20 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоКузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Нива В.Ш.» в особі філії № 16 Приватного підприємства «Нива В.Ш.», Другого Суворівського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_8, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання прилюдних торгів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року,
У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати проведену філією № 16 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі - ПП «Нива В.Ш.») підготовку та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого іпотечного нерухомого майна, а саме: житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, як проведену з порушенням вимог діючого законодавства та прилюдні торги з реалізації арештованого іпотечного нерухомого майна, а саме: житлового будинку житловою площею 33,5 кв. м, загальною площею 44,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, - недійсними; визнати недійсними результати проведення прилюдних торгів від 16 квітня 2013 року, а саме: протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 16 квітня 2013 року № 1613032 - житлового будинку житловою площею 33,5 кв. м, загальною площею 44,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1; визнати недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 03 червня 2013 року; визнати недійсним свідоцтво від 12 вересня 2013 року про придбання з прилюдних торгів житлового будинку житловою площею 33,5 кв. м, загальною площею 44,6 кв. м, розташованого за вказаною адресою.
На обґрунтування вимог ОСОБА_6 посилався на те, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження він дійшов висновку, що реалізація будинку відбулася з рядом порушень, а саме: було реалізовано тільки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що суперечить п. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», де вказано, що разом з житловим будинком стягнення звертається також на земельну ділянку, що належить боржнику. Також позивач зазначив, що земельна ділянка, яка розташована за вказаною адресою на даний час належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пиловою В.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 28 липня 2008 року, реєстровий № 7492, право власності на який зареєстровано 30 травня 2013 року, вказавши, що на момент проведення прилюдних торгів з продажу належного йому на праві власності житлового будинку державна реєстрація земельної ділянки була відсутня, оскільки грошових коштів для проведення державної реєстрації земельної ділянки він не мав. Також, як на порушення, позивач вказував, що житловий будинок, який належав йому на праві власності, було продано за наявності прописаних та проживаючих у ньому дітей, що суперечить ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», для укладання будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування. Крім того, позивач звернув увагу на допущені державним виконавцем при реалізації майна інші порушення: п. 1.2, п. 1.4, п. 3.5, п. 3.11, п. 3.12 Тимчасового Положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року, ч. 3 с. 43 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлень та публікації, проведення їх спеціальною організацією. Посилаючись на порушення вимог ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, позивач просив вимоги задовольнити.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст. ст. 1, 2, 6, 12 Закону).
Питання щодо здійснення підготовки державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а також реалізації арештованого майна визначені у п. п. 5.11, 5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція), яка розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження» і визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Правовий аналіз положень указаного Закону та Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими визначається порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» та п. п. 5.11, 5.12 Інструкції).
Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням, за яким прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення).
Тимчасовим положенням передбачені певні правила проведення прилюдних торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4); по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).
Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.
Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).
Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч. ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).
При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням та Законом України «Про іпотеку».
Судами встановлено, що ОСОБА_8 прийняла участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, що здійснювалось у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису від 28 лютого 2012 року № 175 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про стягнення грошових коштів з позивача на користь банку шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки - земельну ділянку та житловий будинок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, (а. с. 50, 51, 73, 74).
Відповідно до акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, виданого на підставі протоколу № 16113032-4 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 16 квітня 2013 року, відповідач ОСОБА_8 придбала нерухоме майно, а саме житловий будинок житловою площею 33,5 кв. м, загальною площею 44,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 03 червня 2013 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про придбання нерухомого майна, що було посвідчене 12 серпня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горда І.В. за реєстровим № 802.
У справі, яка переглядається, відчуження нерухомого майна відбулося на умовах та порядку виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, які визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про іпотеку», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 та Тимчасовим положенням.
Суди попередніх інстанцій, з огляду на те, що положеннями Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» під час реалізації предмета іпотеки у визначеному Тимчасовим положенням порядку згода органу опіки та піклування на таке відчуження не передбачена, дійшли правильних висновків про відмову в позові по суті, а тому підстав для їх скасування з наведених у касаційній скарзі доводів не має.
Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону). Отже дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що після придбання спірного житлового приміщення, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_8 був укладений договір про звільнення сім'єю позивача будинку у добровільному порядку та отриманняпозивачем за це грошових коштів, вважав, що це свідчить про обізнаність позивача з відчуженням його будинку та згоду з таким відчуженням та виходив з того, що відсутні суттєві порушення, які вплинули на результати прилюдних торгів, з якими закон пов'язує наявність підстав для визнання їх недійсними.
Однак, відмовивши позивачу у задоволенні позову у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 253, 267 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про іпотеку», одночасно відмовили в позові ще й з підстав пропуску позовної давності, що є взаємовиключними підставами.
Проте помилкове застосування судами попередніх інстанцій ст. ст. 253, 267 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про іпотеку» на правильність оскаржуваних рішень суду не впливає та не може бути підставою для їх скасування, оскільки судами правильно відмовлено у задоволені позову за безпідставністю.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова С.О. Карпенко Г.І. Мостова М.І. Наумчук