12 квітня 2016 року м. Київ
Судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України Панталієнка П.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у даній справі скасовано постанову Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 1 лютого 2016 року, справу передано на новий судовий розгляд до цього ж суду.
Погоджуючись з прийнятим рішенням про скасування постанови ВАСУ та направлення справи на новий розгляд, вважаю за необхідне висловити свою окрему думку щодо мотивів.
Вирішуючи спори такої категорії суди повинні встановити з наведенням доказів факти щодо наявності чи відсутності проступку з боку судді. При цьому суду слід дати оцінку встановленим обставинам та визначитись чи те, що мало місце можна віднести до дисциплінарного проступку, порушення Присяги чи фактично мало місце судова помилка, яку не можна віднести ні до першого ні до другого випадків.
За наявності встановленого судом факту порушення, яке можна кваліфікувати як дисциплінарне, суд повинен з'ясувати час його вчинення та закон, яким врегульовувалось питання відповідальності та строків притягнення до відповідальності, що діяв на час вчинення проступку.
Пізніше прийняті закони, які змінюють питання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності в сторону їх погіршення (збільшення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності до трьох років із дня вчинення проступку) зворотної сили не мають і відповідно застосовуватись до таких правовідносин не повинні.
Більше того, із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в новій редакції відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») стаття 96 може застосовуватись до правовідносин, що мали місце після прийняття та оприлюднення нової редакції закону, при тому що законодавець не надав цій нормі зворотної сили.
Питання застосування строків можливе лише за умови наявного проступку, оскільки, якщо правопорушення не мало місце, то і питання про притягнення до відповідальності у строки передбачені законом втрачають сенс, є неможливим.
Вирішуючи подібні справи щодо поновлення на посаді працівників митної служби, Верховний Суд України неодноразово в своїх чисельних постановах висловився, що припинення державної служби за порушення присяги є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за своєю тяжкістю за межі, в звичайному розумінні, дисциплінарного проступку, якщо такі дії суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру як до носія влади, що призводить до приниження державного органу і унеможливлює подальше виконання обов'язків такою особою.
Наведена судова практика не була взята до уваги при постановленні судового рішення у даній справі Верховним Судом України.
Викладений у прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року підхід, на мою думку, є помилковим, який може призвести до вибіркового правосуддя, порушення прав діючих суддів.
Суддя
Верховного Суду України П.В. Панталієнко