зобов'язань перед позивачем до моменту проведення відповідних розрахунків із ним його контрагентами по іншим договорам, а також підставність звільнення його від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 61 323,53 гривень є обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.
Крім цього Позивачем у позовній заяві заявлено вимоги щодо стягнення пені за договором у розмірі 12 802,72 гривень за період з 12.02.2015 по 25.06.2015.
Частиною першою ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.3.1. договору встановлено, що за несвоєчасне здійснення розрахунків замовник сплатить на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості затриманого платежу за кожен день прострочення.
Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати підставно нараховано 12 802,75 гривень пені за період з 12.02.2015 по 25.06.2015, наданий суду розрахунок відповідає положенням договору та закону, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 138,86 гривень 3% річних та 24 100,40 гривень інфляційних втрат.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок не є вірним, оскільки позивачем не враховано приписи ст. 253 ЦК України, зокрема відносно того що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Як вбачається при здійсненні розрахунку Позивач нараховує фінансові санкції починаючи з того дня, з якого у Відповідача виник обов'язок здійснити оплату, що наведеним приписам не відповідає.
Здійснивши власний перерахунок 3% річних згідно вимог чинного законодавства, умов договору та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 2 081,71 гривень за період з 27.12.2014 по 12.02.2014 року нарахованих на суму боргу в розмірі 61 325,53 гривень.
Крім того, позивач просить суд стягнути 24 100,40 гривень інфляційних збитків.
Здійснивши перерахунок стягуваної суми інфляційних за період з 27.12.2014 по 12.02.2016 суд приходить до висновку, що сума інфляції за вказаний період становить більшу ніж заявлено в позові але дотримуючись принципу диспозитивності судового процесу та враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних збитків у межах заявленої позивачем суми у розмірі 24 100,40 гривень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 61 325,53 гривень основного боргу, 2081,71 гривень 3% річних, 24 100,40 гривень інфляційних втрат та 12 802,75 гривень пені.
Відповідачем в заперечені на позовну заяву, викладено прохання про відстрочення виконання зобов'язань за договором № 031114 від 03.11.2014 до 01.09.2016, яке сприймається судом, як клопотання про відстрочення виконання рішення суду.
Розглянувши доводи відповідача в цій частині суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. (п.п. 7.1.1, 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі.
Згідно з ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на те, що відстрочка та розстрочка може бути надана господарським судом лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторони з поважних причин немає можливості виконати рішення у повному обсязі у встановлений строк, а також враховуючи, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду наявності підстав для відстрочки виконання судового рішення та будь-яких доказів, що підтверджували б факт існування конкретних обставин або виняткових випадків, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк, не зазначено, суд не знайшов підстав для задоволення зазначеного прохання відповідача.
Відхиляючи клопотання відповідача суд також керувався тими обставинами, що заборгованість відповідача виникла ще в грудні 2014 року але в матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані, які б засвідчували факт вжиття ним будь-яких дієвих заходів з метою врегулювання спору із позивачем, повідомлення його про будь-які об'єктивні перешкоди для виконання зобов'язання, а також вчинення хоча б часткового виконання зобов'язань продовж тривалого часу з моменту виникнення зобов'язання до дати звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспіль-Ліфт» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Зої Космодем'янської, 17, код 38660905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спец-Демонтаж» (02068, АДРЕСА_1, код 37116369) - 61 325 (шістдесят одна тисяча триста двадцять п'ять) гривень 53 коп. основного боргу, 12 802 (дванадцять тисяч вісімсот два) гривень 75 коп. пені, 2 081 (дві тисячі вісімдесят один) гривень 71 коп. 3% річних, 24 100 (двадцять чотири тисячі сто) гривень 40 коп. інфляційних втрат, 2 209 (дві тисячі двісті дев'ять) гривень 24 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 20.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 25.04.2016 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Р.М. Колесник